Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Карпенко-Карий / Драматичні твори / Мартин Боруля / Дія четверта

Мартин Боруля

Дія четверта

Іван Карпенко-Карий

Декорація та ж.

Ява І

Омелько і Трохим вносять стола.

Омелько

То це жених нашої Марисі, сьогодня й заручини?

Трохим

Еге. Дорогою він мене частував біля кожного шинку – гарний панич!

Омелько

Він же й мене частував тоді, як чоботи і кобеняк украли, бодай йому…

Трохим

І що вони там роблять, ті судейські – такого їх, як галок восени?

Омелько

Бумаги, каже, пишуть,

Трохим

Нащо ж ті бумаги?

Омелько

На продаж. Продають.

Трохим

Та хто ж їх купує, кому вони потрібні, хіба на цигарки?

Омелько

Виходить, є такі люде, що купують. От бачив повіреного, що приїздив? Коні, як змії, тарантас блищить, фурман, наче коробейник Улас!.. Бачив? От же він бумаги продає, його фурман дав мені на цигарку легкого тютюну і розказував, що, каже, його пан якісь бумаги пише і продає людям, що кому потрібно, з того й хліб їсть, і будинок має у городі. От і наш пан, каже, купив якісь бумаги у нього на Красовського, а Красовський, каже, довідався, приїздив аж у город, заплатив дорожче, і він продав йому бумаги вже на нашого пана. Так і торгує!

Трохим

Диви!

Омелько

Всякому чоловікові назначено, що робить, з чого хліб їсти і що йому мать! От мені назначено, щоб я без чобіт був і без кобеняка – і вкрадено.

Трохим

Мабуть, що так… А не чув, коли буде весілля?

Омелько

Не чув. Вчора гуляли довго, жених і досі спить.

Ява II

Входить Мартин.

Мартин

Чого ви тут стовбичите?

Омелько

Стола від Сидоровича принесли.

Мартин

Ага! Ну, біжи ж ти, Омельку, принеси умиваться паничеві.

Омелько і Трохим виходять.

Ще спить. Сказано, чиновний чоловік, не то, що простий шляхтич: ще й чорти навкулачки не бились, а він схопиться і гасає по хазяйству!.. Нащо вже я от, здається, зовсім вибився на дворянську лінію, а не можу уранці довго спать – боки болять, а треба привчаться! Воно якось так зовсім другу пиху тобі дає. Прийшов хто рано чи там яке діло по хазяйству, а ти спиш! «Дома пан?» питають. «Та ще сплять!» О! І всі на пальчиках… Безпремінно заведу такий порядок: чи прокинувся, чи ні, а буду лежать до сніданку.

Омелько несе ночви і відро води.

Що це?

Омелько

Та умиваться ж.

Мартин

Ну і що тобі сказать? Де ж ти бачив, бусурмене, щоб люде в ночвах умивались? Поросят тілько у ночвах патрають, а ти хочеш благородного чоловіка…

Омелько

Та я ж письмоводителеві над ночвами ціле відро води на голову вилив.

Мартин

То інша річ, чоловік сирий і на похмілля..

Омелько

А цей хіба тверезий вчора ліг?

Мартин

Не твоє діло! Іди візьми велику дерев’яну миску і води у полив’яний глечик.

Омелько

І що б то відразу сказать, а то носись.

(Пішов)

Мартин

(один)

Треба десь такого служку достать, щоб при горницях був, бо Омелько старий для прислуги, нічого не тяме.

Омелько вертається з глечиком і мискою.

Там постав, і якщо спить, то навідайся через яке врем’я.

Омелько пішов у другу хату. Входе Палажка.

Спить ще. А що, як там, душко, у тебе, чи все готово?

Палажка

Поки люде посходяться, усе буде готово.

Входе Омелько.

Мартин

А що?

Омелько

Потягнувсь, лупнув очима, повернувся на другий бік і знову захріп.

Мартин

Навідайся ж опісля.

Омелько

Може б я там посидів, поки прокинеться?

Мартин

Опісля, кажу тобі. Чого ти там будеш стирчать, ще й сам заснеш.

Омелько

А потім прозіваю – будете лаять.

Мартин

Не патякай! Поклич панночку. Де вона?

Омелько

Порося патрають.

Мартин

О-о-о!.. Нехай одягнеться і сюди йде.

Омелько пішов.

(До Палажки)

Я ж тобі казав, я ж тебе прохав, щоб ти їй не давала ніякої роботи, руки чисто порепаються, а ти порося її заставила патрать.

Палажка

Та цить уже, не гримай! Який же чорт буде обід варить, коли робітниці не тямлять нічого.

Мартин

Палазю, Палазю, не кричи, душко, а то почує. Ну, іди, душко, сама обід готов, а вона нехай ще побуде з женихом.

Палажка

А ти ж з ним балакав?

Мартин

Та ми вже зовсім скінчили з ним: п’ятсот рублів приданого, весілля на наш кошт, два годи доставлять у город топливо і деякі предмети на продовольствіє, і хату поставить у городі – місце у нього є.

Входе Марися

Ну, то іди ж, Палазю, щоб, справді, там робітниці не нашкодили чого в обіді, а то, замість поросяти, подадуть обгорілий оцупок.

Палажка пішла.

Ну, моя дитино, я вже скінчив з твоїм женихом. Сьогодня заручини, а на тройцю й весілля.

Марися

Не любите ви мене… випихаєте з дому…

Мартин

Я тебе не люблю? Господи! Душу свою готов тобі віддать!.. Для кого ж я побиваюсь, як не для вас? Послухай мене, доню моя: краще білий хліб, ніж чорний, краще пан, ніж хам! І батькове око, як прийдеться умирать, закриється спокійно, бо душа моя знатиме, що мої унуки – дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля! Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе! І дай бог, щоб ти не знала; а я всього попробував і знаю. Не хмурися ж, не хмурися…

Жених вийде, а ти сядь за п’яльці, будь з ним приязна. Сядь, доню, за п’яльцями якось пристойніше сидіть… так, ніби за роботою. (Садовить її). Отак. Я ж зараз вернуся, а ти поводься з женихом, як слід дочці Мартина Борулі, уродзоного шляхтича!

(Пішов)

Ява III

Марися, потім Омелько проходе у кімнату, де спить Націєвський.

Марися

(одна)

Ох, тату, тату! Якби ви знали, як мені тяжко слухать ваші речі! Наче тронулись, борони боже. Що мені робить? Щоб не сердить батька, я тимчасом покірствую, а чого, наговорю женихові, то нехай тілько слуха! Коли ж і після того не одчепиться, то піду вже на одчай: нехай хоч б’ють, хоч ріжуть – однаково!

Входе Омелько.

Омелько

(несе обома руками миску, а в мисці глечик)

Вже одягся! Ну, жених!.. Яка у нього червона жилетка, аж очі в себе вбирає!.. Одчиніть мені двері, а то воду розхлюпаю… (Марися одчиня). Хоч би нас почастували добре на заручинах, дома не страшно й випить…

(Вийшов)

Марися

(одна)

Виходь, виходь скорій… Може, сам одцураєшся, коли почуєш, як я тебе поважаю.

Ява IV

Входе Націєвський, одягнений у сюртук з куцими полами. Рукава з буфами, коло плечей вужчі, а біля руки ширші. Штани широкі, трубою, коло чобота зовсім вузенькі. Жилетка червона, двобортна, без маніжки, з мідними пугвицями, шия пов’язана чорним шовковим платком.

Націєвський

З добрим утром, Марина Мартинівна, як спалось-спочивалось?

Марися

Лягли легко, встали ще легше; а ви як? Здається, і лягли важко, і встали тяжко…

Націєвський

(набік)

Зразу збрила!

(До Марисі)

О, яка ви гострая і строгая!.. (Бере гітару і побренькує). Нам з привички. Інший раз, як вернешся од Шулемки, так ще тяжче ляжеш, одначе діла за нас ніхто не робе!.. А ви вишиваєте?

Марися

Ні, я не вмію, так сидю, батько звеліли вас піджидать за п’яльцями, щоб ви подумали, що я баришня…

Націєвський

А хіба ви не баришня?

Марися

Не знаю, як вам здається… Я проста дівчина, мужичка, нічого не вмію; я умію жать у полі, громадить, мазать, корів доїть, свиней годувать… Подивіться, які у мене руки.

Націєвський

І разпрекрасно! А як вийдете за мене заміж – ібо ми вже з папінькою вашим сіє діло покончили, не знаю, як ви, – тоді не будете жать, найдеться друга робота, болєє благородная… і руки побіліють… А по вечорам я буду вам грать на гітарі. Буде весело, у мене знакомих доволі…

Марися

Я за вас не хочу заміж, то татко мене силують, а я вас не люблю…

Націєвський

Як побрачимся, тоді полюбите!.. Любов – ета злодійка приходить зря, сьогодня нет єйо, а завтра вот она! Та ви ще мене не знаєте!

(Б’є акорд на гітарі і співа)

Гандалер молодой,

Взор твой полон огня,

Я стройна, молода.

Не свезешь ли меня?

Я в Риальто спешу до заката.

Видишь ли пояс мой

С жемчугом, с бирюзой?

А в средине его

Изумруд дорогой?

Вот тебе за провоз моя плата!

Нет, не нужен он мне,

Твой жемчужный убор:

Ярче камней и звёзд

Твой блистательный взор, –

Жажду я одного поцелуя!

У нас многії баришні од меня тають, і ви розтаїте.

Марися

А я чого буду таять, я не сніг.

Націєвський

Ну, розтопитесь…

Марися

Борони боже! Хіба я смалець?..

Націєвський

Ха-ха-ха! Остроумно! Одно слово, полюбите мене – ручаюсь.

Марися

О ні! Ви мені противні…

Націєвський

Ето даже обідно, ібо я всегда нравілся женщинам… Почему же у вас такая злость протів меня?

Марися

Я вас не люблю і прямо вам кажу, а ви таки лізете у вічі, от через це ви мені противні.

Націєвський

Та нет! Ето ви шуткуєте!.. Ето ви говоріте по той простой причині, что мало знаєте меня; а когда вийдете замуж, присмотрітесь і апробуєте – как пишеться в журналах – тогда другое скажете!.. А тепер заключим наш разговор поцілуєм, как женіх і невеста. (Співає). Жажду я одного поцілуя!.. Позвольте!

Марися

Цього ніколи не буде! Мені легше випить оливи з мухами, ніж вас поцілувать! Душа моя до вас не лежить, і очі мої не стрінуться з вашими; а коли ви й після цього все-таки хочете, щоб мене присилували за вас заміж, то знайте: я люблю давно другого, чуєте? Люблю другого, йому слово подала, і не розлучить нас ніхто – хіба могила, а за вас я тоді вийду заміж, як у спасівку соловейко заспіває! От вам уся моя правда. І нічого нам балакать, розміркуйте гарненько і більше до нас не приїздіть; а тепер – прощайте!

(Хутко виходе)

Ява V

Націєвський, а потім Мартин і Палажка.

Націєвський

(один)

Любить другого… Положим, єжелі только любить, то це крупний пустяк, но єжелі любов з фіналом… Це для меня мучітєльно будить і позорно даже!.. Впрочем, до свадьби далеко, ми і ето розузнаєм; а отказаться і перед вінцем можна… Как би я не вскочіл у корито!

За коном голос Мартина: «Так я хочу!». Голос Палажки: «А я не хочу!».

Голос отця і матері… один – хоче, другий – не хоче. Желательно послушать – об чом спор? Наверно, про меня… Сюда, здається, ідуть! Сховаюсь. Де б же?.. Тут нема місця… А, в етой комнаті, де спав, біля дверей є шкап, за шкапом стану.

(Пішов)

Входять Палажка і Мартин.

Палажка

Не хочу, не хочу я твоїх кумів!..

Мартин

Цс-с! Дурна! (Іде на пальчиках до дверей і загляда). Нема. Пішли, мабуть, з Марисею на проходку у садок. Так не буде, як ти, душко, кажеш! Кумом візьмемо Лясковського, чоловік значний і нужний, а кумою буде генеральша Яловська – вона крижмо хороше дасть…

Палажка

Та кажу ж тобі, що я не хочу ні Лясковського за кума, ні Яловської за куму.

Мартин

У Лясковського дітей нема, багатий, він і дитину воспитає по-дворянськи.

Палажка

Якраз! Такий скупий та буде він тобі пеклуваться про чужу дитину? Мені страшно на нього й глянуть. Краще ми візьмемо кумом Гарбузінського, а за куму Трощинську.

Мартин

От вигадала! Ну, Трощинська ще нічого кума, а в Гарбузінського своїх десятеро, чого від нього можна сподіваться для хрещеника?

Палажка

І ніколи ти мені не уважиш; я ж згодилась, щоб хлопчика звали Матвієм, а ти уваж за кумів.

Мартин

Та не уважу! Лясковський полковник, а Гарбузінський копитан.

Палажка

Та нехай же тобі чорт, коли так! Вибирай собі сам кумів, нічого було й питать мене!

(Іде назад)

Мартин

Куди ж ти, стривай!

Палажка

Ніколи мені, через тебе порося ще перепечеться! Бери собі, кого хочеш.

(Пішла)

Мартин

(іде за нею)

Ти ж розміркуй… Нічого в чинах не тямить.

(Пішов)

Ява VI

Входить Націєвський з накидкою в руках, а потім Омелько.

Націєвський

(надіва накидку)

Це так! Невеста з приплодом!.. Благодарю!.. Я ще тілько сватаю дівку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть. Ні, шукайте собі дурнішого. (Бере гітару під полу). Давай бог ноги від такого шлюбу. Піду наче у проходку і – поминай, як звали!

(Хоче йти)

Входе Омелько.

Омелько

Ану, скиньте лиш чоботи, посидьте трохи босі, тепер тепло…

Націєвський

(набік)

От тобі й маєш!

(До Омелька)

З якої статі? Для якої надобності?

Омелько

Та я достав трохи галанської сажі, то почистю, щоб блищали… Я вмент… я чистив і письмоводителеві, і…

Націєвський

А!.. Не нужно, брат. Скажи мені – чи тут є корчма?

Омелько

А як же без шинку? Отут зараз за містком… Без шинку не можна.

Націєвський

То я піду трохи пройдусь, а кстаті у мене є діло до жида…

(Пішов)

Омелько

(один)

Похмелиться пішов… І не диво! У чоловіка голова тріщить після вчорашнього, по собі знаю. А наші завели сварку за кумів. Ну й чудні! На тройцю ще тілько весілля, та, може, й дітей у Марисі не буде, а вони вже збираються хрестить онука!.. Старий хоче кумом полковника, а стара – копитана! І таке підняли, що страх! Стара вже двічі за качалку хапалась!..

Ява VII

Входять Мартин і Палажка

Мартин

Ну, годі, ну, не сердься, душко, а то ти і при гостях надмешся, як гиндичка!.. Я вже згоджуюсь: нехай первого охрестять твої куми, а другу дитину мої…

Палажка

Отак добре! Як так, то я вже не сердюсь… Натомилася з обідом, а тут ще й через сварку… Ну, обід, слава богу, готов…

Мартин

А ти чого тут виснеш?

Омелько

Та я достав галанської сажі, хотів паничеві чоботи почистить, а він пішов у корчму…

Мартин

Чого?

Омелько

Похмелиться.

Мартин

(підступа до нього)

А ти почім знаєш? Га? Хіба він тобі казав, що йде похмелиться? Звідкіля ти це узяв?

Омелько

Та я так догадуюсь, а він казав – діло є до жида.

Мартин

Н-ну! Не такий сьогодня день, а коли я тобі зубів не повибиваю за твої речі, то не я буду… Так і ляпнеш, що в голову влізе. У чиновників у кожного є діло до жида! Біжи поклич його зараз, скажи – гості збираються, будемо обідать. А Марисі не бачив?

Омелько

У садку сидять.

Мартин

Гукни й на неї, щоб ішла.

Омелько пішов.

Палажка

(у двері)

Дівчата! Готуйте стіл!

Мартин

Що ж це нема гостей?

Входять дівчата і пораються коло столу.

Палажка

Кого ж ти кликав?

Мартин

Дульського, Протасія, Сидоровича, Рачинського, з жінками, з дочками… набереться доволі.

Ява VIII

Входе Дульський з жінкою.

Дульський

Здоровенькі були!

Мартин

Просимо, просимо…

Жінки цілуються, сідають і тихо балакають.

Дульський

Ну, поздоровляю тебе! Дай боже діждать онуків!

Мартин

Спасибі!

Входе Протасій з жінкою, двома дочками.

От і Протасій з сімейством.

Дульський ховається між бабами.

Протасій

Всього доброго вам у хаті! (До Мартина). Голова трохи боліла після вчорашнього. А добре співа гражданський офіцер, твій зять! Я ще як жив на Дідовій Балці… А там здавна осівся Кирило Гарболінський, він був, кажуть, маркитантом в 1829 году і нажився здорово: свій табун коней, пар сорок волів, корови, вівці… тоді не так ще сутужно було на землі, як тепер… А ми держали сад і став графа Рип’яшинського, на одкупі… Сад був чудесний… Одних груш бувало в Херсонщину фур десять одішлемо, а скілько свині поїдять, та доволі того з тебе, що ми тоді вигодували десять кабанів, та які кабани!..

Тимчасом як Протасій говоре, входе ще Сидорович з жінкою, здоровкаються, жінки цілуються; входе Марися; Сидорович глянув на Протасія, махнув рукою і пішов до Дульського. Слуха один Мартин, котрий теж покида Протасія, і той, сказавши слів десять на вітер, заміча, що ніхто його не слуха, замовк і в цей мент побачив Дульського.

Ага! Дульський вже тут! Пане Мартине, а скоро будем обідать?

Мартин

От зараз прийде панич наш, він пішов трохи прогуляться…

Протасій

(Дульському)

От і добре, поки обідать, я тобі скінчу про церкву, – вчора не договорив, хтось перебив.

Дульський

(набік)

Нікуди від нього не сховаєшся, заговорить на смерть.

Входе Рачинський з жінкою і ще гості. Цілуються. Протасій застукав Дульського і розказує йому, а той тілько головою хитає. Мартин почина нудиться: то в двері вигляда, то на столі поправля, то жінку манить до себе пальцем, шепчеться з нею; розводить руками, зве Марисю. Під кінець монолога він зовсім стурбований.

Протасій

Так ото, знаєш, поїхали ми у Кременчук з Сидором Карповичем Жироїдовим, може, чув?.. Він, літ п’ятнадцять, а може, й двадцять буде, як умер в Яструбинцях… царство йому небесне… Балка упала на голову і вбила його… славний чоловік. Я з ним спізнався ще у Плискові, іменії графа Лопушанського, Лопушанський охотник був на всю округу… Я в нього достав собі хорта, та така була собака, що зайцеві й писнуть не дасть…

Поїхав у Плисків до свого давнього знакомого Івана Жука, а старий Жук і каже: шкода, млин стоїть, поправляють. Нічого робити, стали ми годувать воли, а тут прийшов Сидір Карпович – він підрядився в Розлогах, у Херсонщині, строїть церкву і ото попросив мене поїхать з ним у Кременчук лісу куповать. Діло було напровесні. Не доїжджаючи Кременчука є город Крилов, а там живе давній мій приятель, ще й кум – Супостатов. Лісом торгує. Ми з ним у венгерську кампанію познакомились; я хрестив з його жінкою дочку у Митрофанова, – може, знаєш? Єлена Вікентіївна…

Входе Омелько.

Омелько

Оказія, пане…

Мартин

А що? Де панич?

Омелько

Подався у город.

Мартин

Як?

Омелько

Найняв Шулима, і той його повіз на своїй коняці у город.

Мартин

Брешеш, іроде!!.

Омелько

Побий мене бог! Я сам бачив, як виїхав з двору, ще й сказав мені: кланяйся своєму панові, скажи, щоб; не ждали мене більш ніколи… Я, каже, пошуткував!.. Жид ударив кобилу батогом, повозка заторохтіла, і я більш нічого не чув.

Мартин

О господи! Що ж це? Насмішка? Не може статься, тобі так здалося!

Омелько

Та нехай мені повилазить! Коли не вірите, то спитайте Голду.

Мартин хапається за голову і сіда, гості сполошилися, шепчуться.

Дульський

Ходім, панове, бачите, чоловік у такій оказії, чого нам тут стирчать.

Виходять.

Перший гість

(на відході)

От тобі й заручини…

Другий гість

От тобі й чиновний жених… Ха-ха!

Протасій

То я тобі другим разом розкажу. Прощайте!

Всі виходять.

Мартин

(вскакує)

Осудовисько! На весь світ осудовисько! Палажко! Що мені робить? Що нам робить?..

Палажка

(обніма Марисю)

Бідна моя дитина! Ославив, покинув!.. (Плаче). Хто тебе візьме тепер?..

Мартин

Цить!!. Я йому так не подарую! О мізерний, о паскудний! Кипить моя кров!.. Кипить! Мені страм, дочці страм!.. Перед усіма дворянами страм… Ні! Я ж і тобі, я ж і тебе… (Біжить до дверей і гука). Омелько!

Омелько

Я тут ось.

Мартин

Сідлай мені Рака, а сам сідай на Блоху.

Омелько вийшов.

Палажко! Достань гарапник, давай шапку!

Палажка

Опам’ятайся, що ти робиш?

Мартин

(тупа ногами)

Не питай! Роби, що велю!

Палажка пішла.

Я ж на твоїй спині всю свою обиду випишу!.. Я ж тобі…

Марися

Папінька…

Мартин

Мовчи! Геть пішла!

Марися вийшла.

Не будеш ти славить, а будеш ти струпи гоїть! Палажко! Давай шапку, давай гарапник!.. О, злість мене задавить! Омелько! Мерщій!

Входять Омелько з середніх дверей, Палажка з бокових. Палажка подає шапку і гарапник.

Омелько

Готово!

Мартин

(надіва шапку, бере гарапник)

Бери і ти батога, за мною! Я ж з тебе зроблю писанку!.. Я ж тобі покажу, як шуткувать з дворянином!

Мартин і Омелько виходять. Палажка обнімає Марисю, плачуть.

Завіса


Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 348 – 359.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 94

Модифіковано : 2.03.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.