Терор – план принца Георга

Володимир Винниченко

І стук зігнутого пальця в двері: також рішучий, вимірений, непохитний.

Принцеса сидить у фотелі. Збоку свічка здивовано кліпає на пишне збите золото волосся й на вогкі дивні очі.

Принц Георг неохоче дивиться на загадкову вогкість – хутко всім загадкам буде кінець. Він не хоче ніяких передмов, підходів, красномовностей усяких слиньків і шарлатанів-політиків – його думка проста, ясна й коротка: треба вернути людську худобу до людського життя. Більше нічого.

Принцеса Еліза здивовано дивиться вгору на сухе непохитне лице з сталевими очима й затоками на чолі: яким же чином це можна зробити?

Принц Георг не сідає. Він тільки озирається на двері, підозріло дивиться на вікна й підступає ближче.

Зробити це можна таким чином. Треба зібрати кілька тисяч людей (людей, а не жуйної худоби) – а їх усе ж таки, напевно, знайдеться не один десяток тисяч – треба захопити в свої руки всю зброю, всі склади й запаси маюну, гармат і скорострілів, треба поділити весь Берлін на райони, позаймати їх своїми людьми й тоді оповістити: кожний мешканець Берліна повинен з’явитися в таке й таке місце для виконання своїх колишніх робіт і обов’язків. Насамперед залізниці пустити в рух. Доставити нафти, вугілля, всякого палива для машин. Пустити електрику. Дати воду. Відживити всі фабрики, майстерні, копальні, верстати, бюро, магазини. Правда, магазини порозграбовувані. Нічого.

Всім прикажчикам вернутись на місця. Урядовцям – на свою службу. Робітникам – на роботу. Реченець для виконання – двадцять чотири години. Ні? Берлін буде знесений із лиця землі. Спочатку один квартал. Ні? Добре. Другий. Ні? Третій. Струснути їх пекельним, безмилосердним терором; вогнем і газом повисаджувати їх у повітря, повинищувати їх десятками тисяч. І мільйони тоді покірно посунуть, як отара під батогом страху й сильної волі виших одиниць.

Принцеса Еліза помалу підводиться, прикладає довгі долоні до лиць і неймовірно крутить головою: не посунуть. Порозбігаються, порозлазяться з Берліна, як миші, на всі боки з своїми Машинами й стеклами. Хто їх спинить? А трава й помешкання скрізь є.

Принц Георг посміхається: хто спинить? Холод. Мороз. Сніг. А крім того, озброєні маюном відділи, що будуть на конях і моторах стерегти всі виходи з Берліна. Тільки до перших морозів, до перших навіть помітних холодів зачекати з виступами. До того часу підготувати всю організацію. Підготовлювати можна на їхніх очах: вони такі певні в своїй звірячій безпеці, такі ледачі й інертні, що пальцем не рушать. Але наперед треба, звичайно, позаарештовувати всіх їхніх проводирів, оцих усіх хіміків Шторів, соціалістів, різних політиків-демагогів. Ці моментально скористуються нагодою для вияву своєї натури. А насамперед оцього ідіота, доктора Рудольфа, батька Сонячної машини! Цього просто зразу розстріляти, що удруге не втік, як той раз.

Принцеса Еліза потуплює очі й крутить головою: навряд. Арештувати демагогів, розстріляти кривого ідіота, розуміється, можна. Але чи варто? Річ не в них, а в тій масі сонячного скла, що його повна вся земля. Як його винищити? Як вирвати з корінням цю болячку, яка охопила все тіло людства? Ну, Берлін можна висадити в повітря, а інші міста, села, інші країни?

Принц Георг схрещує руки на грудях. Так само, розстрілювати, висаджувати, нищити. Однаково всім гинути. Так краще загинути в славній, останній боротьбі. Інших сил і способів урятувати людську отару немає. Тільки страшний, лютий терор! Але коли хоч пів-Берліна вернеться до пуття, тоді врятований увесь світ. Тоді вся Німеччина буде за місяць завойована. А за півроку – вся земля.

Німеччина внесла в світ страшну заразу, на ній же лежить обов’язок вилічити від неї заражених нею. І це буде! Кілька тисяч зорганізованих, здисциплінованих, пройнятих єдиною волею, єдиною метою й єдиним планом людей можуть опанувати сотні мільйонів людської маси, та ще такої, як ця, абсолютно дезорганізованої, розпорошеної, безжурної, байдужої до всього. Це – худоба, яку можна навіть на вогонь, на муки, на смерть гнати дисципліною, страхом і терором, як гнали її в усі віки. Так тим паче можна й слід її погнати їй же на добро?

Ні, сумніву не може бути, не повинно бути! Рішуче, неухильно, без вагання зразу ж приступити до організації. Знайти Мертенса, графа Адольфа Елленберга – в їхніх руках були всі нитки влади. Вони можуть дати найцінніші вказівки й матеріали. Але їм, розуміється, тепер проводу в руки не давати. Хочуть помагати? Будь ласка. Але провід має бути в руках сильних і рішучих.

Принцеса Еліза вже не сяє вогкими очима – погасли вони, притьмились, запорошилися задумою. І головою вже не крутить. Хто знає: хіба справді не бувало, що лютим страхом, кров’ю, смертю купки сильних і рішучих гнали людські отари на муки й смерть? Так хіба ж справді не дозволено, хіба не приписано гнати їх терором до їхнього ж визволення, відродження, врятування від страшної загибелі?

Принцеса Еліза раптом простягає руку сильному й рішучому. Ну, що ж, хай буде так!

Принц Георг поштиво й довше, ніж треба для поштивості, прикладає уста до сухої й атласистої руки. І рука цим разом не визволяється так швидко, як раніше.

А коли він підведе її до східців трону, о, вона вже не визволиться зовсім! Це – ясно.