Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Сам

Юрій Федькович

Сидить стрілець на рокиті,

На руки схилився,

Не дивиться на світ Божий,

Тяжко зажурився.

Зажурився молоденький:

Поза шкляні гори,

Поза море шукав долі,

Та не найшов долю.

А без долі як в неволі,

І камінь збуває,

Без доленьки люди лають,

Родина цураєшсь

Без доленьки!…

Боже, а де-ж їй шукати

йому молодому? – А він сирота,

Ні рідного батька, ні рідної мати,

У кого йме ради, кого запита?

До тебе високо, під море глибоко;

Питав би в пророках, минули й пророки.

А люди – о Боже, Бог дай їх не звать,

Богдай і поради у їх не прохати!

А тимчасом із Загір’я

Місяць виринає.

Устав стрілець, повтирався,

Пішов горі плаєм.

Іде собі, не говорить,

Аж на Чорногорі

Зупинився, подивився –

Як згойдане море

Залеліли кругом гори…

А там знов могила!

Висока та могила –

А кого покрила? –

Добущука молодого

Гуцульського князя!…

Кинув стрілець ясну зброю,

А сам, бачте, кражем

На могилу як вдариться!

«Пане ти мій, світе!

Ані щастя, ані долі –

Де мені подітись

В сьому світі широкому? –

А годі так жити!

Хіба піду до Черемшу

Та душу лишити.

А так уже не вернуся

Може тоті люди, –

Вони мене цураються!»

«Царем над ні будеш!»…

Обізвалось з під могили,

Аж гори лунають.

«Добущуку, ти пане наш,

Лучше пропадаю

Серед світа безталанним,

А ковать не буду

У кайдани святу волю!»

«То Добушем будеш!!» –

Гукнуло знов з під могили. –

«І катів проклятих

У живици каратимеш,

На вогні карати,

І кров за кров правитимеш,

І муки за муки».

«Отамане, стривай, стривай!

Тебе вбила сука!

Ти зарізав свого брата,

Ще й званого брата!

Перед тобов люди млілі…»

«То йди ж їм співати!»

Загриміло страшно, сумно….

Відтак тихо стало…

Пішов стрілець потич з гаю –

А зорі згасали.


Примітки

Друк. Нива, 1865, ч. 18, стор. 277 – 279.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 172 – 174.