Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Карпенко-Карий / Драматичні твори / Мартин Боруля / Дія п’ята

Мартин Боруля

Дія п’ята

Іван Карпенко-Карий

Декорація та ж.

Ява І

Входять Степан і Омелько. Степан одягнений по-дорожньому. Омелько несе за ним скриньку.

Степан

Ну, слава богу, дома.

(Роздягається)

Омелько

Де його поставить?

Степан

Став тут і доказуй мерщій, як далі було. Далеко ж ви його догнали?

Омелько

От зараз на повороті біля Розкопаної могили.

Степан

Ну?

Омелько

Стали наближаться, а панич той, певно, пізнав нас, почав штовхать жида у спину; а жид оглянувся і зараз затріпав обома руками, зашарпав кобилу віжками і ну її цьвохать батогом, а кобилка вскач пустилась, а ми ще гірше припустили. Коні наші потомились, бо ми з копита вскач погнались. Блоха вже стала спотикаться, а Рак аж стогне під паном! Вони не втечуть, а ми не доженем…

А біля могили дорога переорана, повозка застрибала по борознах, потім задок схиливсь на лівий бік, потім одскочило колесо, вісь одбилась, кобилка стала. Жид схопився і що є духу попер у бур’яни… Отут ми їх догнали… і я напарив жида, а панича пан частували… Спасибі, чумаки одняли, а то, мабуть, і вбили б. А потім пан злізли з коня, стали пить воду, трусяться та й упали, як неживі… Чумаки ті їх і додому довезли.

Степан

От нещастя!.. Іди ж випрягай коні.

Омелько пішов.

Ява II

Степан, а потім Марися.

Степан

(роздягається)

І хто б сподівався, що так скінчиться сватання? Добре й Націєвському сердешному досталось, одначе хоч би тобі пару з рота пустив!.. Як приїхав, то слабів дві неділі. Я його питаю: а що, як?.. Нічого, каже, приймали гаряче… Тепер і сам бачу, що гаряче. Погані наші діла, усе пішло шкереберть – і в дворянстві одказали, і земський суд скасували, і я остався за штатом – і куди примоститься, сам не знаю…

Входе Марися.

Марися

Стьопа! Приїхав? Здрастуй, братіку! (обніма його). Слава богу, що ти приїхав, – ми вже з мочі вибились і ради не дамо!.. Батько дуже слабі, – мабуть, умруть.

(Плаче)

Степан

Що ж йому таке?

Марися

Одно до другого… Тут оказія з тим женихом, ти, мабуть, чув?

Степан

Чув, Омелько розказував.

Марися

Не вспіли батько очунять після тієї оказії, а тут Красовський зібрав людей, виганяв нас з села, хотів розвалить хату; батько дуже сердились, сварились, кричали, і з ними зробилась якась причина: упали на землю зовсім, як мертві. А, не доведи, господи!.. Ми з матір’ю в ногах у Красовського валялись – насилу одпросились на місяць, та й то дядько Гервасій заступились…

І це ще не кінець! Пройшло скілько днів, батько стали поправляться, як знову получили бумагу, що в дворянстві одказано, і зовсім уже занедужали, з сили вибились, нічого не їдять… все зітхають та читають ту проклятущу бумагу…

Коли б хоч з Красовським помирились, а то він знищить нас зовсім; завтра строк вибираться, а куди вибираться, що робить з слабим батьком, самі не знаємо! Слава богу, хоч ти приїхав!

Степан

От наказаніє господнє!.. Не знаю, як і признаться тепер батькові!.. Я вже, Марисю, теж не служу – мене за штатом оставили.

Марися

Не кажи, не кажи батькові, борони боже! Вони зараз і вмруть, як ще довідаються, що й ти не служиш. Після скажеш…

Степан

А мати ж де?

Марися

Пішли до дядюшки Гервасія просить, щоб помирився з батьком, чи не дасть якої ради, – його так татко любили, завше слухали – і посварились…

Степан

А за що ж уже з Гервасієм папінька посварився?

Марися

Багато говорить, я тобі послі розкажу, а тепер – іди до батька, вони тебе дуже нетерпляче ждали. Тілько не кажи, що ти не служиш, борони боже! Послі!..

Степан

У мене аж ноги стали труситься… Стілько біди кругом, що й…

(Махнувши рукою, пішов у бокові двері)

Ява III

Марися, а потім Микола і Степан.

Марися

(одна)

А, господи милосердний! Верни ти спокій і мир у нашу сім’ю! Так уже вимучились всі, що, здається, і умерти було б краще, ніж щодня турбоваться і не бачить краю всім бідам і напастям! На дядюшку Гервасія уся надія… Чи ублагають же то його мати?

Входе Микола.

Ну що? Мати у вас?

Микола

У нас. Батько згодився, зараз прийдуть сюди. Я почув і побіг мерщій тобі сказать про цю радість! Може, й нам щастя знову усміхнеться!

Марися

Слава богу!

Микола

Здається, і Степан приїхав?

Марися

Приїхав, він у батька.

Микола

То я зостанусь…

Входить Степан.

Степан

Іди, Марисю, папінька тебе кличуть. А, Микола! Здрастуй.

Микола

(поцілувавшись)

А що, як батько?

Степан

Хоч і не питай!.. Змарніли зовсім.

Микола

Ти ж надовго приїхав?

Степан

Зовсім!

Микола

От і чудесно! І який же я радий, що ти зостанешся у селі! Знов затоваришуєм.

Ява IV

Входять Палажка, Гервасій і Протасій.

Палажка

Стьопа! (Обніма і цілує його). Що? Бачив батька?

Степан

(зітхнувши)

Бачив.

Палажка

(через сльози)

Як смерть… як смерть.

Гервасій

Заспокойтесь, заспокойтесь, сльозами не поможете.

Степан

Здрастуйте, Гервасій Семенович! Протасій Матвійович!

Гервасій

Здоров, козаче, здоров!

Чоломкаються.

Протасій

(чоломкається)

Як же служебні діла?

Гервасій

(побачивши Миколу)

А ти чого тут опинився?

Микола

Почув, що Степан приїхав.

Палажка

(до Гервасія)

Заходьте ж, Гервасій Семенович, прямо сюди.

Гервасій

Може б, попереду ви йому сказали, щоб не стривожить.

Палажка

Ну-ну, добре, я скажу.

(Пішла)

Гервасій

А що ж, Степан Мартинович, скоро столоначальником будеш?

Степан

Де там! Я вже не служу, Гервасій Семенович.

Гервасій

Ну?!

Степан

За штатом остався.

Гервасій

О?! Чув, чув, мені казав Красовський, що земський суд скасували. Так ти, виходить, лишній! І нащо тобі та служба? Чи багато ж ти там брав жалування?

Степан

Два годи нічого не получав, а оце на третій, по розкладці, два з половиною у місяць назначили.

Гервасій

Два з половиною?! Господи! Здоровий, молодий чоловік два годи дурно сидить, а на третій у місяць получа два з половиною!!

Протасій

Я ще як служив у покійного землеміра, Харитона Харитоновича Кацавейченка, він жив у Трахтомирові, на Дворянській вулиці, в будинку… дай бог пам’ять… в будинку графа…

Гервасій

(маха рукою на Протасія і перебива його)

Послухай мене, Степане, покинь ти думку про чиновника! Зовсім одурів старий: робітникові плате на своїх харчах тридцять рублів, а сина, замість того, щоб привчать до хазяйства, віддав у службу – байди бить! Тепер не ті часи, з твоєю наукою далеко не заскочиш. І все то дворянство наробило! І батька треба збить, щоб він з дворянської зарубки зіскочив, бо все хазяйство піде прахом, а чиновника з тебе не буде…

Степан

Та я вже набив руку, Гервасій Семенович, деякі бумаги і сам умію писать!..

Протасій

Покійний землемір Кацавейченко…

Гервасій

(не слуха Протасія; до Степана)

Плюнь ти на це діло! Батько старий, слабий, а одному синові, мавши добре своє хазяйство, не варт тиняться по канцеляріях і за два з половиною в місяць тратить здоров’я, зводить готові гроші на одежу, на харчі. Добре, як дослужишся до чого путнього; а як так і вмреш канцеляристом, а хазяйства не навчишся, не привикнеш – що ж робить під старість? От і тепер – за штатом, якби не було хазяйства, що його робить? Покинь, сину, берись за прадідівське рукомесло.

Степан

Та… воно… я й сам бачу тепер… я не від того… не знаю, як батько…

Гервасій

От я з ним побалакаю.

Степан

Тепер не кажіть, Гервасій Степанович, бо, борони боже, ще гірше заслабне…

Гервасій

Я знаю, коли сказать, тілько не потурай батькові, не шукай дворянства, усе буде гаразд.

Палажка

(з дверей)

Ідіть, Гервасій Семенович!

Гервасій іде.

Зрадів старий, аж наче ожив трохи!

Гервасій і Палажка пішли.

Ява V

Протасій, Микола і Степан.

Протасій

Стьопа! Микола! Ідіть я вам розкажу.

Микола і Степан беруть стільці і сідають коло Протасія.

От Гервасій каже, що два з половиною мало, а як я у покійного землеміра Кацавейченка брав півтора! Правда, раз у раз у командировках, то на його харчах… Раз, знаєте, поїхали межувать землю до Губачевських-Носачів… Вони жили тоді всі вмісті у Семикратах… а батько їх – ніхто з вас не знав батька? Він літ п’ятдесят тому як умер, не знали?.. Ні, ні, не знали… Перерізав собі горло бритвою…

Він був жонатий на Свербихвостовій, – там лукава була жінка, борони боже всякого хрещеного від такої!.. Змолоду крутила хвоста з уланами… Недалеко від них стояв уланський повк, так вона одного улана… от забув, як його фамилія… на умі вертиться… так якось чи на птицю, чи на лоша скидається… так окрутила, що він покинув службу і переїхав до неї у село, ніби управляющий, і почав заправлять… Ги! Ги!

А сам Губачевський-Носач тут же живе і нічого не каже… Заперся собі в своїм кабінеті і наче його нема… Ги! Ги!.. Так мужикам стало жаль пана, він, покійний, добрий чоловік був, і таки улан той… от забув фамилію – обижав їх. Застукали мужики того улана… Ксьокачевський! А бодай тебе, так-так, Ксьокачевський! Я ж кажу, що на лоша скидається – ксьо, ксьо – Ксьокачевський! Застукали на току, зв’язали й одвели в стан! Отаке було…

А під старість, як уже почало від старої Губачевської трухлявим деревом одгонить, вона добивалась від старого Губачевського-Носача любові… все співала йому: «Гори, гори, моя лямпада…» Ги! Ги! І до того його довела, що він перерізав собі горло бритвою. Так з’їхались наслідники, і треба було розмежувать землю. Кацавейченко покійний – царство йому небесне – й каже мені: бери астролябію – поїдемо! А дощ як із відра…

Виводять Мартина під руки Гервасій і Палажка, Марися йде за ними.

То я вам послі докажу. Це дуже цікаво!

Ява VI

Мартин, Гервасій, Протасій, Палажка, Марися, Микола і Степан. Мартина садовлять на стільці. Він жовтий від розлиття жовчі.

Мартин

Здрастуйте!.. Бачите, як перевівся Боруля!

Гервасій

Послухай же мене, Мартине, я тобі добра зичу. Зараз і поздоровшаєш.

Мартин

Ні… ще поїду в город, повезу всі дворянські бумаги Каєтану Івановичу…

Гервасій

Знову за своє! Мало тобі лиха через те химерне дворянство?

Мартин

Бумаг же, бумаг багато!.. П’ять літ діло йшло, зовсім було признали, сопричислили… і не утвердили! І через що? Пустяк! Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах – Боруля, а у старих – Беруля!.. Бодай тому писареві руки назад лопатками повикручувало, що написав – Беруля… Я і сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беруля… Може, й Беруля!.. Та так і покинуть? Жаль живий бере за серце… А може, ще Каєтан Іванович…

Гервасій

Витягне з тебе яку сотню або й дві.

Мартин

А як докаже, що Боруля і Беруля – однаково?

Гервасій

Чом же він і досі не доказав? Повір мені, Мартине, нічого з цього не буде, тілько хазяйство зведеш, дітей старцями зробиш і сам у бідності помреш. Чого ж ти хочеш?

Мартин

Дворянства…

Гервасій

Ні, торби! Воно ж тебе в хворобу угнало, глянь на себе… воно тебе посварило з Красовським і зо мною – всі біди твої від нього!.. Хазяйство ледве живе, а дворянство без розуму і без науки хліба не дасть. Послухай мене: спали всі бумаги, щоб і не свербіло, бо ти слабий на дворянство, і умреш від цієї хвороби.

Мартин

А як утвердять?.. Може, хоч після смерті утвердять…

Гервасій

Ну, роби, як хочеш!

Палажка

Старий, зглянься на нас, послухай Гервасія, нащо нам те дворянство, як ти помреш, а ми без хліба останемся…

Марися

Рідний мій, дорогий тат… папінька! Нам не треба дворянства; одного бажаєм, щоб ви одужали, і знову будем жить весело, як колись…

Боруля шука очима Степана.

Степан

І я, папінька, не хочу дворянства…

Мартин

І ти, Стьопа?! Не хочеш? Дворянства не хочеш?.. Ти? (Зітхає). Всі не хочуть… Хлопи… хлопи!.. (До Палажки). Піди, душко, принеси палятурку, там у мене під подушкою…

Палажка пішла.

Нехай Омелько принесе соломи і затопе грубку.

Марися пішла, а через яке врем’я вертається з Омелько м, котрий вносе солому, запихає у грубку і підтоплює.

Потухне послідня іскра від бумаг, потухне моє життя… умру на ваших очах, побачите!

Палажка вносе палятурку, повну бумаг, Мартин розв’язує.

Право на дворянство!.. Грамота… герб!.. І це все спалить?.. (Читає крізь сльози). Отношеніє Дворянського депутатського собранія от 16 февраля 1858 года за № 1541 о признанії рода Борулі в дворянстві. (Говоре). Було ж, виходить, за що признать… Атестат прапрапра-діда. Підписав сам суперетендент Савостьян Подлевський… бумага синя… як лубок… старинна бумага! (Чита). Отношеніє Казенной Палати о несостоянії рода Борулі в подушнім окладі… (Говоре). Скрізь Боруля, а там десь Беруля!.. Ох!.. Копія свідєтельства дванадцяти дворян, що весь рід Боруль завше вів род жизні, свойственний дворянам… Особливо я! Герб… герб!.. Червоне поле, а по червоному полю хрест голубий, знамена зверху і внизу дві пушки…

Омелько

Підпалив, горить!

Мартин

Не кричи! Чого кричиш? Бодай тебе чорти підпалили у пеклі – поспієш! І своїми руками спалить дворянські достоїнства?.. Не можу!..

Гервасій

(хоче взять)

Та давай я спалю.

Мартин

(захища бумаги)

Стривай, стривай! Дай я ще надивлюся на них!.. Хоч герб оставить на пам’ять онукам і грамоту прапрапрадіда і атестат…

Гервасій

Щоб знов розсвербілось дворянство? Та не будь дитиною, пали!

Мартин

А!! Ну, підведіть мене!

Підводять.

(Він бере бумаги, робе два ступні до грубки і стає)

Не можу!! Руки тремтять… у серце шпигає…

Омелько

То віддайте мені, пане, на цигарки!

Мартин

А щоб ти подавився! А щоб ти утопився!.. Дворянські бумаги на цигарки?! Щастя твоє, що я слабий.

Омелько

А що ж я таке сказав?

Мартин

Мовчи! Бо я тобі з носа печерицю зроблю!

Омелько

Поки зберетесь, то воно й погасне. Піду ще соломи внесу.

Мартин

Стьопа!.. А як же ти будеш служить без дворянських бумаг? Тобі й чина не дадуть?

Гервасій

Та він і так не служить, його оставили за штатом, земський суд скасували, тепер такі чиновники не нужні.

Мартин

Як?!

Степан

Так, папінька! Це правда, та я боявся вам сказать! Нас, тридцять чоловік, оставили за штатом.

Мартин

За штатом?.. Не служиш?.. Не нужен?.. Земського суда нема?.. Ведіть мене!!

Ведуть.

За штатом!.. (Кида бумаги в піч). Горять червоно, як кров дворянська, горять!.. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!.. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан – теля! (Ридає). Пустіть! Рятуйте бумаги!.. Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду… (Підбіга до печі). Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки – бидло!

(Тихо плаче)

Палажка

Годі, старий! Слава богу, що дворянство згоріло! Тепер будемо жить по-старосвітськи…

Степан і Марися

(цілують його)

Папінька, заспокойтесь!

Мартин

Не кажіть на мене тепер папінька, кажіть татко!

Гервасій

Заспокойся, Мартине!.. А тепер я знов просю тебе: давай поженим наших дітей, вони любляться, а ми на весіллі забудемо усе лихо! Та накажемо їм, щоб унуків наших добре вчили, то й будуть діти їх дворяне!

Мартин

Я з радістю! Ідіть, діти, сюди. Нехай вас бог благословить, та вчіть, вчіть дітей своїх, щоб мої онуки були дворянами.

Марися і Микола обнімають Гервасія, Палажку, цілуються з Степаном.

Протасій

А я вам на цей случай розкажу цікаву річ… Літ тридцять тому назад…

Гервасій

Нехай на весіллі кому-небудь розкажеш.

Протасій

Га?

Гервасій

Кажу, на весіллі кому-небудь розкажеш.

Протасій

Тьфу! Де чорт упре цього Гервасія, то прямо і рота не роззявляй…

Входе Омелько з соломою.

Мартин

Не треба, згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл і розвій по вітру!..

Омелько

І що б то було на цигарки віддать!

Завіса


Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 359 – 368.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 84

Модифіковано : 2.03.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.