2

Юрій Клен

Прорік Господь

моїми спраглими вустами:

Не Я блисну, мов меч, над вами,

щоб вас збороть.

На простір площ,

на міст проспекти гомінливі

не Я проллю в правдивім гніві

сірчаний дощ.

Не землетрус

вам розчахне бездонну прірву.

Не янгол, як траву, вас вирве,

як м’яса кус.

Змертвів ваш дух.

Нікчемним розумом великі,

душею й серцем ви каліки,

збрід недолуг…

А ваших рук

діла нащадкам непотрібні:

повиті димом бомб, безхлібні

сторіччя мук.

Мов дітваки,

що їм вогнем невільно гратись,

з богами зважились рівнятись.

Пождіть віки!

Меткі на сприт,

своїми власними руками

себе понищите ви самі.

Ваш рід обрид.

Не від долонь

Господніх, мудрі, пропадете:

на себе з хмар самі проллєте

жеркий вогонь.

Тоді візьму

трубу і витрублю зі світла

нову породу, щоб розквітла

кущем в диму.

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 249 – 250.