28.03.1906 р. До Михайла Коцюбинського

Високоповажний Михайле Михайловичу!

Дістав я «З потоку життя»… і, на превеликий жаль, не можу подякувати за книжку. Ви обіцяли надрукувать так, як було написано в рукопису, а тим часом мені поприставляли и в д[авальному] і пред[ложних] падежах ще й покропили оповідання непотрібними апострофами, котрих і в Галичині не ставлять, окрім тих слів, де в руській мові ставлять ъ, як-от объявить, изъяснить і т. д. Вигадав ці апострофи «Вік», а провела далі «Вільна Україна» (в предлогах з’, c’, в’). Ці апострофи не потрібні, бо в україн[ській] мові три букви перед я: м, б, п вимовляються ніби нарізно од я, з задержкою, не так, як в великор[уській] мові. Але це не більше, як прикмета опрічної української вимови цих трьох букв. А в нас українську вимову цих букв підганяють під великоруську та й пишуть або з ъ, себто з ь, або ставлять зверху притики. Тим часом нічого цього не треба.

Я Вас не виную, але Ви послали книжку для друку в Херсон д. Чернявському, і вийшло з книжкою те, що з вашим альманахом «Дубове листє» в Києві… або й з моїми книжками, виданими «Віком». Позміняв мені все Єфремов, приносе книжку та й каже, наче сміється: «Та, бачте, що ж зробите, коли книжка вже напечатана…» Оце ж саме ніби каже мені й д. Чернявський, а певніше, мабуть, той кружок галіціянців, що видав «Першу ластівку»… з галицькими словами: сей, сі, отсе і т. д.

Звичай змінять мову в авторів – це звичай тільки український. Хто мене не зміняв і не перекручував в Галичині й на Україні! Це наш страшний український індивідуалізм, в котрому затаїлась велика доза деспотизму. І Єфремов і Грінченко підводили мій правопис під свій. А чому б пак їм не підвести себе під мене? Д. Чернявський знов гне мене теж під себе, а я спитаю: чому ж пак йому не підвести себе під мене? Хто дав їм право гнути авторів під себе, по своїй вподобі? Це все [показує], що в них люди дикуни, цього не можна сказати, але в літературних звичках – це ж чисті дикарі та ще й не без деспотизму…

Галицькі газети нам страшенно пошкодили. Молоде покоління може 10 років читало їх потаєнці і… збавило собі мову. Тепер наші газети пишуться не українс[ькою] мовою, а галицькою. Вийшло же, що ці газети пошкодили нашій літературі, одбили й одхилили од наших газет і книжок широку публіку й навіть ту, що читає й купує українські книжки. В редакцію «Громадської думки», найбільше обгаличеної, шлють письма навіть подписчики з докором: що це за язик? читать і розуміть не можна? Один підписчик з Єлисаветграда написав, щоб більше не висилали йому газети, бо без словаря її читать не можна.

Якби не Ваше ймення стояло в книжці як видавця, я б не пустив свого такого попсованого оповідання в світ. Як колись був заарештував «Рибалку П[анаса] К[рутя]», виданого для народу й попсованого на галицький лад «Віком». Просто попросив би видерти з книжки й знищить… [спалить]. Але я добре знаю, що це трапилось не по Вашій вині. Вам відомо, як я вже видав два томи. А це в паралелі з ними разом виходе під моїм нібито девізом зовсім щось інше.

А мені петербуржці вже писали докори: «де ж ви? де ж вас шукать? де ваші погляди, коли в вас в одній книжці так, а в «Хмарах» інше, а в «Бурлачці» знов інакше?». Але вони не знають, що «Хмари» видані в Києві тільки на мої гроші, а понатикав в їх свого правопису небіжчик Ант[епович] (желехівку: ї, її), котрий сам і словечка не написав по-українській, але теж гнув мене, бо, певно, думав, що він «Академія наук», як думав за себе «Вік» або, мабуть, думає й Херсонська спілка. Але теперечки «Вік» скінчив на тому, що в «Новій громаді» і Єфремов і Грінченко покинули свою галіціоманію й пишуть вже в народних укр[аїнських] формах, а не в галицьких: пишуть цей, оце, ці, чого вони були колись смертельні вороги. Я бажаю, щоб і Херсонська спілка пішла за їх слідом і покинула оте галицьке себ, отсе, від, відідчина і т. д., що розгонить нашу широку публіку.

Будьте ласкаві, або напишіть д. Чернявському, або й пошліть цей лист, нехай він напечатає й приклеїть листочок (етикетку) на кінці книжки, що, мов, «через недогляд коректора, котрий позмінював в коректурі такі форми в оповіданні Лев[ицького], як на високі могилі і т. д., і наставив сам од себе апострофів, вийшла помилка». Нехай вони не роблять мене дурнем. Виходе, що в «Рідному краю», в «Шершні» і «Зорі» я пишу так, а в альманасі «З потоку життя» знов інакше; і це все разом. А це скажуть про мене або петербуржці, або в газетах, і знов кинуть мені в вічі докір, в котрому я зовсім не винен. А то мені доведеться виправдуваться самому в газетах.

З щирим поважанням зістаюсь

Ів. Нечуй-Левицький.

P. S. Будьте ласкаві, напишіть мені адрес д. Чернявского. Цей лист одішліть йому, а я пошлю одкритку про ту етикетку. Бо як я прокричу в газетах за збірник, то можу пошкодити йому… А мовчать я не буду, як не причеплять етикетки.

P. S. Як у мене бувають гості, такі, що навіть купують паші книжки, то як побачать в книжці або в газеті б’є, поб’є, в сім’ї, розіб’є і т. д., то з досади кидають книжкою об стіл. Швиргаю їх і я. Отак кидає їх і широка публіка. Це ж хіба добре для них?

Примітки

Подається вперше за копією Ю. О. Меженка.

…надрукувать так, як було написано в рукопису. – 2(15) грудня 1904 p. М. Коцюбинський писав до І. Нечуя-Левицького:

«Конче пришлю Вам коректуру та уважатиму своїм обов’язком зберегти всі особливості Вашого письма» (Михайло Коцюбинський, Твори в шести томах, т. 5, стор. 388).

«Перша ластівка» – альманах молодих українських письменників. Упорядкував Микола Чернявський. Херсон, 1905.

«Громадська думка» – що виходила в Києві з 31 грудня ст. ст. 1905 р. до 15 вересня 1906 р. Продовженням її була газета «Рада» (виходила до липня 1914 p.).

Петербуржці вже писали докори. – Йдеться, зокрема, про лист П. Стебницького до І. Нечуя-Левицького від 12 травня 1905 р. (ЦНБ, відділ рукописів, ф. І, № 27981).

«Нова громада» – літературно-науковий місячник, який видавав 1906 р. В. Леонтович.

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 463 – 465.