«День огненний згорів і згасає…»

Клим Поліщук

День огненний згорів і згасає,

Насувається ночі пітьма,

Щось минуле далеко гукає

А душа моя тиха й німа.

Надо мною закопчена стеля,

А навколо лиш морок і чад,

Десь за стінами плаче пустеля:

– Не вертайся ніколи назад!

Чую голос коханої милий,

Закликаючі давні слова:

– Ми даремне зневірились в сили,

Як всміхалась нам доля нова!

О кохана! – забута в минулім, –

Чи озветься порвана струна? –

Так і в серці моїм, колись чулім,

Вбила чулість недоля сумна.

Сутеніє, навколо темніє,

Засвітились вечірні вогні,

Наглий вітер твій голос розвіє,

Голос рідний і милий мені.

Примітки

Подається за виданням: Літературно-науковий вісник, 1917, т. 68, кн. 5-6, с. 334.