Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Кохання

Віктор Забіла

Світить місяць, да не гріє,

Мороз пече, вітер віє,

Дме хтось трійкою такий

До дівчини, що кохає, –

Хтось такий того не знає,

Що милая не його.

Коні добрі орчикові

Крешуть огонь об підкови,

Морди тягнуть по землі;

На аршин повитягали,

У каблучку позгинались,

Біжать, летять, як стріла.

Корінний дзвіночком дзвонить,

Машталір його погонить,

Сани тільки аж гудуть;

Коні хочуть же оддихать,

Комусь ще далеко їхать:

«Поганяй скоріше, ну!

Не надержуй орчикових, –

Пропадуть, дак купим нових –

Скучив дуже без її».

Серце б’ється, завмирає,

А того воно не знає,

Що милая не його.

Серце в грудях задрижало,

Як вже хутір видно стало,

Де мила його жила…

Живо під рундуком стали,

Коні добрії домчали,

Мокрі були, мов з води.

Скочив з саней, обтрусився,

Кругом себе оглядівся

Да й подумав про себе:

Як ввійти, як поклониться,

Як на милу подивиться,

Що до милої сказать?

Спитаться: «Чи правду кажуть,

Що з другим їй руки зв’яжуть,

А мені, бач, дак прощай?»

Ввійшов в хату, батько й мати

Стріли його, шанувати

Почали, як було сперш.

Про те, про се розмовляли,

Усім добрим частували,

А милої не було.

Зразу двері одчинились,

Ноги так і затрусились

У того, хто її ждав.

Павою по хаті ходить,

Голоском так і виводить,

Кропив’янка мов в кущі.

Батько-мати вийшли з хати,

Він став з нею розмовляти

Да й питається: «Чи так,

Що всі люди йому кажуть,

Що з другим їй руки зв’яжуть,

А йому дак, бач, гарбуз?»

Червона, як квітка, стала,

Спершу трошки промовчала,

А після сказала так:

«Хто тобі отсеє каже,

І хто мені руки зв’яже

З другим, з ким, як не з тобою?»

Прийшла тітка, батько й мати,

Годі милій розмовляти,

Милая сказала так:

«Пісня гарна, да не тая»,

Він сказав: «Се вже другая,

Що колись співала ти!»

І знов стали балагурить,

Хто у винниці де курить,

Скілько хто доходу взяв…

«А в вас виннички немає?» –

Батько знов його питає.

«Нема, треба ще зробить!»

А тітка дак все сокоче:

«Хто за його пійти схоче?

В його худоби нема!

А в того багацько грошей,

Подивиться, дак хороший,

Іди лучче за того!»

От він, трошки посидівши,

Подумавши, розсудивши:

«Пора, – каже, – до двора!

Прощавайте!» – «Прощавайте!

На здоров’я поживайте!»

Коней даром потомив!


Примітки

Вперше надруковано у зб.: Забіла Віктор. Співи крізь сльози. Видання з передмовою д-ра Івана Франка. Львів, 1906, с. 13 – 14.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 271 – 273.