Невдячний кінь

Володимир Самійленко

Хто в воза коней запряга,

То гречно їх не просить.

Та добрий пан сказав, що вже

Того порядку досить.

І, загнуздавши раз коня,

Він став питати в його:

«Чи вас у корінь запрягти,

Чи з боку – і з якого?

Коштовні віжки почепить

Чи з простої сириці?

У голу руку взять батіг

Чи брати й рукавиці?»

Та, мабуть, кінь невдячний був,

А то й дурненький, може,

Бо на ласкаві ці слова

Він одповів негоже:

«Язик ваш любо так бринить,

Як добрії цимбали,

Але було б мене спитать,

Як ще не загнуздали.

Я знаю – віжки всі цупкі.

Чи з шовку, чи з ременю;

Батіг усякий дошкуля,

Як вам попався в жменю.

Та й ще скажу: як чортвіть-що

Я тут возити маю,

То краще б я не запрягавсь

Ні в корінь, ані скраю».

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Нова громада». – 1906. – Кн. 1. – Січ. – С. 40. Підпис: В. Сивенький. Передруковано в журн. «Світ» (літературно-наукова часопись). – Львів, 1906. – Ч. 20. – С. 315. Підпис: В. Сивенький.

Вірш входив у збірку «Україні». Подається за виданням 1906 р.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 173.