Батальйони «Друзів Ладу»

Володимир Винниченко

Ні, ні, площинки для спорту принц Георг не вишукує вже для принцеси Елізи. Інша площа й інший спорт має бути. Величний і страшний спорт: хто переможе у велетенській борні – воля, дух, людяне чи матерія, черево, тваринне?

Так стоїть питання у принца Георга й принцеси Елізи. Не до площинок тут. Ворог – сильний, лабетистий, цупкий. Сонячна машина – отрута сильна, прониклива до мозку всієї істоти людини – роз’їдає волю, розум, честь, обгортає душу сонним чадом. Треба стьобати, колоти, струшувати, треба палити уяву вогнем минулого, треба сліпити фарбами майбутнього, щоб найрідніші, найближчі душі пробудити від чаду проклятої Машини.

Принц Георг щовечора вертається зеленкувато-блідий від утоми, колючо-окий од роздратування, але сталевий і пружинистий від загострення волі. Батальйони ростуть – записано три тисячі двісті «Друзів Ладу». Але страшно трудно вишукувати своїх: усі ж покидали свої помешкання, порозпорошувались, позалазили в нори. Треба від одного до другого, треба непомітно для сонцеїстів, треба надзвичайно обережно. Склади зброї вже в руках, вже під охороною «Друзів Ладу», вже наготові. Але хто знає, чи не зруйнує весь план якась непередбачена дрібниця, чи не злякає передчасно людську отару, не викличе перед реченцем паніки й одчаю в неї. Ex, треба, треба позаарештовувати й понищити всіх так званих проводирів, а насамперед отого кривого доктора Штора.

Але принцеса Еліза рішуче проти цього. Не можна. Непотрібно. Зайве. Річ не в якихсь кривих докторах, а в батальйонах. Ніякий кривий доктор нічого не зробить, коли організація батальйонів пройде добре, коли маса буде захоплена зненацька, рішуче, грізно. Коли загримлять гармати й уся зброя буде в руках «Друзів Ладу», що можуть зробити якісь криві доктори й усі проводирі?

І так само принцеса Еліза рішуче стоїть за те, щоб принц Георг якомога конспіративніше поводився, щоб маса абсолютно не знала, хто є душею всієї справи. Комітет «Друзів Ладу» – от і все. А після перемоги – о, тоді інша річ!

Із цим і принц Георг мусить згодитися. Дійсно, яка йому користь од перемоги, коли якийсь дикий сонцеїст уб’є його? І яка користь принцесі, коли його не буде? Невінчаною вдовою сумно радіти?

І граф Елленберг теж із цим дуже-дуже згоджується. Хто знає, що буде? Перемога ніби безсумнівна. А раптом – невдача? Тоді ж сонцеїсти, ця худоба, ця розлючена отара, на дрібні шматки роздере всякого, хто робив замах на її тваринне життя, на її жуйку.

І граф Адольф тільки хитро та мовчазно посміхається, коли графиня часом допитується, коли ж має бути вже офіціальне весілля принца Георга та принцеси Елізи. І чи по-старому буде воно? Чи в церкві вінчатимуться?

Мовчить граф Адольф і загадково посміхається, і заклопотано питає матір, чи не залишилось у неї часом десь у льохах хоч пару пляшок вина?

А коли принц Георг щоранку пильно дивиться надворі на термометр, графиня про себе посміхається: дуже цікавиться принц температурою.