Мовчання

Клим Поліщук

Мовчання, мовчання, мовчання…

Таємна, затьмарена тиш,

За вікнами морок смеркання,

І ти непробудно ще спиш,

В душі моє волі бажання.

Проходять години поволі,

Минає із нами журба,

Давно мої сестри на волі,

А брата немає – раба,

Бо спить він в кривавому полі.

За тяжку провину, за гріх

Душа моя тяжко розбита…

В наругу, поталу і сміх,

Як терном вона оповита,

Як жертва за вся і за всіх.

Мовчання… Мовчання в терпінні…

Нехай ще!.. Минає вже тьма…

Розвидниться, блиснуть проміння, –

В надіях, хоч щастя й нема,

Так щастя є в вічнім стремлінні.

Примітки

Подається за виданням: Літературно-науковий вісник, 1917, т. 68, кн. 5-6, с. 334.