Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Археологія / Археометрія / Прикладна археометрія / Техніко-технологічні особливості залізного інвентаря роданівської…

Техніко-технологічні особливості залізного інвентаря роданівської культури (за матеріалами пам’яток середнього Прикам’я)

В.І.Зав’ялов

Важливе значення, яке відігравала в середньовічній історії роданівська археологічна культура, давно привертає до неї увагу археологів. Роданівська культура була виділена в кінці 1930-х років М.В. Талицьким, який намітив її дати і найбільш характерні риси. В узагальнюючій праці "Верхнє Прикам’я в X–ХІV ст." дослідник висвітлив питання походження, господарства та побуту древнього населення верхів’їв Ками [Талицкий 1951, с. 50]. В подальшому значні роботи, проведені Камською археологічною експедицією в 1950–60-х роках, дозволили В.А. Оборіну узагальнити матеріали ІX–ХV ст. Ним була окреслена територія роданівської культури, виділені локальні варіанти, намічена періодизація пам’яток, відмічені відмінності роданівської культури від інших синхронних їй культур Приуралля. В.А. Оборін також звернув увагу на те, що в господарстві пермських племен на рубежі тисячоліть різко зростає роль землеробства і проходить більш чітке виділення ремесел. В матеріалах могильників добре простежується майнова диференціація, на пізньому етапі з’являються торгово-ремісничі центри [Оборин 1970, с. 21].

При вивченні матеріалів роданівської культури, носії якої співвідносяться з предками комі-пермяків, багатьма авторами відмічалось зростання, порівняно з попередньою епохою, кількості залізних виробів. Говорячи про типологію знарядь праці, слід підкреслити, що в першій половині II тисячоліття н.е. прикамські поковки по формі були аналогічні предметам, які широко розповсюджувались в цей час на всій території східної Європи.

При значному інтересі археологів до господарської діяльності древніх фінно-угорських племен Приуралля, вивчення місцевого ковальського ремесла знаходиться в початковій фазі. В той же час велика кількість залізних предметів і їх добра збереженість дозволяють провести широкі дослідження з застосуванням металографічного метода. Опубліковані на цей час результати аналізів поковок з чорного металу, знайдених на роданівських пам’ятках [Завьялов 1987; Зыков 1987] дозволили приступити до детального вивчення стародавнього комі-пермяцького ковальського виробництва. Підсумки цих робіт підведені в моїй статті "Черная металлообработка у древних коми-пермяков" [Завьялов 1988]. Однак матеріали, на основі яких написана вказана робота, походять з північних пам’яток роданівської культури (головним чином з Агафонівського II могильника). З іншого боку, спостерігаються деякі відмінності між північними і південними роданівськими пам’ятками в обряді поховання, прийомах виготовлення глиняного посуду, а також прикрасах [Оборин 1970, с. 27]. Результати аналізів, проведені і опубліковані А.П. Зиковим, хоч і походять з пам’яток південної групи, але зроблені на їх основі висновки носять попередній характер. В зв’язку з цим і постало питання про більш детальні дослідження залізних предметів, що походять з пам’яток південного ареалу роданівської культури. В результаті проведеної роботи отримано дані про техніко-технологічні особливості поковок середньокамських комі-пермяків. Досліджувані матеріали походять з Киласова, Рождєственського і Саламатівського городищ, Чашкінського II селища, селища і могильника Телячий Брід (табл. 1). Слід підкреслити, що хоча на більшості цих пам’яток присутні шари більш раннього ломоватівського часу, предмети для металографічного аналізу відбирались з урахуванням їх належності саме до роданівської культури.

Карта пам’яток

Таблиця 1. Карта пам’яток, з яких проводилися збори матеріалу для металографічного аналізу. Умовні позначення: а — городище, б — поселення, в — могильник; 1 — Киласове городище, 2 — Рождєственське городище, 3 — Саламатівське городище, 4 — Чашкинське II селище, 5 — селище Телячий Брід, 6 — могильник Телячий Брід, 7 — Антибарський могильник.

Значний інтерес для вивчення обробки металів має досліджений А.М. Бєлавіним мікрорайон біля м. Березняки Пермської області. Тут була виділена група селищ, населення яких спеціалізувалось на мідноливарному і залізоробному виробництвах. З 17 відомих в наш час в цьому районі середньовічних поселень на 8 зафіксовані різні металургійні залишки (виробничі споруди, знахідки шлаку, сопел, ллячок і т. ін.). Детальний аналіз матеріалів Березняківського мікрорайону дозволив А.М. Бєлавіну прийти до висновку, що в роданівський час "поглиблюється господарська спеціалізація металургійних центрів, виникають пам’ятки, спеціалізовані тільки на видобуванні руди та плавці заліза, від них відділяються пам’ятки з виробництвом тільки мідно-бронзових виробів, хоча й зберігаються пам’ятки із повним циклом того та іншого виробництв" [Белавин 1987, с. 124–125]. Все це свідчить про наявність у комі-пермяків середнього Прикам’я власної металургійної бази, яка забезпечувала залізом місцевих ковалів.

Виявивши наявність металургійної бази, перейдемо до викладення результатів металографічного аналізу. Дослідження були проведені автором в лабораторії природничо-наукових методів Інституту археології АН Росії. Мікроструктури вивчались на мікротвердомірі ПМТ-3. Опис результатів приводиться по пам’ятках.

Технологічні схеми виготовлення залізних предметів із Киласова городища (1)

Технологічні схеми виготовлення залізних предметів із Киласова городища (2)

Технологічні схеми виготовлення залізних предметів із Киласова городища (3)

Технологічні схеми виготовлення залізних предметів із Киласова городища (4)

Таблиця 2. Технологічні схеми виготовлення залізних предметів із Киласова городища.

Киласово (Анюшкарське) городище

Найбільше поселення роданівської культури – Киласово (Анюшкарське) городище – розташоване на високому березі річки Іньви біля села Киласово, в 6 км від річки Ками (табл. 1). Площадка городища витягнута з півдня на північ. Культурний шар є на всій площі пам’ятки, перевищуючи в деяких місцях 1.5 м [Талицкая 1952, с. 133]. В нижньому шарі Киласова городища знайдені залишки сиродутних горен, що свідчить про чорну металургію як заняття місцевого населення. Горни відносились до розповсюдженого у Прикам’ї типу споруд. Їх стінки викладені з глини, закріпленої ззовні дерев’яним каркасом. З матеріалів цієї пам’ятки досліджено 24 предмети, що походять з розкопок В.А. Оборіна. Проведено аналіз таких категорій залізних предметів: ножі — 13, свердла — 2, сокира, пилка, коса, наконечники стріл — 2, наконечник остроги, підкова.

Більше половини ножів з Киласова городища (7 екземплярів) виготовлені по технології тришарового пакету (рис. 1, 2). Звертає на себе увагу факт незначної частки термооброблених знарядь цієї групи — сталь в метастабільному стані виявлена лише на трьох зразках (табл. 2, ан. 5861, 5862, 5873; рис. 3), хоч прийняти гартування могла сталь всіх ножів.

Ніж. Тришаровий пакет

Рис. 1. ан. 5862. Ніж. Тришаровий пакет. ×150. Травлено ниталем.

Ніж. Тришаровий пакет

Рис. 2. ан. 5861 А. Ніж. Тришаровий пакет. ×150. Травлено ниталем.

Ніж. Мартенсит з трооститом

Рис. 3. ан. 5862. Ніж. Мартенсит з трооститом. ×450. Травлено ниталем.

Два ножі мали вварені сталеві леза (табл. 2, ан. 5866, 5871, рис. 4). Один ніж відковано з кричної цементованої заготовки (табл. 2, ан. 5868). Лезо цього виробу було піддано м’якому гартуванню. Три ножі відковані з суцільнометалевих заготовок: два з заліза і один із сталі (табл. 2, залізні — ан. 5863, 5865, сталевий — ан. 5869). Один з залізних ножів, очевидно, є хірургічним інструментом — скальпелем (ан. 5863). Метал цього знаряддя характеризується підвищеним вмістом фосфору (на шліфі простежені ділянки ліквації цього елементу). Використання високофосфористого заліза надало лезу підвищену твердість — 221–254 кг/мм2.

Ніж. Зварний шов, вварка

Рис. 4. ан. 5871 А. Ніж. Зварний шов, вварка. ×150. Травлено ниталем.

Свердла представляють собою металеві стрижні з загостреним пером ложковидної форми в робочій частині. Вони використовувались для висвердлювання отворів діаметром біля 5 мм. Обидва інструменти відковані зі сталевих заготовок (табл. 2, ан. 5877, 5878). Вміст вуглецю у одного з них складав біля 0.2% (ан. 5877). Друге знаряддя мало більш високі робочі якості. На його виготовлення пішла тверда сталь. Після надання предмету вільним куванням потрібної форми, він був загартований з наступним високим відпуском. Термообробка надала ріжучому краю достатню твердість, знявши в той же час зайву крихкість.

Досліджена сокира відноситься до типу широколезових з опущеним лезом без щековиць (тип IIІ по класифікації В.П. Левашової). Знаряддя цього типу були розповсюджені досить широко, але переважали на руських та фінських пам’ятках північної та центральної смуг східної Європи [Левашова 1956, с. 47]. Сокира виготовлена прийомом згинання смуги металу на оправці вдвоє, що відповідає першому способу формування сокир за Б.О. Колчиним [Колчин 1953, с. 104]. При згинанні смуги між її кінцями була вставлена сталева смуга, після чого заготовку зварили (табл. 2, ан. 5875). Слід відмітити, що зварювання велось тривалий час, на що вказує розпливчастість зварних швів.

Пилки є досить рідкісними знахідками на прикамських пам’ятках. Досліджений екземпляр не зберіг зубців, тому до категорії пилок може бути віднесений умовно. Судячи з форми, це знаряддя відноситься до одноручних пилок-ножівок. Технологія виготовлення інструменту — вварка сталевого леза в залізну основу. Вварена смуга доходить майже до обушка (табл. 2, ан. 5874). Для основи використано високофосфористе залізо. Пилка піддана різкому гартуванню. Шліф на черенку виявив структуру заліза зі слідами навуглецьованості кричного походження.

Коса була виготовлена за технологією наварки сталевого леза на залізну основу. Зварний шов тонкий, чистий. Лезо піддано гартуванню (табл. 2, ан. 5876).

Високими якостями вирізнялись наконечники стріл. Один з них був призначений для биття риби [Медведев 1966, с. 86]. Виготовлено цей предмет наваркою шипів із сирцевої сталі на залізну заготовку (табл. 2, ан. 5880). Другий наконечник стріли піддавався локальній цементації (табл. 2, ан. 5881). В результаті хіміко-термічної обробки вміст вуглецю на ріжучому краї становить біля 0.2–0.3%.

Наконечник одношипної остроги був відкований з кричної заготовки з додатковою цементацією ріжучої грані (табл. 2, ан. 5883). Ферито-перліт носить характер відманштету, що свідчить про сильний перегрів поковки під час цементації.

Досліджене кресало відноситься до типу овальних. Судячи з новгородської хронології [Колчин 1982, с. 163], воно не може бути датовано раніше за середину ХII ст. Відкований цей предмет з пакетної заготовки, звареної зі смуг заліза та сирцевої сталі (табл. 2, ан. 5879). Через низький вміст вуглецю робочі якості кресала були невисокі.

Як свідчать матеріали прикамських пам’яток, ловля на блешню була рідкісним прийомом рибалки. Досліджена блешня була відкована з кричного заліза зі слідами первинної навуглецьованості (табл. 2, ан. 5882).

Підкова, знайдена в шарах городища, має овальну форму з шириною смуги біля 0.8–1.0 см. Товщина підкови — 3.0 мм. З двох кінців вверх виступають шипи довжиною 5.0 мм. Відкований предмет з кричного заліза зі слідами навуглецьованості. Метал ретельно прокований, на що вказують дрібні шлакові включення (табл. 2, ан. 5884).

Рождєственське городище

Рождєственське городище розташоване біля села Рождєственського Солікамського району Пермської області. Пам’ятка знаходиться на підвищеному березі ріки Обви (табл. 1) [Талицкая 1952, с. 128]. Проведено металографічне дослідження 8 предметів з розкопок А.М. Бєлавіна. В це число входить 5 ножів, лезо сокири і наконечник стріли.

Технологічні схеми виготовлення залізних предметів роданівської культури (1)

Технологічні схеми виготовлення залізних предметів роданівської культури (2)

Технологічні схеми виготовлення залізних предметів роданівської культури (3)

Технологічні схеми виготовлення залізних предметів роданівської культури (4)

Технологічні схеми виготовлення залізних предметів роданівської культури (5)

Технологічні схеми виготовлення залізних предметів роданівської культури (6)

Таблиця 3. Технологічні схеми виготовлення залізних предметів із пам’яток південної групи роданівської культури

Два ножі виготовлені по технології тришарового пакету (табл. 3, ан. 5886, 5888), а три інших — по технології вварки сталевого леза в залізну основу (табл. 3, ан. 5885, 5887, 5889). Чотири предмети піддані різкому гартуванню. Однак вміст вуглецю в сталі був невеликий, на що вказує порівняно невисока твердість мартенситу: 350–464 кг/мм2. Перевагу технологій тришарового пакету і вварки на ножах з Рождєственського городища відмічав і А.П. Зиков при дослідженні матеріалів з розкопок Ю.А. Полякова [Зыков 1987, с. 148].

Аналіз леза сокири показав, що воно виготовлено з сталі і пройшло гартування з наступним низьким відпуском (табл. 3, ан. 5890). Значення мікротвердості коливаються в широкому діапазоні (від 322 до 642 кг/мм2). Судячи з характеру зламу, до тіла сокири лезо було приєднано торцевою наваркою.

Наконечник стріли був відкований з кричного заліза з підвищеним вмістом фосфору (табл. 3, ан. 5891).

Саламатівське городище

Саламатівське городище знаходиться в Чусовському районі Пермської області. Розкопки проводяться А.М. Бєлавіним. Для металографічного аналізу відібрано 15 предметів: 8 ножів, ножиці, напилок, 2 голки, кочедик, шило та наконечник стріли.

Більшість ножів з цих розкопок (6 екземплярів) виявились виготовленими в технології тришарового пакету (табл. 3, ан. 5895, 5896, 5898, 5899, 5900). П’ять з них пройшли термообробку. Один ніж мав вварне сталеве лезо (табл. 3, ан. 5893, рис. 5). Ще один ніж відкований з добре прокованої сталевої заготовки (табл. 3, ан. 5894). Більш різноманітними по технології виготовлення виявились ножі з цієї пам’ятки, що походять з розкопок В.А. Оборіна і Г.Т. Ленц. Аналіз, проведений А.П. Зиковим, виявив, що більшість з них відковані з пакетних заготовок, але зустрічаються також і тришарові ножі, і ножі з вварними лезами [Зыков 1987, с. 151].

Ніж. Зварний шов, вварка

Рис. 5. ан. 5893. Ніж. Зварний шов, вварка. ×150. Травлено ниталем.

Ножиці були відковані із заліза зі слідами навуглецьованості кричного походження (табл. 3, ан. 5901). Додаткових операцій по поліпшенню знаряддя не простежено. Робочі властивості такого інструменту були дуже низькими.

Досліджений напилок (вірніше, його уламок) являв собою брусок прямокутного перерізу з розмірами 118×16×5 мм. Насічка на напилку не збереглась. Знаряддя виявилось суцільносталевим (табл. 3, ан. 5901). На поверхні шліфа повного поперечного перерізу напилка виявлена структура мартенситу з трооститом, що свідчить про м’яке гартування. Така технологія виготовлення була характерна для цих знарядь в середньовіччі [Колчин 1982, с. 66].

Обидві голки відковані з заліза з підвищеним вмістом фосфору, що викликало високу мікротвердість металу: середнє значення складає біля 274 кг/мм2, але зустрічаються ділянки з мікротвердістю 322–350 кг/мм2 (табл. 3, ан. 5902, 5903).

З нерівномірно навуглецьованої сталевої (можливо, пакетної) заготовки відкований кочедик (табл. 3, ан. 5907). Цей предмет був термооброблений (структура сорбіту). Важко сказати, був в даному випадку відпуск проведений спеціально, чи метастабільна структура виникла внаслідок охолодження предмета після ковки, оскільки для функціонування поковок такого типу термообробка не є обов’язковою.

На поверхні шліфа з повздовжнього перерізу шила виявлена одна структурна зона — ферит з перлітом (табл. 3, ан. 5904). Вміст вуглецю складає біля 0.2–0.3%. Така структура вказує на виготовлення предмету з суцільносталевої заготовки.

Наконечник бойової стріли відковано з кричного заліза без додаткових операцій для покращення виробу (табл. 3, ан. 5905).

Чашкінське II селище

З матеріалів розкопок А.М. Бєлавіна на Чашкінському II селищі для металографічного аналізу відібрано чотири ножі. Пам’ятка знаходиться в 1.5 км на південно-захід від с. Чашкіно Солікамського району Пермської області (див. табл. 1) [Поляков 1981, с. 151].

Один з ножів виготовлено по технології тришарового пакету (табл. 3, ан. 5911). Друге знаряддя мало вварне сталеве лезо (табл. 3, ан. 5009). Обидва предмети пройшли термообробку. Два інших ножі відковані з заліза (табл. 3, ан. 5908) і сирцової сталі (табл. 3, ан. 5910).

Селище Телячий Брід

Десять досліджених предметів походять з селища Телячий Брід. Пам’ятка розташована на березі річки Усьва біля м. Чусового Пермської області. Аналізу піддавались сім ножів, шило, клин для розклинювання топорища і наконечник стріли.

Абсолютна більшість ножів з цієї пам’ятки була виготовлена по технології вварки сталевого леза в залізну основу (табл. 3, ан. 5912, 5913, 5915, 5917, 5918). Чотири знаряддя термооброблені. В технології тришарового пакету з наступною термообробкою виготовлено один ніж (табл. 3, ан. 5914).

Клин та шило відковані з кричних заготовок (табл. 3, ан. 5920, 5921). Залізо, з якого було виготовлено шило, містило значну кількість фосфору, на що вказують ділянки ліквації цього елементу та підвищена мікротвердість металу (середнє значення біля 236 кг/мм2). Метал клину дрібнозернистий з невеликою кількістю шлаків, що свідчить про ретельну проковку заготовки. Внаслідок такої проковки (а також, ймовірно, з-за редукції мікроелементів) посередині шліфа проходить вузька смуга ферито-перліту з вмістом вуглецю до 0.4%.

Двошиповий наконечник стріли відкований з кричної заготовки з наступною цементацією (табл. IIІ, ан. 5919). Вміст вуглецю на лезі доходить до 0.4–0.5%. Спостерігаються ділянки відманштетової структури, що свідчить про перегрів предмета під час хіміко-термічної обробки.

Могильник Телячий Брід

Поряд із селищем Телячий Брід знаходиться однойменний могильник. З поховання роданівського часу для металографічного дослідження відібрано три предмета: два ножі і кресало. Один ніж виготовлено по технології тришарового пакету (табл. 3, ан. 5923), другий після відковки піддавався локальній цементації (табл. 3, ан. 5924). Обидва знаряддя термооброблені. Слід відмітити, що ніж 5924 по типу близький до знарядь ломоватівської культури, а наявність на пам’ятці поховань ломоватівського часу не дозволяє безумовно відносити цей екземпляр до роданівських старожитностей.

Кресало виготовлено за традиційною для середньовічного ковальства технологічною схемою — наварки сталевого леза на залізну основу з наступним різким гартуванням (табл. 3, ан. 5922).

На завершення опису результатів металографічних аналізів слід зупинитись на фрагментах чавунних котлів. Три таких фрагмента були знайдені серед матеріалів Рождественського городища (ан. 5892), могильників Телячий Брід (ан. 5925) та Атибарського (ан. 6474). При аналізі метала при шліфах усіх трьох котлів виявлена ідентична структура, представлена ледебуритом, цементитом та перлітом (рис. 6). Така структура вказує на відливку котлів з білого чавуну. Білий чавун, як відомо, має порівняно невисоку температуру плавлення (1100-1150°С). Він широко використовувався металургами Волзької Болгарії, починаючи з кінця ХIII ст. [Ефимова 1958, с. 308]. Два фрагменти зберегли металеву ручку. Але якщо ручка у котла з могильника Телячий Брід була також чавунною і відливалась разом з котлом, то ручка котла з Антибарського могильника, як показав металографічний аналіз, була відкована з кричного заліза. Судячи зі структури чавуну, застигання металу проходило відносно швидко. І вже в застигаючий чавун було вставлене залізне вушко. Не зовсім ясно, для чого була використана така складна технологія.

Чавунний казан. Перліт, ледебурит

Рис. 6. ан. 5892. Чавунний казан. Перліт, ледебурит. ×150. Травлено ниталем.

Закінчуючи цей сюжет, слід відмітити, що знахідки чавунних котлів вкрай рідкісні для Прикам’я і зосереджені на південних пам’ятках роданівської культури. Ці артефакти можуть слугувати своєрідним хронологічним репером: вони не могли з’явитися у середньокамського населення раніше рубежу ХIII-ХІV ст. Чавунні котли свідчать також і про посилення з кінця ХIII ст. пермсько-болгарських зв’язків, що відмічалось рядом дослідників на основі археологічного матеріалу [Генинг 1958, с. 274; Иванова 1985, с. 33]. Показова присутність чавунних котлів саме на середньокамських пам’ятках, де ці зв’язки були найбільш тісними. В той же час, не дивлячись на близькість чавуноливарного центру, прикамські металурги не опанували власного виробництва чавуну.

Характеризучи сировину, яку використовували древні комі-пермяцькі ковалі, слід підкреслити, що це були залізо та сталь різних сортів. Важливішими показниками заліза є зернистість фериту та його мікротвердість. Розміри зерна, як відомо, залежать від мікродомішок та технологічних процесів виготовлення предмета (режим одержання криці, обробки металів тиском і т.п.). Як було встановлено, у більшості виробів з дослідженої колекції спостерігається неоднорідна зернистість фериту. Це явище взагалі властиве продукції древніх ковалів, на що вказував Є. Пясковський [Piaskowski 1972, с. 18]. В результаті аналізу зернистості фериту встановлено, що найбільш часто в колекції з південно-роданівських пам’яток зустрічаються з зернистістю фериту трьох груп — з середнім, середнім і крупним, крупним зерном. Подібна картина спостерігалось і при аналізі матеріалів (визначення груп та їх характеристику див. [Завьялов 1989, с. 69]) Агафонівського II могильника.

Залізо прикамських поковок, як було відмічено раніше [Завьялов 1989, с. 71], вирізняється підвищеною мікротвердістю. Ця риса характерна і для середньокамських пам’яток. Середнє значення мікротвердості складає 193 кг/мм2. При цьому спостерігається перевага поковок з мікротвердістю вище середньої. Така висока мікротвердість поряд з часто спостережуваною на мікрошліфах ліквацією фосфора свідчить про підвищений вміст (не нижче 0.15%) цього елементу в металі.

При виготовленні знарядь праці і предметів побуту широко використовувалась сталь. 51 предмет (або більше 80% всіх досліджених предметів) відковані суцільно зі сталі або мали сталеву робочу частину. При цьому слід відмітити, що розподіл вуглецю в сталі часто носив негомогенний характер, тобто дуже часто використовувалась сирцова сталь, одержана безпосередньо в сиродутному горні.

Характерною рисою древнього металу є вміст і структура шлакових включень. Метал досліджених поковок значною мірою засмічений шлаками. Як правило, переважають включення дрібних та середніх розмірів, округлих або витягнутих форм. Великі шлакові включення зустрічаються в залізі з підвищеним вмістом фосфору, що пояснюється гіршою ковкістю цього матеріалу. На відміну від заліза, сталь значно чистіша у відношенні неметалевих включень. Визначення типів шлакових включень по класифікації Є. Пясковського [Завьялов 1989, с. 74; Piaskowski 1976] привело до висновку про близькість металу дослідженої колекції до металу Агафонівського II могильника і за цим показником.

Основним технологічним прийомом виготовлення предметів з пам’яток середнього Прикам’я є зварювання, яке дозволяє сполучати тверде лезо з в’язкою основою. В дослідженій колекції виявлено 37 предметів (біля 60%), виготовлених за допомогою технології зварювання (табл. 4). Серед них абсолютна більшість ножів, сокири, пила, коса. В багатьох випадках зварювання проведено досить кваліфіковано. Шов у більшості предметів має вигляд білої смуги шириною біля 0.02–0.03 мм (рис. 1–2). Іноді в ньому зустрічаються дрібні округлі шлакові включення, що не знижує міцності зварного з’єднання.

Термообробка сталевих лез є однією з основних операцій по поліпшенню робочих частин. Метастабільні структури були виявлені на 31 виробі, що складає близько 60% знарядь зі сталевими лезами (табл. 4). Вже відмічалось, що поковки пермських ковалів свідчать про високий професіоналізм майстрів в проведенні термообробки. В той же час серед поковок з південних пам’яток роданівської культури можна виділити ряд предметів, гартування яких було проведено з меншою майстерністю. Це, перш за все, ножі з Рождєственського городища, Чашкінського селища і селища Телячий Брід (ан. 5885, 5888, 5911, 5913–5915, 5918). Виявлена на шліфах структура мартенсита з феритом, що виникла в результаті неповного гартування, вказує на недостатньо вміле поводження ковалів з температурними режимами. Відмічений факт дозволяє говорити про те, що в середовищі пермських майстрів були ковалі різної кваліфікації.

Використання технологічних схем було традиційним для пермських ремісників. Це, перш за все, проявилось в домінуванні при виготовленні ножів тришарової технології (18 екземплярів) та вварки сталевого леза (13 екземплярів) при повній відсутності клинків, виконаних в схемі наварки (табл. 4).

Таблиця 4. Розподіл технологічних схем за категоріями залізних предметів

Технологія
Категорії
3-х шаровий пакет Ввар-ка Навар-ка Пакету-вання Суцільно-сталеві Суцільно-залізні Цемен-тація Всього З них термо-оброб-лені
Ножі 18 13 3 3 2 39 23
Сокири 1 1 2 2
Пили 1 1 1
Свердла 2 2 1
Напилок 1 1 1
Коса 1 1 1
Ножиці 1 1
Кресала 1 1 2 1
Наконечники стріл 1 2 2 5
Наконечник остроги 1 1
Блешня 1 1
Шила 1 1 2
Голки 2 2
Кочедик 1 1
Підкова 1 1
Клин 1 1
Всього 18 15 4 1 8 12 5 63 31

Аналіз тришарових ножів з дослідженої колекції підтверджує висказане раніше припущення про особливості в конструкції знарядь, близьких ІV групі ножів за класифікацією Р.С. Мінасяна [Минасян 1980, с. 70]. Ця особливість була вперше простежена на ножах з чепецького кола пам’яток: якщо у знарядь II групи на черенках спостерігалась як однорідна (феритна або ферито-перлітна структура) (ан. 5861, 5870, 5872) так і тришарова, то у знарядь ІV групи тришаровими завжди були тільки клинки, а черенки залишались однорідними (ан. 5888, 5898). Це свідчить про те, що ножі II групи виготовлялись не тільки безпосередньо в схемі "класичного" тришарового пакету [Колчин 1959, с. 51; Завьялов, Розанова 1990, с. 156], характерного для розвинутих ремісничих центрів східної Європи, але часто відковувались зі зварених з трьох смуг заготовок. Не виключено, що такі заготовки є предметом імпорту.

Звертає на себе увагу група тришарових ножів, у яких сталева смуга виходить на спинку (ан. 5864, 5872, 5897, 5914). Подібні знаряддя були виділені і при дослідженні матеріалів з пам’яток Полоцької землі [Гурин 1987, с. 30]. Мабуть цю схему слід розглядати як перехідний варіант між технологіями тришарового пакету і вварки. Вказані знаряддя зайвий раз підкреслюють близькість технологічних схем тришарового пакету і вварки.

Таким чином, можна констатувати значну близькість техніко-технологічної будови ковальського виробництва давніх удмуртів, комі-пермяків і південних районів роданівської культури. Вона проявляється в схожості сировини, перевазі певних технологічних схем, близькому рівні професіоналізму у виконанні ковальських операцій. При цьому не спостерігається і яких-небудь хронологічних розбіжностей, що підкреслювалось і в попередніх роботах [Завьялов 1988; 1989]. Одноманітність ковальського виробництва пермських народів є ще одним свідченням на користь існування в Прикам’ї особливого металургійного центру. На цей центр сильний вплив мало ковальське ремесло північно-руських центрів, серед яких провідним був Великий Новгород.

Література

Белавин А.М. Производственные поселки у финно-угров в конце І — начале II тыс. н.э. (по материалам Березовского микрорайона Верхнего Прикамья) // Этнические и социальные процессы у финно-угров Поволжья.– Йошкар-Ола, 1987.– 156 с.

Генинг В.Ф. Археологические памятники Удмуртии.– Ижевск: Удмуртское книжное издательство, 1958.– 192 с.

Гурин М.Ф. Кузнечное ремесло Полоцкой земли IX–XIII вв.– Минск: Наука и техника, 1987.– 149 с.

Ефимова А.М. Черная металлургия города Болгара // МИА.– 1958.– № 61.– С. 292–315.

Завьялов В.И. Деревообрабатывающий инструментарий прикамских племен // Новые археологические исследования на территории Урала.– Ижевск, 1987.– С.156–161.

Завьялов В.И. Прикамcкий очаг черной металлургии первой половины II тысячелетия н.э. // Новые исследования по этногенезу удмуртов.– Ижевск: УдНИИ, 1989.– С. 16–24.

Завьялов В.И. Черная металлообработка у древних коми-пермяков // Новые археологические памятники Камско-Вятского междуречья.– Ижевск, 1988.– С. 31–44.

Завьялов В.И., Розанова Л.С. К вопросу о производственной технологии ножей в древнем Новгороде (по материалам Троицкого раскопа) // Материалы по археологии Новгорода.– М.: Наука, 1990.– С. 156.

Зыков А.П. Технология кузнечного производства в Верхнем Прикамье в начале II тысячелетия н.э. (по материалам родановских и сылвенских памятников) // Новые археологические исследования на территории Урала.– Ижевск, 1987.– С. 145–155.

Иванова М.Г. Городище Иднакар (Результаты исследований 1975–1977 гг.) // Материалы средневековых памятников Удмуртии.– Ижевск-Устинов: УдНИИ, 1985.– 163 с.

Колчин Б.А. Железообрабатывающее ремесло Новгорода Великого // МИА.– 1959.– № 65.– С. 8–120.

Колчин Б.А. Хронология новгородских древностей // Новгородский сборник. 50 лет раскопок Новгорода.– М.: Наука, 1982.– С. 151–152.

Колчин Б.А. Черная металлургия и металлообработка в Дровней Руси./ Домонгольский период/ // МИА.– 1953.– № 32.– 257 с.

Левашова В.П. Сельское хозяйство // Труды ГИМ.– 1956.– Вып. 32.– С. 35–51.

Медведев А.Ф. Ручное метательное оружие (лук и стрелы, самострел) VIII–XIV вв. // САИ.– Е I–36.– 1966.– 180 с.

Минасян Р.С. Четыре группы ножей Восточной Европы эпохи раннего средневековья (к вопросу о появлении славянских форм в лесной зоне) // Археологический сборник Государственного Эрмитажа.– 1980.– Вып. 31.– С. 65–78.

Оборин В.А. Этнические особенности средневековых памятников Верхнего Прикамья // Вопросы археологии Урала.– 1970.– Вып. 9.– С. 3–29.

Поляков Ю.А. Раскопки Чашкинского II селища // АО, 1980.– М.: Наука, 1981.– С. 292–315.

Талицкая И.А. Материалы к археологической карте бассейна р. Камы // МИА.– 1952.– № 27.–224 с.

Талицкий М.В. Верхнее Прикамье в X–XIV вв. // МИА.– 1951.– № 22.– 158 с.

Piaskowski J. Classification of the structures of slag inclusions in early objects made of bloomery iron // Archaeologia Polona.– 1976.– Vol. XVII.

Piaskowski J. Kryteria określiania technologii wyrobów z żelaza dymarskego // Archaeologija Polski.– 1972.– T. 17.– Z. 1.

Опубліковано 16.05.2003 р.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5195

Модифіковано : 6.06.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.