Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / З / Віктор Забіла / Поезії / Семенова кобила

Поезії

Семенова кобила

Віктор Забіла

У Спасівку, у жарке літо,

Пустив Семен попасти

Свою кобилу завгороди.

Кобила була сивої масти,

Худая, ребра, як на марах,

Що можна всі перещитать.

Попаслась небагацько ранком,

Потім, як почали кусать

І оводня, і мухи дуже,

Вона і пастись перестала,

Кивала головою все;

Далі по полю пострибала:

Невмоготу прийшлось сердешній.

Аж путо на собі порвала,

Побігла навпростець вона.

А в полі пасіка стояла.

Кобила в пасіку звернула,

В куточок стала головою.

То шкурою істрепене вона,

То тупала ногою.

По перемінках тупотіла,

Сама ік лісі притулилась:

Ховалась в холодок вона.

Назад, сердешна, не дивилась:

Од мух, бач, тілько обганялась.

Того, нещасна, і не знала,

Що в пасіці вона була,

Що й близько улійка стояла.

Не довго оддихала, бідна.

Хвостом разів із п’ять махнула

Як раз коло очка в ульї.

Бджола за ногу і вджагнула.

Кобила вся аж затрусилась,

Зігнулася, брикнула задом,

Роздратувала бджіл зовсім.

Отут, як почали вже разом

Наяровать, котра куди попала,

Не встояла тоді кобила,

По пасіці побігла, скільки сил,

І ульїв з десять повалила.

Не бачила воріт вона, –

Гасала все кружка, брикавши,

Аж пасішник проснувсь Хома,

Після обід у будці спавши.

Побіг, побачив: що за лихо

У пасіці таке случилось?

Чи бджоли краде хто в його,

Чи друге що зробилось?

Прибіг – і бачить, що кобила,

Як би скаженая, гасає.

То головою кив вона,

То задом підкидає.

Узяв ломаку він скорій:

«Оце, диявольська кобила,

Щоб ти пропала була перш,

Поки ти лиха не робила».

Почав шмагать по ребрах,

Докіль потрапила в ворота.

Аж чуб упрів і у Хоми, –

Була й йому тоді робота.

Із сивої кобила стала

Зовсім не знать якая:

Позапухали ребра всі,

Од браги мов була товстая.

Семен ходив із обротью,

Кобили по полю шукавши. –

Побачив, – з пасіки якась біжить,

Коняка, голову задравши, –

Одбігши недалечко, стала.

Семен ізпершу не пізнав,

Ладонею од сонця затулився,

Предуже довго розглядав:

«Ба ця, й похожа на мою, –

Хіба в грязі де укачалась, –

Чи, може, це і не моя?»

А та кругом все оглядалась,

Покусаная і побита,

Насилу аж стояла.

За що й про що було їй,

Сердешная зовсім не знала.

Семен розглядів, що його, –

Сплеснув тоді руками.

Оброть надів: «Ну, сива, ну!»

Насилу човгає ногами

Кобила бідна після бані, –

Не йде, а тягнеться за ним.

Вона і тілом, і душею

Була не винная зовсім:

Шукала холодку собі,

Од мух да оводні ховалась,

Да в гірше лихо ще вона

Зовсім після попалась.

Семен свитиною укрив,

Щоб муха їй не докучала;

А то не бачила і оводів,

Насилу ноги піднімала.

Не добрела, сердешна, і додому,

Пропала, бідна, серед поля;

Мабуть, написано їй на роду

Така нещасна доля.

Семен і досі б на кобилі їздив,

Як би іспершу був укрив,

Поки ще муха не кусала,

Як скоро пастися пустив.

Нерідко в світі таке лихо

І між людьми ведеться:

Од іскри думає втікти,

Да в полум’я і попадеться.

Тоді уже брикай,

Як в пасіці кобила,

Що й додому не дійшла, –

Душею в полі положила.

Нехай опісля воду ллють, –

Як би іспершу пособили, –

Бо вже поможуть так тоді,

Як свитою Семен кобилі.


Примітки

Вперше надруковано у збірці поезій В. Забіли, виданій за життя поета, [1837 р.,] № 17.

Друковано в «Зорі», 1891 р., с. 437 – 438.

Подається за виданням: Мировець В. Життя і твори Віктора Забіли. – Киевская старина, 1906 г., № 5-6, с. 169 – 173.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 798

Модифіковано : 27.11.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.