Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Карпенко-Карий / Драматичні твори / Мартин Боруля / Дія третя

Мартин Боруля

Дія третя

Іван Карпенко-Карий

Декорація та ж.

Ява І

Мартин

Цілу ніч з досади не спав! Як прочитав Мефодій Осипович бумагу, щоб мене безотлагательно вивести з імєнія Красовського, то наче п’ять котів вскочило у груди і разом почали дряпать там своїми гострими кігтями!.. Ну, пане Красовський! Сипеш ти грішми, щоб мене вивести звідціля, – і я посиплю, де треба, щоб тебе у острог посадить!..

Нефодій Осипович за грабіж узяв заявленіє, каже, це уголовне діло!.. Красовський хвалиться та похваляється!.. Хвались, хвались!.. Коли б мені ще роздратувать його, щоб він розбій який зробив, та на Сибір… Що Сибір? На каторгу його!.. Будеш ти знать Борулю і дітям закажеш!..

Я не буду хвалиться, ні, а тимчасом: і в острог, і в Сибір, і на каторгу тебе запру… О, не я буду! Якби не ждав сьогодня жениха, то зараз би поїхав у город – до повіреного, там голова: губернею править! Ну, та день-два підожду… Гей, Омелько!.. Бог дасть, дочку пристрою, тоді заживу настоящим дворянином: собак розведу, буду на охоту їздить, у карти грать.

Входе Омелько

Чого ти лізеш, як черепаха?

Омелько

А хіба я птиця? Літать не можу, поки встанеш, поки прийдеш…

Мартин

Ну, ну, годі…

Омелько

Коли б чоловік крила мав…

Мартин

Годі!

Омелько

(набік)

Ніколи не дасть договорить…

Мартин

Іди мені зараз аж на шпиль, звідтіля видно верстов на п’ять по дорозі в город, там будеш сидіть і ждать…

Омелько

Чого?

Мартин

Слухай!

Омелько

Та я ж слухаю.

Мартин

Мовчки слухай!

Омелько

Мовчу…

Мартин

Як побачиш наші коні і нашу натачанку і буде там сидіть двоє, прибіжиш додому попереду…

Омелько

А як я не добіжу попереду?

Мартин

Що ти йому будеш казать?

Омелько

Трохим же буде кіньми їхать, а я пішком бігтиму, то хоч би з мене й дух виперло, а я не поспію вперед, хіба разом прибіжимо.

Мартин

Не разом, бусурмене, не разом! А треба, щоб ти його здалеку побачив і вперед прибіг.

Омелько

Не прибіжу. Голів п’ять тому назад, може б, і прибіг разом, а тепер не прибіжу. Та й нащо ж я буду бігти разом з ним? Він буде їхать, а я буду бігти біля натачанки, на сміх людям, як собака! Та Трохим на зло мені запустить так коней, що і чорт з ним не збіжить.

Мартин

Хіба ж я тебе, супесе клятий, затим посилаю, щоб ти наввипередки з кіньми біг?

Омелько

А хіба я знаю.

Мартин

(бере його за груди)

Не знаєш?

Омелько

(набік)

Отже, останню свиту порве.

Мартин

Звістку, звістку, звістку щоб подав вперед – гость важний приїде!

Омелько

То дозвольте коня взять.

Мартин

Бери, бодай тебе за пупа взяло, тільки не муч мене!

Омелько

А якого ж коня взять? Я візьму Рака…

Мартин бере його за шиворот, поверта до дверей і виводить.

Та постривайте, пане, я сам піду, а то ви мені свиту порвете.

Випхнув.

Ява II

Мартин, а потім Марися.

Мартин

От мука мені з цим каторжним Омельком! І вигнав би, жаль – давно служить, і привик до нього так, що як не бачу довго, аж скучно. А він, чорт його знає, чи нарошне дражнить мене, чи таки справді дурний трохи зробився.

Входить Марися і несе клунок.

Куди це? Що це?

Марися

Треба прати сорочки тощо, багато набралося вже шмаття.

Мартин

Я тебе постираю! Страмить мене хочеш? Дворянська дочка сама стирає! Може, ще й на річку підеш? Для чого ж то я двох робітниць найняв?

Марися

Вони на городі копають, а я ж що буду робить?

Мартин

(набік)

Справді!.. І сам не знаю, що б вона робила, яку б їй роботу дворянську знайти…

(До Марисі)

Нічого не роби!

Марися

Та я ж так занудюсь без роботи, захворію.

Мартин

Глупство! Наглядай, щоб другі робили, а сама надінь мені зараз нове плаття, помий гарненько руки та й сиди, як панночці слід. Та руки, руки мені мий разів три на день, не жалій мила. Ну, на лиці вона й так гарненька; а треба б присипать ще борошенцем, – є таке борошенце, та не знаю, як його звуть і де воно продається…

Марися

Як собі хочете, а я, єй-богу, без роботи не буду сидіть.

Мартин

Не смій мені, кажу!

(Набік)

Яку б їй роботу найти пристойну?.. А!

(До Марисі)

Я тобі п’яльця достану, будеш вишивать у п’яльцях.

Марися

Та я ж не вмію.

Мартин

Навчишся. Не святі горшки ліплять! А шмаття однеси назад.

Марися знизує плечима і виходить.

Піду справді до Сидоровички, я бачив у неї п’яльця, вона вже стара, не бачить, то віддасть для Марисі, для своєї хрещениці, і покаже, як на них вишивать… Ох, поки-то все поставиш на дворянську ногу, то й чуб тобі свердлом стане!

(Пішов)

Ява III

Марися, а потім Микола.

Марися

(одна)

Таке щось чудне у нас робиться, що хоч з хати тікай!.. Чую я, що батько все про дворянство балакають, а ніяк не розберу, чого то дворянці стидно робить. Дивно… Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тілько той має право їсти, хто їжу заробляє; тепер же все навиворіт.

Коли б Миколу побачить… Вчора був його батько у нас, чи говорив же він про наше весілля? Микола, певно, знає, хоч би прийшов заспокоїв мене, а то чогось невесело на душі, наче що недобре серце віщує!.. Хотіла вчора увечері вийти до Миколи, лихий приніс письмоводителя, з ним порались до півночі… поки нагодували… Сьогодня ввечері побачусь…

Микола

(під вікном)

Марисю, можна зайти?

Марися

Микола! Заходь, заходь – я одна: ні батька, ні матері нема.

Входе Микола.

Микола

Марисю, моя рибонько, що ж ми будемо робить?.. Твій батько не хоче віддать тебе за мене!..

Марися

Чом?!

Микола

А що я не дворянин! І тепер мій батько розсердились, хочуть, щоб я сватав дочку Котовича.

Марися

Що ж ти зробиш?

Микола

Не знаю!.. Посватать, замість тебе, дочку Котовича, розбить свої надії, а з ними й серце – все одно, що живим лягти у домовину!.. Знов же, не послухать батька, то прийдеться з ним посвариться! А тимчасом ти, покірна волі свого батька, підеш за другого, тоді удвоє тяжча моя мука буде: я потеряю і батькову ласку, і тебе!.. О, чом я не дворянин?!

Марися

Ти мене любиш?

Микола

Умру без тебе!

Марися

І я люблю тебе так само і ні на кого не проміняю. Слухай же мене. Корися батькові своєму, та тілько сватать Юльку не. спіши! Проси його, щоб підождав, поки її ти сам не розпізнаєш, він тебе любить і згодиться! А я тимчасом роздивлюсь, прислухаюсь і розміркую, що робить.

Микола

(кидається до неї)

Марисю! Ти мій розум, моє серце, мої очі! Дай поцілую тебе за пораду!

Марися

Тепер нам не до того! Іди додому краще, щоб нас тут не зуспіли, тоді й заміри наші розлетяться…

Микола

Іду, іду, Мариночко моя! А ввечері ж ми зійдемося знову?

Марися

Жди мене під яблунею у садку.

Микола

О, коли б мерщій зайшло сьогодня сонце!

(Пішов)

Ява IV

Марися, потім Палажка.

Марися

(одна)

Так от яке зуспіло мене горе! Дворянина батькові в зяті схотілось. О боже мій! Та де ж на всім широкім світі знайдеться дворянин, щоб так мене любив, як любить мій Микола? І я? Кого так щиро полюблю, щоб промінять його, забуть? О, нікого, нікого! Краще смерть, ніж заміж за другого!..

Входе Палажка.

Мати! Вони, певне, не знають нічого… Мамо!

Палажка

Чого, дитино моя?

Марися

Що в нас робиться? Чом батько від Миколи старостів не прийняли? Я ж вам давно казала, що люблю його, що він буде мене сватать, і ви сами тому раділи…

Палажка

Ох, дитино моя! Не пристало тобі тепер іти за Миколу. Батько каже, що ми в дворяне вийшли – панами стали, а Микола не дворянин і через те нерівня тобі.

Марися

Нерівня?.. Боже мій! А хто ж нам рівня? Хіба хочете, щоб я дівкою посивіла?

Палажка

Не журись, дочко, не посивієш – жених є… гарний… і чин має.

Марися

Є?! Хто?

Палажка

Отой судєйський, що приїздив до нас з Стьопою на масляній… ти йому уподобалась… Пам’ятаєш? Що грав на гітарі і співав… чин великий на ньому… ростиратор либонь…

Марися

Мамо, голубко моя! Я вже давно люблю Миколу, а того судейського тілько раз бачила, не знаю його – і знать не хочу.

Палажка

Ох, не завдавай же і мені жалю! У мене у самої серце болить за Миколою, я сама його люблю… та що ж нам робить, що нам робить, коли тепер не приходиться тебе за простого віддать, бо ми в дворяне вийшли.

Марися

Мамо! Жили ж ми перше без дворянства і всі були щасливі!.. Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе? Коли через нього ви хочете мене нещасною зробить, занапастить мій вік молодий!.. Мамо! Я ж ваша кров – не губіть мене, віддайте заміж за Миколу. Я не хочу буть дворянкою! Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном, це всяке знає!..

Палажка

Правда твоя! Ох, правда, моя добра ти, моя розумна дитино!.. Ти побалакала зо мною, і в мене наче полуда з очей упала. Сама бачу, що дворянство нам біду робе. А почну батькові казать, щоб не видумував нічого, щоб жив по-старовині, – то закричить, затопа ногами, почне читать мені якісь бумаги про дворянство, затуркає мене, загиркає, зіб’є з пантелику, і я думаю: може, ми й справді вже дворяне – і починаю по-панськи привчаться, і самій тоді хочеться тебе за благородного віддать заміж!.. Тепер не знаю, що й казать, що і робить, вимучилась зовсім і одуріла. От вже другий день ходжу до Сидоровички, вчуся дворянським звичаям, щоб прийнять жениха, бо він сьогодня і приїде.

Марися

Сьогодня?! Мамо! Уговоріть же татка, щоб не губили мене!

Палажка

Ох, не можу, дочко, не можу, тілько посваримось, дитино моя, а товку не буде! Ще й поб’ємось на старість, бо вже два рази мало-мало не бились…

За коном голос Мартина: «Сюди, сюди, помалу тілько!»

Батько іде!.. Ходім звідціля.

(Пішла)

Марися

Що мені робить?.. Ще батькові упаду в ноги…

(Пішла)

Ява V

Мартин, а за ним хлопець вносить п’яльця; потім Марися.

Мартин

Отут, хлопче, постав та йди собі.

Хлопець ставить п’яльця на місто й виходить.

П’яльця! І нехитра штука, а зараз красу господі придали. Якось аж веселіше горниця дивиться. Нехай Марися вчиться. Сидоровичка обіщала показать, спасибі їй. От і благородна кума в пригоді стала! Кумів завше треба вибирать значних і благородних! А як, бог дасть, Марися вийде заміж, то первого онука он як охрестю: кумом візьму полковника Лясковського, а за куму – генеральшу Яловську.

Входе Марися і пада йому в ноги.

Що це?!

Марися

Не губіть мене, не топіть мене – я у вас одна!

Мартин

Ото, господи, як злякала, аж ноги затрусились… Встань! Чого тобі?

Марися

Не віддавайте мене заміж за того жениха, що приїде з города, я його не люблю, я за нього не хочу…

Мартин

Як?! За благородного чоловіка не хочеш? За кого ж тебе тоді віддать?

Марися

Віддайте мене за Миколу.

Мартин

Світ навиворіт. Панночці – мужика забажалось!.. Не смій мені про це й заїкаться!

Марися

Я люблю Миколу, і він мене любить, ми будемо щасливі…

Мартин

Що то за слово таке – любить? Кажи мені, що то за слово таке?.. Га? Що воно означа: чина чи дворянство?

Марися

Я не вмію розказать… Я…

Мартин

Видумка! Витребеньки! Баб’ячі химерики! Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!..

Марися

Я собі смерть заподію, коли…

Мартин

Не сердь мене, бо я порву на собі всю одежу!.. Чуєш?.. Здуріла дівка, ще й не розгляділа добре благородного жениха, а вже єретується! Та жених такий, що хоч би яка панночка, то з охотою пішла б за нього – от приїде, то побачиш!.. А про Миколу і не думай! Та я скоріше вб’ю тебе, ніж віддам за мужика, я тебе з дому вижену, я тебе!.. Та я не знаю, що зроблю!.. От дітки! Ти для них піклуєшся, побиваєшся, з шкури лізеш, а вони, замість дяки, серце тобі надвоє роздирають! Мало мені муки з Красовським і так, та ще тебе віддам за мужика, щоб він зуби скалив?.. Іди! Жених, може, вже з гори з’їжджає… Іди, одягнися мені у нове плаття, а цих речей щоб я більше не чув!

Марися

Тату!..

Мартин

Який я тато? Що то за тато?

Марися

Папінька!

Мартин

І слухать не хочу! Іди, роби, що велять.

Марися пішла.

Не знає свого щастя, сказано: молоде – дурне… Ох, діти-діти! Якби ви знали, як то хочеться бачить вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хліб їли… Якби-то знали… тоді б ви зрозуміли, що батьки не вороги вам… От трохи погримав, а вже й жаль!.. Воно ж, дурне, дума, що я їй ворог! Ворог за те, що витягаю з мужичества… А чого мені це коштує?.. Колись подякує.

Входе Омелько.

Їдуть?

Ява VI

Омелько

(задихався, не може говорить)

Ї-ї-ду-уть!

Мартин

Чого ти так засапався? Сопеш, як підпалений кінь. Далеко?

Омелько

Ху-ху-ху!.. Утомився…

Мартин

Ти ж конем їхав?

Омелько

Де там! Упав, к бісовому батькові, з коня…

Мартин

Я ж кажу, що так!.. Далеко?

Омелько

Ні, зараз за могилою і впав! Тілько що виліз на Рака, а…

Мартин

Не про те! Не про те я питаю! Чи далеко їдуть?

Омелько

Та, мабуть, уже близько біля двору.

Мартин

Ти ж бачив, хто їде?

Омелько

А хто ж? Трохим їде – нашими кіньми і нашою натачанкою…

Мартин

А в задку сидить хто-небудь?

Омелько

В задку?.. Не примітив!

Мартин

Чого ж ти біг, бодай ти луснув!

(Іде до вікна)

Омелько

Чисто коліно збив, болить, як печене, прибіг попереду, а він ще й лається!.. Чорт на тебе угодить…

(Пішов)

Мартин

Він… Жених!.. (До дверей). Душко! Палазю! Приїхав! Жених приїхав! Одягайтесь мерщій! А господи, аж серце забилось! Прийнять треба на славу… (Відчиня середні двері).

Входе Націєвський з гітарою, в руках, у шерстяній накидці. Мартин іде до дверей, розставивши руки.

Милості прошу, дорогий гостю!

Націєвський кладе гітару на стілець. Обнімаються і цілуються.

Завіса


Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 340 – 348.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 62

Модифіковано : 2.03.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.