Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Карпенко-Карий / Драматичні твори / Мартин Боруля / Дія друга

Мартин Боруля

Дія друга

Іван Карпенко-Карий

Кімната у Борулі.

Ява І

За столом сидять Мартин, Гервасій і Матвій.

Гервасій

Так от яке діло, пане Мартине: ти знаєш, що я чоловік не бідний, Микола у мене один, то й він не буде бідувать; а в тебе одна дочка… Мій Микола і твоя Марися умісті виросли і полюбили одне одного, а ми з тобою давні приятелі… То як ти скажеш: чи не поженимо ми своїх дітей? Нехай давня наша приязнь закінчиться весіллям наших діток!..

Матвій

І я з охотою потанцюю на весіллі свого хрещеника! Ану, Мартине, рішайте, бо мені вже танцювать схотілось!

Мартин

Так то так, приятелю мій, я знаю, що ти не бідний, і, може, справді діти наші любляться, та не випада тепер віддать мені Марисю за твого Миколу.

Гервасій

Чого так?!

Мартин

Дочка моя дворянка, а твій син… ні дворянин, ні чиновник… так не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій лінії…

Гервасій

Он що! Я тебе, Мартине, не пізнаю: поки ти не ганявся за дворянством, був чоловік, як і всі люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Краківським…

Мартин

Що мені Красовський! Я сам уродзоний шляхтич! Красовський був безштанько, і батько його так само сидів у Шадурського на чинші, як і ми; а що він женився на дочці Шадурського і через те зробився державцем, то це ще не велика жеч! І мій Степан, бог дасть, дослужиться до чина та жениться на Тридурській, і ми зовсім тоді порівняємося з Красовським!

Гервасій

Далеко ходить! Красовський вчений, лікар, Красовський державець, а ти надимаєшся через силу, щоб з ним порівняться, бундючишся дутим дворянством, з добра-дива посварився з ним, – вір мені, що як будеш отак роздувать свій гонор, то Красовський з’їсть тебе!..

Мартин

Подавиться, пане Гервасію, подавиться – я глевкий!

Матвій

Глядіть, щоб він вас не підпік, ха-ха-ха!

Гервасій

Що ж ти тепер зробиш? От він не хоче, щоб ти сидів на його власності, і вибирайся! А сам не підеш, під руки виведуть, за ноги витягнуть, викинуть за межу зо всім збіжжям! Що там рівняться!

Мартин

Мене викинуть! Мене за ноги витягнуть з прапрадідівського грунту?! О-о!.. Та хто посміє? А стрічний іск, а апеляція? Я його ще в острог посадю за обиду, я правду судом одшукаю, я йому покажу, яке я бидло і яке теля мій син!

Гервасій

Ти осліп од дворянства! І поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш і все-таки нічого не доб’єшся, і Красовський тебе випре звідціля!

Мартин

Не діжде! Не будь я Мартин Боруля! Мав би все хазяйство сплюндрувать, а докажу Красовському, докажу, що я такий самий дворянин, як і він. (Б’є себе в груди). Уродзоний шляхтич Мартин, Генадієв син, внук Матвія Карлова, правнук Протасія Гервасієва, Боруля з сином Степаном, герба Тшівдар!.. О, стокроць дяблів його мамці і його таткові!

Гервасій

Гай, гай! Та ще й зелененький! Герб?.. А звідкіля, що означа те слово Тшівдар, ти сам не знаєш.

Мартин

А нащо мені знать? Герб – то есть знак шляхетського достоїнства!

Гервасій

Де вже нам носиться з гербами! Правда, що ми всі шляхтичі і всі дворяни, тілько щабльові.

Матвій

Ха-ха-ха! Щабльові? Як то, пане Гервасію, щабльові?

Гервасій

Такі, виходить, маленькі, що повипадали крізь щаблі своїх, невшитих лубками, возів і розгубились… Одно слово, голопуза шляхта! Матвій. Ха-ха-ха!

Мартин

Може, ти й щабльовий і голопузий шляхтич, а я уродзоний! Не віриш? У мене є копія з протокола депутатського собранія, коли хочеш – покажу. Я і сам не знав, а тепер довідався, що прапрадід мій був стражником таможеного скарбу, і на його бумагах підписаний сам суперетендент Севастян Подлевський… от що! І у Красовського не кращі бумаги.

Гервасій

Що там бумаги! Красовський на лікаря вивчився, то йому і шляхетство пристало. Тепер він їздить у калясі, його вже крізь щаблі не протягнеш, а бумаги – тьфу! І в мене було їх доволі, а тілько я переконався, що нам дворянство так личить, як корові сідло.

Мартин

Може, ти й корова, а мій прапрадід… Гервасій. Був стражник? Чув! А мій був підкоморій!

Мартин

Твій під коморою тілько сидів, то інша жеч…

Гервасій

А твій стеріг тієї самої комори, де мій сидів?

Матвій

Ха-ха-ха! Та буде, панове, а то ще полаєтесь! Цо там по титулі – кеди німа ніц в шкатулі!.. Краще, пане Мартине, віддайте Марисю за Миколу та зап’ємо могорич!

Мартин

Ні, пане Дульський… У мене, слава богу, є і в шкатулі… Я на другій лінії… Гервасій. Він дворянин! Мартин. Щоб ти знав!

Гервасій

Горе з такими дворянами! А по-моєму, хто вчену голову має, то дворянин, а вже як неграмотні дворяне, то…

Мартин

Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо умієш тілько молитви читать, та й то по батьківському молитвенику, а по чужому не втнеш!.. А я й скоропись розбираю.

Гервасій

По батьківському молитвенику тепліш молиться.

Матвій

Ну, годі, панове, я бачу, що посваритесь!

Гервасій

І справді! Як наше не в лад, то ми з своїм назад! Прощайте, пане уродзоний! Тілько глядіть, щоб не чухалися, як дворянство крізь щаблі випаде.

(Іде)

Мартин

Не журись, у нас вози лубками вшиті!

Матвій

От і не вгадав, думав могорич пить, а піднесли дулю – і ніс, здається, не свербів.

Мартин

Чого ж, милості просю, сідайте, я зараз почастую, то одна жеч, а це друга.

Гервасій

Де вже нам з дворянами за одним столом сидіть.

(Пішов)

Матвій

Прощайте, пане Мартине! Жаль, що так розходимось.

Мартин

Оставайся, закусимо.

Матвій

Нехай другим разом, а тепер не приходиться: умісті прийшли, умісті й вийдем… Іще раз скажу: жаль, що ви не віддаєте Марисю за мого хрещеника, славний парубіяка…

Мартин

Я й сам знаю… так не рівня по званію.

Матвій

До зобачення! (На відході). Може, ще роздумаєте, і на тройцю потанцюємо!

(Пішов)

Ява II

Мартин, а потім Палажка.

Мартин

(один)

Може, й на тройцю потанцюємо, тілько не на Миколинім весіллі. Бач, хлоп, підніжок пана Красовського! Туди ж, у рідню лізе – умийся попереду!.. Якби не в моїй хаті, єй, наплював би Гервасієві у самісіньку пику за його хлопські речі… І він зо мною рівняється!.. Далеко… От, як приїде сьогодня з города наш жених – губернський секретар-регістратор, тоді милості просю подивиться, за кого Боруля віддає свою дочку!.. Ха!

Входе Палажка.

Палажка

Чого це Гервасій і Матвій заходили?

Мартин

Гервасій свата нашу Марисю за свого Миколу.

Палажка

От і слава богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий, добрий і хазяйський син.

Мартин

І хлоп.

Палажка

Такий, як і ми.

Мартин

Дурна!

Палажка

Сам ти дурний! Чого лаєшся? Що ж ти маєш против Миколи?

Мартин

Сліпа!

Палажка

Тьфу! То тобі, мабуть, повилазило.

Мартин

Глуха.

Палажка

Отже, єй-богу, так і вчеплюся у чуприну, як будеш лаяться!

Мартин

(набік)

Чого доброго вчепиться! Це буде не по-дворянськи.

(До Палажки)

Не сердься, Палазю, а скажи мені – ти бачила ту бумагу, що Степан привіз?

Палажка

Бачила.

Мартин

І чула, що він читав у бумазі?

Палажка

Чого ти причепився до мене? Не балакай навтямки; кажи товком: чи віддамо Марисю за Миколу? Не мороч мене.

Мартин

Діло шість місяців в герольдії, не сьогодня-завтра утвердять в дворянстві; а я дочку віддам за мужика!.. Що ж то я з глузду з’їхав, чи як?

Палажка

Здається мені, що з’їхав: не велиш ні мені, ні дочці робить, сам не робиш, понаймав наймитів, наймичок, хазяйство псується…

Мартин

Палазю! Дворянин – одно, хлоп – друге!.. Може, ти цього не розумієш, то я тобі ясніше скажу: сметана – одно, а кисле молоко – друге! О! Розумієш?

Палажка

Одно розумію, що ти стерявся розумом.

Мартин

О господи, о господи! Нащо ти мене довів до того, що я одружився з простою мужичкою! Нічого не тяме – як до пенька балакаєш. І казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтянці. Ні, таки погнався за чорними бровами! От і дожив: брови злиняли, а гонору як не було, так і нема!

Палажка

Божевільний! Єй-богу, божевільний! Ти б дроку напився.

Мартин

Що ти з нею будеш балакать?.. Хіба тобі краще буде бачить свою дочку за репаним мужиком Миколою, ніж за губернським секретарем-регістратором? Краще? Кажи!

Палажка

А де ж він у біса, той… ростератор?

Мартин

Регістратор.

Палажка

Та не вимовлю.

Мартин

Ото-то ж бо й є! Приїде, душко, приїде! Про нього ж я й казав Степанові на од’їзді, чула?

Палажка

Та чом же ти мені не сказав? А то: і сліпа, і глуха – тілько роздратував мене… Ну, а Марися?.. Ти ж її питав, – може, вона не схоче?

Мартин

І питать не буду, нащо питать? Вона недурна, в ній батькова кров, розбере, не бійсь, де пан, а де мужик!

Палажка

Дай боже! Хіба я їй ворог?

Мартин

І я не ворог своїм дітям, хочу обох дітей пристроїть по-дворянськи!.. Тілько ти, Палазю-душко, зділай милость, не супереч мені, слухай мене.

Палажка

Не дратуй мене, то все буду робить, як звелиш.

Мартин

Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички – вона зна – і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?

Палажка

А коли ж приїде жених?

Мартин

От Омелько привезе звістку, а може, й самого привезе, бо недурно ж його так довго нема, мабуть, задержав, поки з присутствія вийдуть.

Палажка

То я ж зараз і піду, бо, може, сьогодня й привезе.

Мартин

Іди, іди, душко! Та розпитай гарненько про всі звичаї і порядки дворянські.

Палажка пішла.

Ява III

Мартин, а потім Трохим і Омелько.

Мартин

(один)

Довго ж нема Омелька! Певно, привезе жениха. Та вже пора б йому й приїхать давно. Треба буде попросить на вечір Протасія, він гарно і багато уміє балакать… А важко і в дворянстві жить; розходу, розходу, – самим робить якось не приходиться…

Входе Трохим.

Трохим

Пане! Наших дві пари волів і дві корови зайняв економ у двір.

Мартин

Де ж вони паслись?

Трохим

Та в череді, з череди й зайняв!

Мартин

Як він смів?!

Трохим

Так пан Красовський звелів.

Мартин

О, виродок з шляхетського заводу! О, гайдамака! Грабитель! За що ж?

Трохим

Каже, що на вас накинули чинш і поки не заплатите – не віддасть.

Мартин

Не віддасть?.. Бери палицю і мені знайди доброго дрючка!.. Я їм покажу… Я… Ми їм покажемо!

Трохим

Ні, пане, я не піду. Він похваляється і вам на спині горба зробить. Каже: Боруля добивається бумажного горба, а я йому на спині горба надрюкую.

Мартин

Хто це казав?

Трохим

Економ.

Мартин

О, хлоп поганий! Він, наймит Красовського, мені горба зробе? Мені?.. Та я… запрягай коней, поїду зараз в стан! Це грабіж, грабіж!..

Трохим

Нема ж натачанки ще з города.

Мартин

Біжи до Сидоровички позич.

Трохим пішов.

Граблять!.. Граб… Граб… Це мені ще і на руку – нехай граблять!.. Разом за все отвіт даси! Ні, пане Красовський, Боруля ще потягається з тобою! Мабуть, почув, що діло в герольдії… апеляція… стрічний іск йому в печінку сіли… О пресвята діво! Вмішайся в моє діло, поможи мені ворога свого доконать.

Входе Трохим.

Трохим

Там прийшов Омелько.

Мартин

Який Омелько?

Трохим

Та наш же Омелько.

Мартин

Сам?

Трохим

Сам.

Мартин

(набік)

Що ж це за знак: і забарився, і жениха не привіз?

(До Трохима)

Запрягай же свіжих у нашу натачанку та поїдемо зо мною у стан, а Омелько нехай зараз іде в хату…

Трохим

Він боїться іти в хату.

Мартин

Чи ти не здурів? Чого він боїться?

Трохим

Та коней наших покрали в городі.

Мартин

Як?.. О господи! Нова напасть… Тягни його сюди, за чуба тягни! (Біжить до дверей). Омелько! Ірод! Супостат! Іди в хату!

Входе Омелько, босий.

Де коні, азіят?

Омелько

Украли.

Мартин

Украли?

Омелько

І чоботи, і кобеняк украли…

Мартин

Як же в тебе голови не вкрали?

Омелько

Бо нікому не потрібна, у кожного є своя, хоч поганенька.

Мартин

Що ж мені тепер з тобою робить? Га? Що?.. Бодай ти галушки не проковтнув, щоб ти вареником подавився, кажи, шкуру з тебе здерти?.. Розказуй, анахтема, як було діло?

Омелько

Та так було діло. Що як приїхали ми з паничем, зараз понаходило тих судейських видимо-невидимо. Послали за горілкою, панич достали сало, курей і прийнялися трощить та пить. А далі, спасибі їм, і мене почастували; а чарка така, що й собака не перескочить, я довго не хотів випить повної і таки випив; випив, закусив салом – у мене з дому було своє сало і хліб…

Мартин

Мерщій розказуй! Ти з мене печінки витягнеш.

Омелько

Не перебаранчайте, пане, бо ви мене зіб’єте з пантелику.

Мартин

Я тебе з ніг зіб’ю і шерсть на тобі вискубу!

Омелько

От я й забув, що казав.

Мартин

Говори, говори, бісова патяка, буду мовчать, говори!

Омелько

Випив, закусив салом.

Мартин

Ну?

Омелько

У мене з дому було своє сало і хліб.

Мартин

(крізь зуби)

Чув, чув!..

Омелько

Напоїв коней і хотів спать лягать, а тут, спасибі їм, ще піднесли… Потім третій раз почастували, і вже не скажу вам: чи частували ще і четвертий раз, чи ні, бо не пам’ятаю, як і заснув. Вранці, до схід сонця, прокинувся – не можу голови підвести…

Почав пригадувать: де я? Не пригадаю. Глянув набік: чиїсь босі ноги на полудрабку. Що воно за твар, думаю собі, втислася до мене на повозку, чи не Горпина? Далі думаю: коли є ноги, то повинна буть і голова, а голови не видко, тілько моя, та й своєї голови не бачу, а чую, що на в’язах щось таке важке теліпається, мов хто начепив клунок з піском… Помалу-помалу підвів я голову. Дивлюсь: нікого нема, кругом чужа оселя…

Боже мій! Тут зразу голова моя зробилась легка, як вівсяна полова, і я догадався: де я і що зо мною було! Схопивсь… сюди, туди – нема ні коней, ні чобіт, ні кобеняка! Сів я та й заплакав.

Мартин

Заплакав?

Омелько

Заплакав. Гіркими сльозами заплакав: чоботи були настоящі шкапові і кобеняк…

Мартин

Луципір! А коней тобі не жаль?

Омелько

Та коні знайдуться, бо там якийсь судейський, з мідною бляхою на грудях, списав усе: і як коней звуть на ймення, і до якого полудрабка котра коняка була прив’язана, і полудрабки розгляділи – усе як слід; я розказав усі прикмети. Записали й те, що як удариш батогом, то Кулкат крутить хвостом соб, а Зозуля крутить хвостом цабе – все записали, коні знайдуться!.. (Зітхає). А чоботи і кобеняк…

Мартин

Геть з очей, паршивий робітник! Тобі гиндики пасти, а не коней глядіть! Самі кращі коні пропали! Будеш же ти одслужувать мені за коней шість літ.

Омелько

А буду. Таке діло. (Набік). А хто ж мені одслуже за чоботи та за кобеняк? Якби не ти, то я б їх і не брав.

Мартин

(до Трохима)

Біжи до Сидоровички, візьми натачанку чи візок, запрягай коней та хоч уночі поїдемо до станового.

Трохим вийшов.

(Омелькові)

Ти чого стоїш? Пішов, не печи моїх очей!

Омелько

Та тут ще лист від панича.

Мартин

Чого ж мовчиш? Давай мерщій, шелепа!

Омелько

(достає з шапки)

Та не гримайте ж хоч за листа, бачите, зашив як далеко, боявся, щоб хто не вкрав. Думаю: хоч шапку і вкраде, то лист буде цілий, чорта з два найде. Нате.

Мартин

(прочитавши)

Що його робить?.. Жених обіщав приїхать, як коней пошлю з натачанкою… Тут грабіж… там коней покрали!.. Памороки забило… (До Омелька). Іди, розумна голово, надівай постоли, поїдем зо мною у стан, а Трохим поїде в город зараз же, щоб завтра і натачанку привіз… Упряж де ти зоставив?

Омелько

Злодії взяли, тілько черезсідельник зостався.

Мартин

Щоб ти на ньому повісився! І упряж позич в Сидоровички.

Омелько

А коней яких запрягать?

Мартин

Не питай мене!.. І дорогою не балакай до мене, бо я тебе, каплоуха собако, чисто всього обпатраю!

Омелько

Ну й сердитий… Що то пан…

(Пішов)

Мартин

(один)

І язик став, як кілок, і в роті пересохло!.. А синок… синок!.. Я тут із шкури вилазю, щоб його в люде вивести, а він там п’янствує…

Входе Омелько.

Ти чого у вічі лізеш? Кортить, щоб поскуб?

Омелько

Письмоводитель станового приїхав, питається, чи ви дома, та я не знав, що й сказать, боявся, щоб не лаяли… Що йому сказать?

Мартин

Зви! Проси! Бачиш – дома, хіба тобі повилазило?

Омелько вийшов, Мартин біжить до бокових дверей.

Палажко! Письмоводитель приїхав… І-і! Я й забув, що її нема! Марисю! Пошли за матір’ю до Сидоровички, а сама вари вареники, печи курчат, нехай дівчата печериць назбирають, у сметані насмажиш, та яєць звари уснятку і молока спар!.. Нехай Омелько порося заколить… Та квас, квас щоб був, бо він раз у раз з похмілля… Певно, привіз утвержденіє в дворянстві. Отепер, пане Красовський, я тобі покажу, яке я бидло і яке теля мій син… (До дверей). А, Нефодій Осипович! Пожалуйте, пожалуйте, дорогий гостю!

Завіса


Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 330 – 339.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 94

Модифіковано : 2.03.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.