Весняний спів

Володимир Самійленко

Дуже я люблю весну,

Тільки календарну;

Я до неї хоч одну

Хочу скласти (якщо втну)

Пісеньку прегарну.

Політичної ж весни

Краще не чіпати,

Бо наляжуть тумани

Та морози, а вони

Вміють допікати.

От весна, яку в свій час

Марець нам приносить,

Хоч не втішить темних мас,

Та принадна тим для нас,

Що цензурна досить.

Справді, хто б такий зумів

Потягти до кари

Тих, хто скаже, що з гаїв

Ллється птаства вільний спів

І летить під хмари.

Та безпечне й те, мабуть,

Навіть для уряду,

Що як трави поростуть,

То овечки в степ ідуть

З вівчарем позаду.

Далі, що страшного в тім,

Що збулись ми снігу?

Що природа хоче всім

Дати в накладі новім

Віковічну книгу…

Ой! там є страшні слова

І криві ідеї:

«Сонце рівно зогріва

Всі створіння й забува

Людські привілеї».

Що ж, – природа мало зна

Наші циркуляри.

Цить же, музо навісна,

Не співай, а то весна

Нам добуде кари.

1906 р.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Шершень». – 1906. – № 10. – С. 6. Підпис: В. С-ий.

Вірш входив у збірку «Україні». Подається за виданням 1906 р.

У першодруку замість «Марець нам приносить» – «Березіль приносить», замість «Всі створіння…» – «Всі втворіння…». Марець – березень.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 163 – 164.