Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / Дмитро Донцов / Незримі скрижалі Кобзаря / Передмова

Незримі скрижалі Кобзаря

Передмова

Дмитро Донцов

Доба чергового розиграшу між силами Добра і Зла, в яку ми явно вступили, змушує нас звернутися до того, хто більше як сто літ тому був «світильником, що горів і світив», вказуючи шлях і сучасникам, і решткам патріотичного «панства козацького», і братчикам кирило-мефодіївським і нам, тоді «ненародженим»: звернутися до Шевченка.

Хто читатиме цю книжку, знайде в ній Шевченка інакшим, ніж канонічний його портрет, змальований адептами блудних «современних вогнів» соціалізму-комунізму, «прогресу» чи модерної демонократії.

І сама постать поета, і слово «кобзар», якого він представляв пророком, що (як Перебендя) «з Богом розмовляв», або громовержцем на тиранів і їх попихачів, – звульгаризовано драгоманівською інтелігенцією. Правда, вони вже не безчестять його, як це робив їх учитель, не звуть «реакціонером», кепським поетом, звеличником різунства, та все ж показують його обличчя в кривому дзеркалі, представляють його солодкаво-ніжним, сльозами вмитим страждальником за долю «сірого люду», чи то людиною з журбою про «селянські інтереси» в основі його світогляду. Або в найкращім разі протестантом проти чужого економічного й соціального (іноді й політичного) гніту.

Представляти його таким, значить робити з велетня карлика. Таким він не був. Був справленім пророком, а в його проповіді шукати відбитки світогляду селянства, так само недоречно, як в проповіді деяких апостолів – світогляду рибальського. Ті з ловців риб стали ловцями людських сердець, він, внук гайдамаки, ще юнаком став ловцем людських душ. Робив це вогнем свого слова, яким опалила його сила Духа, «глаголавшого пророки» (через пророків), того Духа, про якого читаємо в «мотто» до його поеми «Сон».

Як пророк, прийшов він роздмухати «іскру вогню великого», яка ще «тліла, не вгасала» в душах нащадків, надхнути їх її містичною силою, що дає й силу «нетвердим рукам».

Прийшов він, щоб своїм вогненним словом громовим збудити приспану тяжким сном «лукавими» жерцями фальшивих божків, Україну. Щоб вогнем тим випалити в душах «дядьків отечества чужого» дух рабів, чи «плебеїв-гречкосіїв», лакеїв привати та ідилії.

Щоб в тих, що не оглухли, воскресити старий дух «немерцающої слави козацької», який нове лицарство виведе з могил, і виборе нову – не хліборобську, не плебейську, не «прогресивну» країну віку розкладу, розбрату й розпусти, а Україну «козацького народу».

Він прийшов, як віщун страшного Армагедону, коли старого лицарства «дух воскресне знов серед мечів» – «на отмщеніе язиків» і незримих темних сил, що копали Україні могилу.

Він прийшов стрясти сумлінням нації, вказати їй шлях духового переродження; шлях, який чекає нових Прометеїв з їх небесним вогнем і твердими руками; щоб вірні «своїй мудрості», мудрості своєї країни, сповнили велике історичне завдання країни на межі татарських, хозарських і московських орд. Завдання заповіджене їй св. Андрієм, Антонієм і Теодосієм, св. Володимиром, князем Д. Байдою-Вишневецьким. Тої України, якої другої «нема на світі» і не було для нього.

Прийшов, щоб показати небезпеку страшного майбутнього нашої Землі, коли вона не знайде в собі давньої сили героїзму, старої раси велетнів. Щоб показати її блискуче завтра, коли вона дасть себе надхнути тим вогнем невгасимим, що Бог заложив у її серці в хвилині її народження.

Таким хочу його тут вивести. Тим, що рвав з культом «малої людини» чи «півлюдини» віку цього; що голосив прихід людини, створеної «по образу і подобі Божій», як говорив він, цей містик і пророк, провідник духової революції.

Хочу його вивести не плачкою над «недолею сірого люду» а тим, що кликав до відродження містики і ордену Запорозького лицарства.

Не мрійником про ідилію мирного життя і економічного добробуту, а провісником великого історичного завдання України – нести стяг боротьби проти всіх сил диявола, якого слуги на землі хочуть опанувати її, а насамперед Україну. Таким, що прийшов кликати нас не до малого, а до великого своєю великою книгою, своїм «Кобзарем».

Представити його таким, яким він хотів бути для сучасників за життя, і повинен стати для нинішнього і майбутнього покоління по смерті.

Лютий 1961, на вигнанні.


Примітки

Подається за виданням: Донцов Д. Незримі скрижалі Кобзаря. – Торонто: Накладом видавництва «Гомін України, 1961 р., с. 5 – 6.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 201

Модифіковано : 26.05.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.