Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Археологія / Археометрія / Охорона та дослідження пам’яток / Архітектурно-містобудівна спадщина регіонів України

Архітектурно-містобудівна спадщина регіонів України

В.В.Вечерський

Для розвитку пам’яткоохоронної сфери як в Україні в цілому, так і в її окремих регіонах необхідно якнайповніше облікувати архітектурно-містобудівні ресурси кожної території та держави загалом.

Нині в Україні під охороною держави перебувають понад 140 тисяч нерухомих пам’яток історії та культури, а саме :

понад 64 000 пам’яток археології;

понад 54 000 пам’яток історії;

близько 7 000 пам’яток монументального мистецтва;

близько 15 000 пам’яток містобудування і архітектури.

Як правило, найбільший суспільний інтерес становлять пам’ятки містобудування і архітектури, а також створені на їх основі історико-культурні заповідники. У цьому матеріалі ми спробуємо, спираючись на туристичне районування України, запропоноване М. Крачилом, С. Поповичем та Н. Федоренко [Крачило, Попович, Федоренко 1996, с. 268-275] проаналізувати ці ресурси щодо кожного з семи регіонів, а також в межах кожної області. При цьому ми спиратимемось як на державні списки пам’яток, облікові документи державних органів охорони пам’яток, так і на відомості, надані дирекціями згаданих далі заповідників [Вечерський 1997].

Але спершу – про систему державних історико-культурних заповідників, яка сформувалась натепер в Україні. Створювати її почали ще в 20-х роках, коли партійно-урядовими постановами організовано десять перших державних заповідників (Ольвія, могила Т. Шевченка у Каневі, Всеукраїнське музейне містечко (Києво-Печерська лавра), Кам’янець-Подільська фортеця, монастир босих кармелітів у Бердичеві, замок Острозьких у Старокостянтинові, Кирилівський монастир у Києві, Спасо-Преображенський собор, Троїцько-Іллінський та Єлецький монастирі в Чернігові, Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському, дендропарк “Софіївка” в Умані). Більшовицький погром української культури й масове нищення пам’яток у 1930-х роках поклали край діяльності більшості заповідників. По війні деякі з них відродилися. 1944 року створено заповідник “Софійський музей” у Києві, філією якого 1958 року стала Судацька фортеця в Криму. У 50-60-х роках ухвалено постанови про організацію історико-культурних заповідників “Кам’яна Могила“, “Хутір Надія”, “Хортиця“. А в 70-х роках стався поворот до комплексної охорони пам’яток разом із довкіллям. Почалося створення заповідників, що охоплювали історичні середмістя Львова (1975 р.), Чернігова, Новгорода-Сіверського (1978 р.), Переяслава-Хмельницького (1979 р.), Острога (1981 р.), Луцька (1985 р.), Путивля (1986 р.), Києва (1987 р.). Різноманітність видів комплексної історико-культурної спадщини відбилася в організації таких різновидів історико-культурних заповідників, як історико-архітектурні, історико-археологічні, історико-меморіальні, історико-етнографічні, садово-паркові, музеї-заповідники.

Найбільше заповідників створено від 1990 року, особливо за сім років незалежності України – 22. Етапом розвитку заповідної справи став Указ Президента України від 11 жовтня 1994 року про надання провідним заповідникам України статусу національних закладів культури із заліченням їх до невідкличної загальнодержавної власності й підпорядкуванням безпосередньо Міністерству культури України або Держбуду України.

Сучасне пам’яткознавство розглядає заповідник як спеціально виокремлені терени, на яких містяться історичні комплекси, ансамблі, що становлять видатну наукову, історичну, мистецьку чи іншу культурну цінність і які охороняються державою та вилучаються з усіх видів господарського використання.

За видами і категоріями 46 історико-культурних заповідників, що нині діють в Україні, клаcифікуються так : національних – 9, історико-архітектурних – 10, історико-археологічних – 2, історико-меморіальних – 2, історико-культурних – 16, палацо-паркових – 1, історико-етнографічних – 1, музеїв-заповідників – 8.

Управління заповідниками перебуває в такому стані : Міністерству культури і мистецтв України підпорядковано 7 заповідників, Держбуду України – 4, Президії НАН України – 1, урядові Автономної Республіки Крим – 3, обласним державним адміністраціям – 26, районим державним адміністраціям – 1, міським Радам – 4.

Нині мережа заповідників охоплює : Середню Наддніпрянщину (12), Лівобережну Україну – Сіверщину (6), Полтавщину (3) і Слобожанщину (1), Південь (5), Крим (5), Волинь (4), Галичину (6), Поділля (4).

Навіть побіжний огляд засвідчує, наскільки нерівномірна й нерівноцінна система заповідників України з географічного й пам’яткознавчого боку. Нормально розгалужену, ієрархічно структуровану, типологічно різноманітну цілісну систему заповідників створено лише в Черкаський області (6 заповідників, з них 2 національних). В усіх інших областях ця система не має повної структури.

Нижче подаємо повний каталог українських історико-культурних заповідників станом на початок 1999 року. Поряд з цим наводяться узагальнені дані про кількість пам’яток містобудування і архітектури та про історичні міста відповідних регіонів.

1. Карпатський (захiдний) регiон

2. Волинсько-Тернопiльський (пiвнiчно-захiдний) регiон

3. Житомирсько-Вiнницький регiон (буферний)

4. Київський (центральний) регiон

5. Харкiвський (пiвнiчно-схiдний) регiон

6. Днiпровсько-Донецький (пiвденно-схiдний) регiон

7. Пiвденний (причорноморський) регiон

Література

Джерело : Археометрія та охорона історико-культурної спадщини, 1999 р., вип. 3, с. 96 – 110.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3933

Модифіковано : 6.06.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.