Спомини Івана Повшека про Федьковича

(Пояснення до листу С. Нарівняка, пор. тут стор. 49 – 51). – О. М.

Семен Нарівняк з Новосілки Костюкової, села коло Заліщик, служив разом з Федьковичем при війську і був з ним в Італії 1859 р. Сему Семенові присвятив потім поет свою «Пугу» (написану 1862 р.). В присвяті (пор. Поезії, стор. 127) має бути не так, як надруковано:

Мому брату Семенові

(В Новосілці) Костюкові,

лише так:

Мому брату Семенові (себ то Нарівнякови)

В Новосїлцї Костюкові(й) – так село називає ся.

Тут згадує поет про свою фотографію, що йому Нарівняк «видер силоміцю» (про неї є також згадка в дописці до «Завіщаня», пор. тут на стор. 372). – Нарівняк і Федькович жили собі так добре, що

«З нас ся люде дивували.

Собі говорили,

Що ми гроші викопали.

Та ті нас здружили.

А в нас гроші – чисті душі.

Усі то маєтки…»

Федькович був у Нарівняка на весіллі (1859 або 1860 р.), а потім гостив його у себе в горах. Щоби дещо більше розвідати про сю приязнь поета із селянином, просив я о. Омеляна Боярського, священика з Новосілки Костюкової, щоби розпитав про те людей у своїм селі. В листі з 18 лютого 1909. написав він мені таке:

«Покійний Семен Нарівняк має ту ще живучого сестрінка, Івана Повшека, 67-лїтного. котрий всьо. що знав о Федьковичу, те й мені росказав. Що до дїтий Семенових, то вони, крайно збіднівши, порозходили ся по околици. а тим самим загирили ся всякі письма, котрих, як казав Іван Повшек, було чимало від Федьковича, – так само й фотографія. – хоть ще не трачу надії так одно, як і друге відшукати, бом всюди за ними порозсилав післанців, то може дещо уратую і відзискаю.

Покищо переповім все те, що мені говорив Іван Повшек, по можности дословно. Запитаний, що знає про приятеля свого вуйка, себ то про Федьковича, оповідав так:

«Він мав два імена: Йосиф Гординьский і Федькович. Я його дуже добре памятаю, бом був уже паробком, а він у нашій хаті перебував через цілий тиждень, коли приїхав на весїля вуйка Семена. Був то собі гарний хлоп, як «вужевка».

В Новосїлцї Костюковій був два рази. Перший раз прибув пан ляйтнант до Новосїлки зараз в тиждень, як вуйко Семен вернули з війска, де служили 12 років. Заїхав у коршму і каже: «Дайте мені Семена Нарівняка!» Коли Семен явив ся, они оба поцілували ся в писки і балакали собі по нїмецки, по волоски, по венгерски. З коршми пішли до Федора, брата Семенового, і каже до Семена: «Поскликуй суда цілу фамілію! Ти казав, що маєш сестру уродливу – нехай подивлю ся, ци то є правда». Прийшлії моя мама (сестра Семенова) і решта, а він каже: «Сядьте собі коло мене, нехай я надивлю ся на фамілію Семенову». Они оба з вуйком Семеном мали велике закоханє, так що собі не викали. Балакали собі, що як ішли до трахтиєриї або театру на забаву, то Федькович без Семена не пішов.

Перший раз був пять день. Відтак другий раз приїхав на весїлє вуйка Семена і був у мене на станциї цілий тиждень. Я був дружба, а він за батька. На весїлю було балаканє дуже гарне, Федькович був радий. То був Гуцул – правдивий був! Як вернем ся з весїля д’хатї, то жартує зі мною: «Ану, борім ся!» Був маєтний, мав у куферку червінці і гітару і грав у мене на гітарі і сьпівав. Казав до мене: «Озми си раз у пригорщ червінців – не будеш бідити!» – Дайте самі, – кажу я – то возму, а сам не возму. – «Як я тобі позволяю, то возми, а як сам не береш, то не дам тобі…»

На весїлє навезли пан ляйтнант всїлячину – цілі голови цукру. А було так, що вуйкови не прийшов був «абшид» – то й не можна їм було їм слюбу дати. Федькович поїхав зі мною до старости до Залїщик за позволїньством. – «Абшид» був прийшов, але післали до Новосїлки язловецкої, а звідти до Чорноколиньскої. Телеграфували – і відтак приніс післанець із Залїщик «абшид» – і слюб був уже о 12. годині в ночи проти самого Пилипа.

Вуйко Семен ходили з братом своїм Федором туда до Путилова до Федьковича. Федькович – розповідали вуйко – був дуже маєтний, мав три турми овець, богато пасовиска, поля орного, лїса. Всьо давав вуйкови Семенови, аби лишив ся там. Але вуйко там захорували і не хотїли лишити ся, казали, що «менї там не плявдує». Були цілий тиждень у Путилові і вернули в убраню гуцульскім – мали червоні гачі – всьо то дарував їм Федькович. Відтак ще Федькович писав до вуйка Семена: «Будеш жалувати, що не хочеш той маєток приймити, бо я нежонатий, дїтий не маю – і не буду женити ся». Федькович мав брата в Ясах, але маєток то був лиш на него». –

Примітки

сестра Семенова – Палагна (пор. лист С Нарівняка, тут на стор. 50.) – О. М.

був дуже маєтний – C. Нарівнякові, що був бідний, маєток Федьковича здавався великим, але сам собою він не був такий значний. – О. М.

Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., , с. 357 – 360.