12. «Буває інколи порою...»

Олександр Кониський

Буває інколи порою

Неначе з неба благодать

На мене сходить і з нудьгою

Тоді я в силі воювать;

Журба десь зникне на годину,

І серце муки забува…

І бачу знов тебе – дівчино,

І молодію!.. Ти жива,

Заводиш вольні, любі речі,

І ясний погляд твій горить;

Чолом схилилася на плечі

І просиш жити і любить.

Але… такі святі години

Неначе блискавка мигнуть:

І знов один я, знов в пустині

І знов журба тюрми гнітить…

Примітки

Вперше надруковано в журн.: Світ. – Львів, 1881. – № 8-9. – С. 144. Дата написання не зазначена. Підпис – Перебендя.

Подається за виданням: Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 546.