Поезія

Клим Поліщук

Не смійтесь, жорстокі погордливі очі, –

Вам казка відома святих таємниць, –

Я ж сам в самотині в безрадісні ночі

Жадаю вас, очі, до сходу зірниць…

В самотності тихо огні догорають,

Самотність кохання ридає в душі

І тих, як згуки пісень, умирають

Мої нерозквітлі надії в душі…

Сонячні простори мене зчарували,

Коли ще дитиною чистою був, –

І чари огнями надійними сяли,

Щоб зараз зітліти, як вітер подув.

Навколо чорніють, димляться руїни,

Ви ж, очі жорстокі, смієтесь в чей час,

Коли в своїм серці криваві рубіни

Я пестив так ніжно, щоб стішити вас…

Примітки

Подається за виданням: Літературно-науковий вісник, 1918, № 1, с. 77.