1

Юрій Клен

Мозок ятриться й палає.

Хто мені

загасити там здолає

спомини?

Нас вінчав Господь роками

світлими.

Мов тумани над ланами,

квітли ми.

Знав я благодать Господню

ранками.

Стогне степ тепер голодний

танками.

Невблаганне сонце сушить

дні мої;

мов скажена мідь, у душі

гримає.

Всі поля серпами гніву

скошено.

Всі шляхи в кривавій зливі

зрошено.

Серце крукам на поталу

кидаю.

Чорну кров мою шакалам

видою.

Жмуттям, як траву, волосся

вирву я.

Стало чорне безколосся

прірвою.

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 248.