Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Карпенко-Карий / Драматичні твори / Мартин Боруля / Дія перша

Мартин Боруля

Дія перша

Іван Карпенко-Карий

Кімната в хаті Мартина Борулі. Двері прямо і другі з правого боку. Грубка з лежанкою. Дерев’яні стільці, канапка і стіл, покритий білою скатеркою.

Ява І

За столом сидять Трандалєв, а з бокових дверей виходить Боруля з бумагою в руках.

Боруля

Нате, читайте! (Дає бумагу). Читайте відціля.

Трандалєв

(чита)

По вислушанії всех вишеізложенних обстоятельств і на основанії представленних документов, Дворянское депутатское собраніе определяет: Мартина, Генадієва сина, внука Матвея Карлова, правнука Гервасія Протасьєва, Борулю з сином Степаном, согласно 61 ст. IX тома Свода законов о состояніях, ізданія 1857 года, сопрічісліть к дворянскому его роду, прізнанному в дворянском достоінствє, по определенію сєго собранія, состоявшемуся 14 декабря 1801 года, со внесением во 2-ю часть дворянской родословной кнігі і дело сіє с копіямі, как настоящего опрєдєлєнія, так равно і опрєдєлєнія от 14 декабря 1801 года, представіть на утверждєніє в Правітельствующій Сенат, по департаменту Герольдії.

Мартин

О!.. Виходить, я – не бидло і син мій – не теля!.. І щоб після цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родословної книги, подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обиду? Та скоріше у мене на лисині виросте таке волосся, як у їжака, ніж я йому подарую.

Трандалєв

Так, виходить, візьмемо на апеляцію?

Мартин

(б’є кулаком по столу)

На апеляцію! Безпремінно на апеляцію! Що то за суд такий, що признав обиду обоюдною?.. Я вас питаю: яка тут обоюдна обида? Він каже на мене «бидло»!.. – а я мовчи? Він кричить на сина, на чиновника земського суда, «теля» – а я мовчи? Мовчи, коли дворянина так лають? То що ж би я був тоді за дворянин? Ну, і я сказав йому: свиня, безштанько, приймак!.. Але яка ж це обоюдна обида?

Трандалєв

Стривайте, не гарячіться! Будем апелювать.

Мартин

Апелювать!

Трандалєв

А за вивод подамо встрєчний іск.

Мартин

А коли треба, то й поперечний.

Трандалєв

Поперечних не полагається. Ви заспокойтесь, уголовна палата одмінить рішеніє, ми виграємо діло. Когда я був ще фотографом, то для практики вів діло Горбенка з Щербиною, таке саме діло, як ваше, тілько там не словесная була між ними обида, а кулачная. Щербина, знаєте, схопив Горбенка за чуба і так ним мотнув кругом себе, що і сам не сдержався на ногах – упав! А магістрат признав, що драка була обоюдна. В рішенії сказано було: хотя Щербина, взяв Горбенка за волоса, обвьол его вокруг себя, прічом в руках остался значітельний пучок волос, імеющійся при деле, как вещественное доказательство; но, прінімая во вниманіє, что прі етом дєйствії тяжестью тела Горбенка і сам Щербина бил повергнут на землю, то прізнать обіду обоюдною!.. Це було перве моє діло, я апелював, і уголовна палата одмінила… І по вашому ділу одмінить – не журіться… Ітак, виходить, по ділу об обіді апеляція?

Мартин

Апеляція! То так апеляцію напишіть, щоб у Красовського у носі закрутило, щоб йому свербіло!.. Я грошей не пожалію, аби мені Красовського у острог посадить.

Трандалєв

О, не я буду, – ми йому докажемо! Всі ходи знаю, вже мені прошенія не вернуть за неформенное написаніє, ні! Як напишу, то прямо точная копія з форми – усе по пунктах.

Мартин

І скажіть, що буде коштувать?

Трандалєв

Стрічний іск… і апеляція… (Набік). Як би не продешевить! (До Мартина). Щоб і для вас не було обидно… з бумагою… сто рублів, а непредвіденниє расходи на ваш кошт.

Мартин

Дам сто двадцять! Тілько ж і накрутіть йому; щоб нюхав, чхав, щоб… усі закони виставте!

Входе Омелько.

Омелько

Коні їх готові, фурман послав мене сказать, що той…

Мартин

Скажи там, щоб дали на дорогу дві мірки вівса – ну, чого очі вивалив?

Омелько

(іде)

Ніколи він тобі не дасть договорить.

(Пішов)

Трандалєв

Я б вам і не казав… знаю, що від вас будлі-коли получиш… та… здержався…

Мартин

Гроші? За цим діло не стане – я зараз!

(Пішов у бокові двері)

Ява II

Трандалєв

(сам)

Добре діло це повіреничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш. А поки-то я на цей шлях вибрався, то чим не був? Був і писарем в пітейній конторі, був обер-об’їждчиком, був прикащиком по економіях, держав биржу в городі, служив у маклера – скрізь важко! І роботи до біса, і користі мало, а тілько схибив де – рощот, і бігай шукай місця… Зробився я сам хазяїном: купив машину, одкрив фотографію…

Хліб не важкий, і на первих порах копійчина гарна стала перепадать; коли ж і тут біда: усі патрети виходили без очей! Прийняв я у компанію лабаранта Плащинського, і як ми не билися – не виходять очі. Усе як слід, а очей нема… Плащинський і очі добре од руки навчився робити, а діло не пішло.

Скасував я свою фотографію і взявся за повіреничество – пішло, як по маслу. От і тепер: діло Борулі веду проти Красовського, а діло Красовського против Борулі. Їздю на своїх конях по просителях: і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!..

Наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того-таки самого, що й діла послі буде рішать, і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіреність, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба – так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а коли діло замисловате – вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив – плати!

Входе Мартин.

Мартин

(дає гроші)

Я вже на вас покладаю всі свої надії.

Трандалєв

Не турбуйтесь – докажемо! Ну, прощайте.

Чоломкаються і цілуються.

Якщо буде нове діло, то дайте звістку, я приїду; а може, й сам заверну.

(Пішов)

Ява III

Мартин, а потім Степан.

Мартин

Діловий чоловік! Нема розумнішої служби, як гражданська! Здається, якби мене опреділив був покійний папінька на гражданську, то вийшов би первий чиновник! Коли ж покійний і не думав про це – все дбав про хазяйство. Пасіка, чумачка голову йому заморочили, а тепер другий світ настав, треба чина, дворянства, а поки-то вилізеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту! От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба – самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка. Щось Степан мені казав про одного чиновника… Треба з ним побалакать.

Входе Степан.

Степан

Я вже зібрався, папінька, в дорогу.

Мартин

От зараз коні запряжуть, та й з богом! (У двері). Омелько! Запрягай коней, та натачанку підмазать не забудь! Я хотів з тобою ще побалакать про того… як його? От що був у нас з тобою на масниці… А, дай бог пам’ять… чиновник. На гітарі добре грає.

Степан

Націєвський.

Мартин

Еге-ге! Націєвський! Ти, здається, казав, що йому Марися уподобалась?

Степан

Він питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно, уподобалась.

Мартин

А він же сам має який чин чи так ще – канцелярист?

Степан

Ні, він уже губернський секретар.

Мартин

О, чин має немалий!

Степан

Давно веде ісходящу.

Мартин

Ісходящу? А що то за штука та ісходяща?

Степан

Така книга. Через його руки всі бумаги ісходять: він їх і в розносні записує і печата пакети. Без нього ні одна бумага не вийде з ратуші.

Мартин

Виходить, важна птиця.

Степан

Скоро і вступающі йому поручать.

Мартин

Вступающі?!

Степан

Тоді вже всі бумаги і в ратушу, і з ратуші будуть іти через його руки.

Мартин

Яка ж це должность?

Степан

Регістратор.

Мартин

Губернський секретар, ще й регістратор!.. Якраз для нашої Марисі жених, а за придане нехай не турбується. Скажи, щоб приїздив. Коли хоче, то нехай на наших же конях і приїде, я його і звідціля одвезу в город на своїх. Побалакай з ним… так, знаєш, політично, і коли тепер не приїде, то напиши мені, що скаже.

Входе Марися.

Марися

Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!

Мартин

Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-своєму… Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.

Марися

Ну, а як же? Я забуваю.

Мартин

Он як Степан каже: папінька, мамінька…

Степан

Або: папаша, мамаша.

Мартин

Чула: папаша, мамаша… треба так казать, як дворянські діти кажуть.

Марися

Я так і не вимовлю.

Мартин

Привчайся, ти на такій лінії. (До Степана). Ходім! (Обніма його за стан). Канцелярист!

Пішли.

Ява IV

Марися, а потім Микола.

Марися

(одна)

І що це з батьком сталось, все переіначують! Папінька… Мамінька… Аж чудно! Папаша… Мамаша… ще чудніше! Ха-ха-ха! Не можу я так балакать.

Входе Микола.

А ти чого притисся?

Микола

Хіба не можна?

Марися

Та нема часу й побалакать з тобою: Степана виряджаємо в город. А я люблю з тобою сидіть і розмовлять так, щоб нам ніхто не заважав і ніхто нас не бачив.

Микола

А мені вже обридло ждать і ховаться од людей. Сьогодня скажу своєму батькові, щоб побалакав з твоїм, а після провід і поженимся. Чи так, Марисю?

Марися

Авжеж так, чого ще ждать?

Микола

Поклич мені Степана, я хотів з ним побалакать.

Марися

Зараз.

Микола

А йому сказать?

Марися

З якої речі?

Микола

А щоб на весілля приїхав.

Марися

Поспіємо ще.

(Іде)

Микола

(оглядається)

Марисю!

Марися

Чого?

Микола

(підходе)

Не будеш сердиться, я тебе поцілую?

Марися

Ну, мерщій!

Микола цілує її раз, хоче ще, Марися одводить його.

Годі!

(На відході)

А то ти до весілля націлуєшся, а послі обридну.

(Пішла)

Ява V

Микола, а потім Степан.

Микола

(один)

І ніколи більше разу не хоче, тілько оскому наб’є!.. Стривай же, я женюсь. Завтра батько побалакають з дядьком Мартином, а через два тижні Марися буде моя жінка! Жінка моя!.. Тілько подумать – та й гарно. А як оженюсь? О Мариночко моя кохана, ти моє сонечко, і світиш мені, і грієш мене.

Входе Степан.

Здрастуй, Степане!

Чоломкаються.

Сьогодня вже й їдеш? І до нас не зайшов. Може, гордуєш?

Степан

Ти знаєш, не через то, щоб там що… а від того, що… той… якось часу не було – короткий отпуск. Непремєнний засідатель одпустив мене на малий строк з родителями повидаться… А тут бумаги про дворянство… то все з папінькою читали… А ти ж як поживаєш?

Микола

Нам що? Вдень наробишся, а ввечері, разом з соловейком, щебечемо по садках!.. От у вас, мабуть, скучно там у городі?

Степан

Чого нам скучно? У нас є біліярд, бульвар чудесний, панночок скілько хочеш; у неділю бульвар ними цвіте, мов маком всіяний… А то збереться компанія, та поїдемо на Сугаклей, варимо кашу, ловимо рибу, печеруємо раки, ілі запиваємо трьохпробною і співаємо крамбамбулі!

Микола

Що ж то: трьохпробная і крамбамбулі?

Степан

Ха-ха-ха! Трьохпробная – водка, а крамбамбулі – романс! І скучать немає часу: у нас щодня бумаг приносять з пошти по мішку…

Микола

Що ж ви з ними робите?

Степан

Записуємо у діжурну, а потім у вступающу, списуємо копії.

Микола

Навіщо ж то?

Степан

А які є бумаги! Ай, ай, ай! Особливо як заведеться пререканіє: кому діло треба зробить. Тут один другого бриє так… що аж пальці знать!.. Наш секретар пише: «Прошу не вдаваться в ізлішнюю, обременітельную, безполезную і для времені разорітельную перепіску, ібо 215, 216 і 217 ст. XV тома 11 часті ізданія 1857 года научают, как следует сіє дело направить». А нам знову отвічають: «Єслі категоричеські вникнуть в указанниє статьї, то ониє к делу не относяться, ібо»… чудесно!

Микола

Ти їх, як молитви, знаєш…

Степан

Напам’ять заучую. Мені Антон Спиридонович совітують виучувать бумаги напам’ять. Він теж виучував, а тепер столоначальником по уголовній часті.

Микола

Ну, як собі хочеш, а я б скорій рови копав, ніж таку роботу робить.

Степан

Да єто правда – важко… Умственная работа, висшего порядка предмет! Я, брат, зразу аж плакав, як опреділили мене в казначейство. Дали мені, знаєш, якусь відомість: одні графки та цифри. Очі розбіглися: не знаю, котру поставив, котру ставить; проминув одну графку, всунув цифру – не туди, нагородив харків-макогоників і заморочився так, що замість пісочниці взяв чорнильницю і покропив відомость. Злякався, щоб не прив’язали до столу, та й утік… А потім опреділили мене у земський суд. Тут зовсім другі діла… Два годи писав присяжні листи та всякі копії, а тепер і сочиняємо…

Микола

До чого ж ти там дослужишся?

Степан

Столоначальником буду, а потім, може, й секретарем, чин дадуть, женюся на багатій…

Микола

Так. А мені скучно за тобою: умісті вчились у отця Ксенофонта, умісті й науку скінчили, та й розійшлися! Пам’ятаєш, як на гречку отець Ксенофонт нас становив за те, що не вивчили дев’ятого псалма? А ми повтікали додому й поховалися у бур’янах, а Марися нам їсти носила… Сміха!

Ява VI

Ті ж і Мартин.

Мартин

Ну, сину, поснідаєш, та й з богом в путь! Уже коні готові, щоб сьогодня за сонця в город поспів, бо завтра і на службу треба: це не то, що воза підмазувать або воли на пашу гнать, там діла поважній. (До Миколи). А ти, хлопче, все батькові воли пасеш?

Микола

Пасу. Не всім же, дядюшка Мартин, і в чиновники йти.

Мартин

Правда, правда! Не всякий може діло розуміть… Кому до волів, кому до бумаг – така жеч…

Микола

(подає Степанові руку)

Ну, прощай, брат, благополучної тобі дороги.

Степан

Спасибі.

Микола

Прощайте, дядюшка Мартин.

Мартин

Іди здоров!

Микола пішов.

Чого він до тебе в’язне, які ви товариші? Мало чого, що з одного села, що однолітки, та у кожного з вас інша дорога! Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія – Микола? Мужик – одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми іншого коліна… Може, бог дасть, і столоначальником будеш або й письмоводителем у станового. Це не то що: «цоб, половий!..», «цабе, перістий!», а піт йому ллє, а пил припада на лице і смуги по всій тварі, та дьогтем смердить від нього, як від мазниці.

А у тебе друга лінія! Одно те, що не сьогодня-завтра утвердять в дворянстві, та от тобі й чин на той рік дадуть; атестат з уєздного училища нужен, казав мені секретар, то ми достанемо; а друге, хоч би й зараз, глянь на себе і глянь на Миколу. То таки мужик репаний, а ти канцелярист!.. Так-то!.. Ну, а як будеш колежеський регістратор, то тобі й мундир який полатається і кокарда?

Степан

Аякже! Воротник, вишитий по чорному бархату золотом, застібається в один борт на дев’ять пугвиць!

Мартин

От бач! Де ж йому рівняться? Коли б, господи, тілько утвердили у дворянстві мерщій. Ти кажеш, що Каєтан Іванович завіря, що коли вже депутатське собраніє признало, то й сенат признає?

Степан

Каєтан Іванович казав мені: поклонись батькові і скажи, що от-от буде не доказующий, а настоящий дворянин, тепер безпремінно утвердять, бо діло в сенаті вже шостий місяць!..

Мартин

Треба йому четвертей п’ять вівса послать. Там, як побачиш Каєтана Івановича; нагадай йому про мендаль, він вже знає. Скажи, папінька просили за мендаль. Не забудь.

Степан

Добре, не забуду.

Мартин

Іди ж снідай, а я дещо звелю Омелькові.

Степан пішов.

Ява VII

Мартин, а потім Омелько.

Мартин

(один)

Ну, тепер вже все одно що й дворянин! Треба тілько дворянські порядки позаводить… Вирядю Степана і приймусь за дворянські порядки. (У двері). Омелько, Омелько!.. (До себе). Хоч і коштує багато, та зате ж порівняюся з Красовським.

Входе Омелько.

Ти б надів чоботи.

Омелько

На біса я їх буду таскать у дорогу та ще й у будень, добре і в постолах.

Мартин

Що ти тямиш, гаво! Повезеш у город канцелярського – і в постолах!

Омелько

Хіба я його буду везти? Коні повезуть. А я сяду на повозку, ноги в сіно засуну, то мені й байдуже.

Мартин

Не базікай! Надінь, кажу тобі, чоботи!

Омелько

Та що ж мене там танцювать заставлятимуть, чи що?

Мартин

Роби, що велять! Візьми рядно велике квітчасте та гарненько закрий сіно, щоб панич у реп’яхи не вбрався.

Омелько

Який панич?.. Хіба Красовського панич поїде з нами?

Мартин

Сто чортів тобі в потилицю! Наш панич, Степан Мартинович! Подавись ти своїм Красовським… Степан Мартинович – такий самий панич!

Омелько

Степан?! Давно ж його призвели, хазяїн?

Мартин

От як трісну тебе в пику твою репану, то ти не тілько Степана Мартиновича будеш паничем величать, та й мене не хазяїном, а паном зватимеш.

Омелько

Та за що ж биться? Панич – то й панич, пан – то й пан! Хіба мені язик одпаде, коли я вас буду паном величать? Про мене, мені однаково. Звелите, то й юнкером вас зватиму.

Мартин

Та одшукай ще, там, у коморі, був вандальський дзвінок, і причепи під дугу.

Омелько

Добре, пане.

Мартин

Ти яких коней запріг?

Омелько

Лиску, Красавку і Блоху.

Мартин

Ну й не ірод ти? Всі три з лошатами, а у Блохи аж двоє… Панича везе в город тройкою з дзвінком, і ззаду табун лошат буде бігти? Зараз мені перепряжи!!

Омелько

Та хіба я знав, що його призвели! Яких же запрягти, бо знову не вгодю, то до вечора буду запрягать та випрягать…

Мартин

Кулката в корінь, Зозулю і Карякошку на пристяжку. Іди мерщій!

Омелько

(про себе)

Поки був чоловіком і не вередував, а паном зробили – чорт тепер на нього й потрапе.

(Пішов)

Ява VIII

Мартин, а потім Степан і Палажка.

Мартин

(один)

Поки-то ще люде навикнуть, як величать! Воно й самому наче трохи чудно: то було «Мартин, дядьку Мартине», а тепер – пан!.. Нічого, призвичаяться!

Входять Степан і Палажка.

Палажка

Гляди ж мені сорочок, платків, щоб не порозкрадали. Там я тобі вирізала три пари нових онучок і все поскладала як слід.

Мартин

Яка це в тебе шинеля? Я ж тобі казав: зроби таку, як у столоначальника.

Степан

Сукна нестало на дармовіса.

Мартин

На ж тобі грошей і безпремінно зроби дармовіса (дає) та купи самуваря, чаю, сахарю і… кофію і пришлеш з Омельком. А там, що останеться, візьмеш собі: може, рукавички купиш… Дивись, як люди, так і ти. Та чоботи чисть раз у раз, щоб блищали, як у засідателя, – одежа перве діло. Та ще не забудь про те, що я тобі казав: нехай приїздить хоч і на наших конях – я його і назад одішлю.

Палажка

Хто?

Мартин

А, послі! Як приїде, тоді побачиш. Присядьмо ж на дорогу, так годиться. Я на неділю пришлю Каєтану Івановичу вівса і сіна, а ти, Стьопа, нагадай йому про мендаль…

Входе Омелько в чоботях і в дранім кобеняку.

Омелько

Та йдіть, бо Кулкат не стоїть, аж ляга.

Мартин

Ти б ще мішок драний надів на голову! Він там осоромить панича! Надінь мені добрий кобеняк!

Омелько

Та ви ж за кобеняк нічого не казали, а тілько за чоботи! (Набік). От наказаніє господнє з таким паном: звелів надіть чоботи, а чіпляється за кобеняка.

(Пішов)

Мартин

Ну, тепер з богом! (Встає). Прощай! (Цілує Степана). Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять… трись, трись меж людьми, і з тебе будуть люде!

Палажка

Здоров’я бережи, шануйся, сину! (Цілує його). Молися богу по книжці.

Степан

Прощайте, папінька! Прощайте, мамінька!!

Мартин

Кланяйся ж там Каєтану Івановичу, Свириду Петровичу…

Виходять.

Завіса


Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 319 – 330.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 34

Модифіковано : 2.03.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.