Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / З / Віктор Забіла / Поезії / «Повіяли вітри буйні…»

Поезії

«Повіяли вітри буйні…»

Віктор Забіла

X

Варіанти тексту

Повіяли вітри буйні

Да над синім морем;

Забилося серце моє

Перед лютим горем.

Повіяли вітри буйні

З холодного краю;

Розлучили з дівчиною,

Котру я кохаю.

Да не вітри: люди злії

Мені се зробили;

Самі мене звели з нею,

Самі й розлучили.

Перестали вітри буйні,

Всюди стало тихо;

А у мене, бідолахи…

А у мене, нещасного,

Все на серці лихо.

Як листочок одірваний

Зелений весною,

Як травиця покошена.

На зорі косою.

Поки роса не обсохне,

Поти й зеленіє;

Не ростиме вона більше,

Як сонце пригріє.

Нескошеная травиця

Сонечка бажала;

А тепер на теє зійде,

Щоб скорій зав’яла.

І листочок одірваний…

І листочок зелененький

Зсохне й пожовтіє;

Так і моє серце бідне

Молодим змарніє.

І в мене неначе в грудях

Та щось одірвалось;

Дещо одірвалось;

Не легше мені на серці,

А ще гірше сталось.

Очі мавши, я не бачу

Радосного в світі;

Все обридло, все огидло,

Не хочу більш жити.

Ніч темная мені як день,

А місяць як сонце;

Плачу! плачу! один, бідний,

Сівши під оконце.

Чого? – Спитаться у мене –

Я і сам не знаю;

Чого серце тяжко б’ється,

Чого я бажаю?

Любив, кохав я дівчину,

І вона клялася,

Що кохає мене дуже,

Далі й продалася.

За худобу проміняла,

Серцю було тяжко;

Я кохав її по правді,

Забуть було важко.

Не раз плакала зі мною,

Не раз і сміялась;

Казала, що тільки в світі

Мною і втішалась.

Як побачу, було, слізки –

В грудях важко стане,

Прошу, було: «Не плач, серце»,

Поки перестане.

Зате ж, було, як веселу,

Де я її стріну,

Щасливіший всіх на світі

Був я в ту годину.

Тепер бачитись ніколи

Не хочу я з нею;

Не люблю я людей в світі

З такою душею.

Що божаться не по правді

Да душу ламають;

Такії уже ніколи

Добрі не бувають.

Дак не сеє серце моє

Дуже так турбує;

Не од сього душа моя

Бідная сумує.

А такий вже уродився,

Мабуть, я на світі;

Безталанний і безщасний,

Щоб вік свій тужити.

Ой повійте, вітри буйні!

Застогни, дубрава;

Нехай піде на злих людей

Всюди худа слава!


Примітки

Вперше надруковано у збірці поезій В. Забіли, виданій за життя поета, [1837 р.,] № 18, с. 40 – 43. Подається за цією збіркою.

Надруковано в альманасі «Ластівка», 1841 р., с. 243 – 245. Між текстом «Ластівки» і друкованої збірки є незначні різночитання. Текст «Ластівки» має не 22, як у друкованій збірці, а всього 10 строф. Строфи 10 – 21 у «Ластівці» відсутні.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 267 – 269.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1158

Модифіковано : 8.03.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.