Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Анна Руська – королева… / Анна Ярославна як об’єкт історичних досліджень і персонаж художніх творів

Анна Руська – королева Франції в світлі історичних джерел

Анна Ярославна як об’єкт історичних досліджень і персонаж художніх творів

Луняк Євген

Мабуть жодна французька королева не викликала у вітчизняних дослідників такого жвавого зацікавлення, як Анна, дружина короля Генріха І та мати його наступника й спадкоємця Філіпа І, що певний час правила Французьким королівством за малолітства сина після смерті чоловіка. Це не дивно, якщо врахувати ту обставину, що вона єдина королева Франції, яка народилася в Києві, та й взагалі на терені сучасної України. Образ цієї, безперечно, цікавої особистості увічнений в численних літературних творах та кінематографії. В українській літературі про неї писали драматург Іван Кочерга у своїй п’єсі «Ярослав Мудрий», письменники Павло Загребельний в романі «Диво» та Іван Филипчак у повісті «Анна Ярославна – королева Франції» [1], композитор Антін Рудницький створив оперу «Анна Ярославна», серед російських письменників головною героїнею своїх творів Анну Ярославну зробили Антонін Ладинський [2], Олена Озерецька [3], Олена Арсеньєва [4] та ін. Цікавою ця королева є й для французьких літераторів. Про неї писали французькі письменниці Режін Дефорж «Під небом Новгорода» [5], Жаклін Доксуа «Анна Київська, королева Франції» [6], Марі-Клод Моншо «Анна з Києва. Маленька принцеса з країни снігів» [7] тощо. В 1978 р. вийшов фільм режисера Ігоря Масленникова «Ярославна, королева Франції» (в головній ролі Олена Коренєва).

Ще більш об’ємним буде перелік наукових праць, присвячених королеві Анні у вітчизняній та зарубіжній історіографіях.

Взагалі, зарубіжна історіографія, переважно французька, може похвалитися значно більшими успіхами у дослідженні життя та діяльності дочки Ярослава Мудрого. Починаючи з ХVІ ст., вона завжди була в полі зору французьких дослідників. Цікавість істориків Франції до постаті цієї жінки підсилювалася як її унікальністю та екзотичністю для французького престолу, так і важливою діяльністю для минулого Французького королівства ХІ ст.

Кадр з фільму «Ярославна королева Франції

Кадр з фільму «» (1978)

Вже в середині ХVІ ст., складаючи «Нарис про королів Франції, їхню корону та дім, разом з переліком вельмож», історик Жан дю Тілле, який багато років служив секретарем парламенту й користувався прихильністю королів, а, отже, мав доступ чи не до всіх архівних матеріалів в королівських книгосховищах і добре розбирався у всіх складних перипетіях міждинастійних стосунків та великої політики, подав у своєму творі короткі відомості про королеву Анну, другу дружину короля Генріха І. Дю Тілле називає її «дочкою Георгія, короля Русі, яка є Московією» [8]. Згадаймо, що Георгій-Юрій – це християнське ім’я Ярослава Мудрого.

Більш ніж через півстоліття інший історик Франсуа Ед де Мезере, який, завдячуючи підтримці кардинала Ришельє, зміг підготувати велику тритомну багатоілюстровану «Історію Франції», присвятив королеві Анні окремий розділ у своєму творі, коротко змалювавши життєвий шлях цієї жінки та повідомивши, що наприкінці життя вона повернулася на свою батьківщину [9].

Фактично, більше століття твір Мезере був головним джерелом інформації про Анну Ярославну, на який спиралися всі подальші дослідники. Його теза про повернення до рідної країни здавалася беззаперечною. Проте, в 1682 р. отець-єзуїт Клод-Франсуа Менестріє зробив важливе відкриття. Оглядаючи старовинну церкву в абатстві Вільє, що розташоване в 40 км від Парижа у місті Серні в департаменті Ессон, він знайшов давній склеп. Напис, викарбуваний на ньому, свідчив, що тут похована «Агнеса, дружина короля Генріха». Це дозволяло спростувати висновок Мезере про те, що, овдовівши вдруге, королева повернулася на свою батьківщину, а також припустити, що ім’я королеви на момент смерті було Агнеса [10].

На жаль, дослідження Менестріє перевірити зараз неможливо, бо під час Великої французької революції згадана церква була зруйнована, а камінння з неї розтягли місцеві мешканці для своїх будівель. Проте його теза викликала сумнів вже у ХVІІІ ст.

В ХІХ ст. історія руської принцеси, що стала французькою королевою, неодноразово розглядалася істориками Франції. Така цікавість французів була зумовлена ще й політичними чинниками. Протягом цього століття Росія та Франція кілька разів ставали то союзниками, то ворогами. Тож інтерес до “імперії царів” у французькому суспільстві був високим.

В 1825 р. у Парижі російський князь Олександр Лобанов-Ростовський видав французькою мовою «Збірку історичних оповідань про королеву Анну чи Агнесу, дружину Генріха І, короля Франції, та дочку Ярослава І, великого князя руського». Головною особливістю цього видання була перша грунтовна спроба повністю зібрати й опублікувати відомі документи про цю правительку [11].

Важливі матеріали про Анну були також видані в 1834 р. у «Хроніці Нестора, перекладеній французькою» [12].

Коли наприкінці ХІХ ст. був утворений тісний російсько-французький військово-політичний та економічний альянс, виникло, так би мовити, соціальне замовлення на історичні розвідки щодо взаємин двох держав. Було політично вигідно пропагувати ідеї російсько-французької дружби (абсолютно несумісні та протиприродні з точки зору політичних режимів у демократичній Французькій республіці та самодержавній Російській імперії). Образ руської принцеси на престолі Франції був на часі, а, значить, цікавим для читацької аудиторії і зручним для пропаганди ідей союзу республіки та імперії.

Серед праць цього часу можна назвати історичні розвідки Франсуа Бурнана «Росіяни та французи. Згадки історичні та анекдотичні. 1051-1897» [13] і Ке де Сент-Емура «Руська принцеса, королева Франції в ХІ ст.» [14] та «Анна Руська, королева Франції та графиня де Валуа» [15].

Політичний чинник актуальності своєї розвідки був прямо відзначений у вступі до праці Бурнана: «Росія та Франція є сьогодні двома дружніми націями. Подорожі здійснені останнім часом до Франції російськими правителями можуть лише зміцнити союз двох народів» [16]. Як відомо, в жовтні 1896 р. цар Микола ІІ з дружиною відвідав Францію з дружнім візитом, уклавши низку міжнародних угод, й був прийнятий з надзвичайною пишністю. А в наступному році не менш гостинний прийом чекав на президента Франції Фелікса Фора в Росії. Незабаром вінценосне подружжя знову відвідало Париж, що було актом найбільшої приязні з боку двох держав. Треба зауважити, що до програми візиту до Франції обов’язково входило й відвідування пам’ятника королеви Анни в містечку Санліс. Загалом, майже всі високі російські сановники, що перебували в той період у Франції, вшановували своєю присутністю пам’ять цієї королеви.

Розповідаючи про взаємини Франції та Росії в ХІ ст., Бурнан не стільки аналізує життя та діяльність руської принцеси, скільки описує велич Русі та наголошує на важливості союзу з нею для своєї країни.

Не оминув політичних сентиментів і Ке де Сент-Емур у своїй розвідці. Аналізуючи деталі шлюбу Анни та Генріха, він підкреслює: «Цей мар’яж є на сьогодні єдиним зв’язком такого роду, який існував між Францією та Росією, принаймні, це перший випадок, коли наші національні аннали мають згадку про наше союзництво» [17].

Оскільки Сент-Емур писав дещо раніше за правління Миколи ІІ, то й люб’язна похвала дісталася його попереднику: «Ми можемо прославляти, отже, як свою, з повним правом, цю принцесу, яка за стільки століть перед Петром Великим скористалася нашою гостинністю та створила перший зв’язок між Францією та Росією. Й ми щасливі, що дружній візит шляхетного царя Олександра ІІІ надав нам можливість вшанувати пам’ять королеви Анни, дочки його далекого попередника Ярослава І Великого» [18].

Однак, варто відзначити, що Сент-Емур створив перший докладний життєпис королеви Анни на підставі опублікованих матеріалів. Він також спростував, посилаючись на відкриття Менестріє, досить популярну до ХІХ ст. тезу авторитетного історика Мезере про те, що королева на схилі літ повернулася на свою батьківщину.

Ще одним французьким дослідженням про популярну на той час королеву стала праця Анрі Бюто «Принцеса Анна» [19]. Історик, віддаючи данину часу, возвеличує дружбу французького та російського народів і називає Анну «вранішньою зорею франко-російського альянсу» [20]. Загалом цей нарис є здебільшого переказом відомих даних та апофеозом союзу Франції та Росії.

Протягом ХХ ст. постать цієї жінки стала не лише об’єктом прискіпливої уваги істориків, але й, як згадувалося вище, центральним персонажем багатьох творів мистецтва.

Анна Руська – королева Франції Анна Київська – королева Франції
При уважному розгляді можна побачити
зміну назви на постаменті пам’ятника:
ліворуч написано «Анна Руська – королева Франції» праворуч «»

Важливо відмітити, що в історіографії ХХ ст. термін «Anne de Russie» («Анна з Русі»=«Анна з Росії») поступово витісняється терміном «Anne de Kiev» («Анна з Києва»). Така заміна є більш коректною, зважаючи на плутанину понять «Русь» і «Росія» у французькій мові. Тим більше, слід врахувати, що Київ – це столиця України, яка не раз опинялася в центрі уваги європейської громадськості протягом новітнього періоду історії. Хоча обізнаність французів з Україною залишається досить слабкою, багато хто з них традиційно визначає Анну Ярославну як «росіянку» («la Russe»).

Врешті-решт така заміна назв, після набуття Україною незалежності, відбулася й у написі на пам’ятнику королеві в Санлісі. Тепер на п’єдесталі міститься напис «Анна Київська».

Майже всі серйозні історики новітнього часу використовують термін «Anne de Kiev», щоб не вводити в оману своїх читачів. Зокрема він присутній у працях Роже Галлю [21], Жака Тімея [22], Робера-Анрі Ботьє [23], Жака Леврона [24]. Хоча подекуди вживається і традиційний термін «Anne de Russie» [25].

Серед франкомовних досліджень життя та діяльності Анни Ярославни особливо відзначити велику працю Роже Галлю, видану в Римі у 1973 р. за сприяння Українського католицького університету. Ця робота містить детальний скрупульозний аналіз всіх наявних джерел, що стосуються цієї жінки, зокрема, й тих, що містяться в архівах Ватикану [26].

Наукові розвідки, присвячені Анні, продовжують виходити у Франції і надалі. Досить цікавою в цьому відношенні є стаття Жана Распейля «Анна з Києва, жінка-вікінг на троні Франції», в якій на противагу традиційному французькому русофільству у зображенні королеви акцентується увага саме на її скандинавських коріннях, прояв яких можна побачити у гарячій вдачі цієї володарки [27].

Велику роль у поширенні в свідомості французів ототожнення королеви Анни саме з Україною, а не з Росією, відіграли українські діаспорні історики у Франції. Майже кожен новітній франкомовний нарис про минуле України згадує про шлюб київської князівни з французьким королем. Серед авторів таких праць можна згадати Аркадія Жуковського [28], Володимира Косика [29] тощо.

Що стосується української та російської історіографій, то до ХІХ ст. постать Анни Ярославни практично не потрапляла в поле зору вітчизняних дослідників. Інколи саме до неї відносять свідчення Василя Татищева з «Історії Російської»: «6540 (1032)… В сем же году родилась Ярославу дщерь» [30]. Однак, необхідно зауважити, що, хоча Татищеву могли бути відомі літописи, які залишилися невідомі пізнішим дослідникам, немає підстав стверджувати, що датування ним події справедливе та й що взагалі вона стосується саме Анни.

Коротку інформацію про Анну подав у другому томі своєї «Истории государства Российского» Микола Карамзін. Восхваляючи самодержавну імперію, він занотував: «…Анна сочеталась браком с Генриком I, Королем Французским… Франция, еще бедная и слабая, могла гордиться союзом с Россиею, возвеличенною завоеваниями Олега и Великих его преемников». Хоча серед обставин, що спонукали французького короля шукати собі наречену у такій далекій країні, історик відмітив і релігійний мотив, який забороняв брати собі дружину-родичку до сьомого коліна. Джерелами для російського історика стали праці французьких колег, насамперед, Мезере. Також Карамзін піддав сумніву тезу того про те, що після смерті другого чоловіка, жінка повернулася на Русь: «Один Французский Летописец говорит, что она, потеряв второго, любезного ей супруга, возвратилась в Россию: но сие обстоятельство кажется сомнительным. Сын ее, Филипп, царствовал во Франции, имея столь великое уважение к матери, что на всех бумагах государственных Анна вместе с ним подписывала имя свое до самого 1075 года. Честолюбие, узы семейственные, привычка и Вера Католическая, ею принятая, удерживали сию Королеву во Франции» [31].

Причину незгоди Карамзіна з твердженням Мезере тут зрозуміти складно. Можливо, як апологет і захисник православ’я, російський історик свідомо не міг прийняти думку, що покатоличена князівна могла повернутися до Києва.

Також серед російських біографів Анни Ярославни слід відмітити згаданого вище князя Олександра Лобанова-Ростовського, який зібрав і видав у Франції франкомовну збірку матеріалів про неї [32].

Історики Російської імперії при розгляді дипломатії Ярослава Мудрого тепер майже завжди згадували й його дочок, а серед них і Анну. Подібну згадку можна побачити, наприклад, у Костомарова [33].

Особливо посилився інтерес російських істориків до постаті королеви Анни наприкінці ХІХ ст. Така зацікавленість цієї особою частково пояснюється зростанням франкознавчих розвідок на фоні двостороннього зближення Росії та Франції й зміцнення їхнього військово-політичного та економічного альянсу. Відповідні статті з’явилися в газетах і журналах імперії. Те ж відбувалося й на іншому кінці Європи.

Ознайомчі нариси про київську князівну на чолі Франції створили історики Петро Голубовський [34], Сергій Сиромятников [35] та ін. [36]

До цього часу належать і перші згадки про Анну Ярославну в українській національній історіографії, яка щойно народжувалася. Загальні відомості про обставини шлюбу між Анною та Генріхом І подано в «Історії України-Руси» Михайла Грушевського [37].

В українській діаспорній історіографії до постаті Анни Ярославни зверталися Ілько Борщак [38] та Мирослав Небелюк [39]. Письменниця Ольга-Любомира Вітошинська написала французькою мовою повість «Забута королева. Анна Ярославна» [40]. Слід відмітити, що всі троє вищезгаданих авторів жили саме у Франції.

Мабуть, найповнішим біографічним дослідженням щодо Анни в українській історіографії до теперішнього часу можна, як не дивно, вважати працю французького історика, графа Ке де Сент-Емура «Анна Русинка, королева Франції і графиня Валюа», видану НТШ в 1909 р. у перекладі Івана Франка й перевидану в 1991 р. [41] Надзвичайно якісний переклад здійснений Каменярем та доповнений його змістовними коментарями став важливою віхою в становленні вітчизняних студій про Анну Ярославну.

В радянський час науковий інтерес до постаті королеви Анни залишався, хоча й не належав до домінуючих тем у вітчизняній історіографії. Відомий історик Володимир Пашуто звертався до аналізу біографії жінки в контексті вивчення міжнародних взаємин Київської Русі [42]. Приділялася увага дослідженню славнозвісного підпису Анни Ярославни. Свої розвідки з цього приводу опублікував ряд науковців [43].

На жаль, подальші вітчизняні дослідження були представлені переважно окремими науково-популярними розвідками, де постать Анни розглядається лише побіжно, як правило, в контексті життєписів видатних діячів України-Русі [44]. Подібну ситуацію бачимо в російській історіографії [45]. Крім того, виходили окремі статті ознайомчого характеру, присвячені Анні [46].

Серед доволі великого числа оглядових життєписів королеви Анни у сучасній українській історіографії найбільш серйозна розвідка про неї належить перу відомого історика Сергія Висоцького, де подано не лише виклад біографії цієї жінки, але й наведено переклади оригінальних документів, що висвітлюють її роль і місце у Франції ХІ ст. Проте невеликий обсяг цього твору та його науково-популярний характер не дозволили автору детальніше зупинитися на постатті цієї видатної особистості [47].

Однією з найсуттєвіших новітніх праць про Анну Ярославну в російській історіографії можна вважати дослідження Олександра Назаренка, сучасного продовжувача джерелознавчих традицій Володимира Пашута. Завдяки Назаренку була перекладена російською з латини глосса з «Псалтирі Одальрика», де йшлося про посольство від Генріха І до Ярослава Мудрого у середині ХІ ст. [48]

Проте, в українській та російській історіографіях наявний брак монографічних досліджень стосовно Анни Ярославни. Частково ця обставина пояснюється майже повною відсутністю джерельних згадок про цю жінку. Відомі нам літописи про неї не згадують.

Певну інформацію можна отримати при вивченні фресок Софійського собору, на одній з яких бачимо родину Ярослава Мудрого з дочками. Однак стверджувати щось напевно досить проблематично.

Цікавими є наукові пошуки сучасних українських дослідників –антрополога Сергія Горбенка [49] та музеєзнавця Вячеслава Корнієнка [50]. Зокрема, останній стверджує, що віднайшов на стінах святої Софії графіті, які, на його думку, є автографом Анни Ярославни, принаймні, спосіб написання літер імені у соборі дуже схожий з відомим кириличним підписом королеви Анни, але, звичайно, довести щось напевно неможливо.

Великий інтерес представляє і праця відомих польських дослідників історії Русі Данути та Анджея Поппе, присвячена палеографіці кириличного підпису Анни [51].

Таким чином, можна зробити висновок, що, зважаючи на винятковість постаті Анни Ярославни у вітчизняній історії та історії Франції і не дивлячись на скупість джерельної бази щодо цієї жінки, можна очікувати нових праць про неї як українських та російських істориків, так і їх французьких колег.

Примітки

1. Филипчак Іван. Анна Ярославна – королева Франції. — Дрогобич: Відродження, 1995. — 176 с.

2. Цей твір багаторазово перевидавався. Зокрема, Ладинский Антонин. Анна Ярославна — королева Франции. – М.: Эксмо, 2007. – 672 с.; Ладинский Антонин. Когда пал Херсонес; Анна Ярославна – королева Франции. – Николаев: Частна фирма "Академия", 1994. – 600 с. та ін.

3. Озерецкая Елена. Звенит слава в Киеве. – Л.: Детская литература, 1974. – 158 с.

4. Прекрасная славянка (Анна Ярославовна и король Генрих I Французский) // Елена Арсеньева. Браки совершаются на небесах. Исторические новеллы о любви. – М.: Эксмо, 2003. – 381 с.

5. Deforges Régine. Sous le ciel de Novgorod. – P.: LGF – Livre de Poche, 1990. – 379 p.

6. Dauxois Jacqueline. Anne de Kiev, reine de France. – P.: Presses de la Renaissance, 2003. – 300 p.

7. Monchaux Marie-Claude. Anne de Kiev: La petite princesse des neiges. – P.: Pierre Tequi, 2009. – 62 p.

8. Tillet Jean du. Recueil des Roys de France. Leurs Couronne et Maison. Ensemble, le rang des grands de France. – Р., 1580. – 730 р.

9. Mézeray François Eudes de. Histoire de France. Tome 1. – P., 1643.–1392 p.

10. Labanoff de Rostoff, Alexandre. Recueil de pièces historiques sur la reine Anne ou Agnès, épouse de Henri I-er, roi de France, et fille de Iarosslaf I-er, grand duc de Russie. – Paris: Typographie de Firmin Didot, 1825. – P.44.

11. Labanoff de Rostoff Alexandre. Récueil de pièces historiques sur la reine Anne, ou Agnès. Avec une notice et des remarques du Prince Alexandre Labanoff de Rostoff. – P.: Typographie de Firmin Didot, 1825. – 62 р.

12. La chronique de Nestor traduite en français. Volume 1. – P.: Heideloff et Campé Éditeurs, 1834. – 450 р.

13. Bournand François. Russes & Français. Souvenirs historiques et anecdotiques. 1051-1897. – P.: Librairie Ch.Delagrave, 1898. – 302 p.

14. Saint-Aymour Caix de, vicomte. Une princesse russe, reine de France au onzième siècle // Revue hebdomadaire. Romans, histoire, voyages. – 1893. – 4 novembre. – №76. – Р.114-128.

15. Saint-Aymour Caix de, vicomte. Anne de Russie, reine de France et comtesse de Valois, au XIe siècle. – P.: H.Champion, 1896. – 116 p.

16. Bournand François. Russes & Français… – Р.5.

17. Saint-Aymour Caix de, vicomte. Une princesse russe, reine de France… – Р.114.

18. Ibid. – Р.128.

19. Buteau Henri. La princesse Anne // La Nouvelle Revue. – Tome LXXXV. – 1893. – Р.297-306.

20. Buteau Henri. La princesse Anne… – Р.297.

21. Hallu Roger. Anne de Kiev, Reine de France. — Romae: Universita cattolica Ucraina, 1973. – 247 р.

22. Timey Jacques. Anne de Kiev princesse russe, reine de France et comtesse de Valois. – P.: Perret-Gentil, 1975. – 60 p.

23. Bauthier, Robert-Henri. Anne de Kiev reine de France et la politique royale au XІe siècle // Revue des Etudes Slaves. – Vol.57. – 1985. – Р.539-564.

24. Levron I. Anne de Kiev princesse russe, reine de France // Miroir de l'histoire. – P., 1972. – №268. – P.118-125.

25. Grunwald С. de. Anne de Russie reine de France // Miroir de l'Histoire. – P., 1964. – №174. – Р.674-680.

26. Hallu Roger. Anne de Kiev… – 247 р.

27. Raspail Jean. Anne de Kiev, une Viking sur le trône de France // Le Figaro. – 2004. – 11 février.

28. Joukovsky Arkady. Histoire de l’Ukraine. – P.: Dauphin, 1993. – 290 p.; Zlenko Anatoli, Joukovsky Arkady. La France et l’Ukraine.–P.: Dauphin, 1998.–86 p.

29. Kosyk Wolodymyr. L’Ukraine et les Ukrainiens. – P.: Publication de l’Est Européen, 1993. – 176 p.

30. Татищев Василий. История Российская: В 3 т. Т.2. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. – С.75.

31. Карамзин Н.М. История государства Российского. – М.: ЭКСМО, 2008. – 1032 с. – С.108-109. Текст:

Вторая княжна, Анна, сочеталась браком с Генриком I, Королем Французским. Папа объявил кровосмешением супружество отца его и гнал Роберта как беззаконника за то, что он женился на родственнице в четвертом колене. Генрик, будучи свойственником Государей соседственных, боялся такой же участи и в стране отдаленной искал себе знаменитой невесты. Франция, еще бедная и слабая, могла гордиться союзом с Россиею, возвеличенною завоеваниями Олега и Великих его преемников. В 1048 году – по известию древней рукописи, найденной в С. Омерской церкви – Король отправил Послом к Ярославу Епископа Шалонского, Рогера: Анна приехала с ним в Париж и соединила кровь Рюрикову с кровию Государей Французских. – По кончине Генрика I, в 1060 году, Анна, славная благочестием, удалилась в монастырь Санлизский; но чрез два года, вопреки желанию сына, вступила в новое супружество с Графом де-Крепи. Один Французский Летописец говорит, что она, потеряв второго, любезного ей супруга, возвратилась в Россию: но сие обстоятельство кажется сомнительным. Сын ее, Филипп, царствовал во Франции, имея столь великое уважение к матери, что на всех бумагах государственных Анна вместе с ним подписывала имя свое до самого 1075 года. Честолюбие, узы семейственные, привычка и Вера Католическая, ею принятая, удерживали сию Королеву во Франции.

32. Labanoff de Rostoff Alexandre. Récueil de pièces historiques… – 62 р.

33. Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. – К.: Изд-во при Киевском гос.университете, 1989. – С.210.

34. Голубовский П.В. Новые исследования о жизни французской королевы Анны Ярославны // Киевская старина. – К., 1886. – Т.54. – С.12-16.

35. Сыромятников С. Русская княжна на французском престоле // Новое время. – 1893.

36. Тимирязев В.А. Французская королева Анна Ярославна // Исторический вестник. – Т.55. – СПб., 1894. – С.198-209.

37. Грушевський Михайло. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. – Т.2. – ХІ-ХІІІ вік / Археографічна комісія АН України; Інститут української археографії АН України; Інститут історії України АН України; Український науковий ін-т Гарвардського ун-ту; Канадський ін-т українських студій Альбертського ун-ту. Центр досліджень історії України ім. Петра Яцика / П.С. Сохань (голова ред.кол.). – Репр. вид. – К.: Наукова думка, 1992. – С.8. Текст:

Ярославова донька Анна була за мужом за французьким королем Генрихом. Сей факт, що він так далеко шукав собі жінки, звичайно поясняють прикрим досьвідом, який дізнав його батько від папських кар, оженивши ся з своячкою. Але Русь тодї стояла в таких тїсних зносинах з заходом, що можна обійти ся без такого специяльного пояснення. Анна була другою жінкою Генриха; шлюб з нею став ся 1049 чи 1050 р. Переживши чоловіка († 1060), Анна якийсь час жила в монастирі, потім вийшла замуж знову за ґрафа де-Крепі, а по смерти його вернула ся знову до сина — короля Філїпа. Як за житя Генриха, так і по його смерти брала деяку участь в справах, і її підписи стрічаємо на документах разом з підписами Генриха та Філїпа; на однім з документів маємо мабуть її власноручну підпись — кирилицею (Ана ръина — очевидно regina). Останнїй документ з її підписом маємо з 1075 р., і потім нема про неї нїяких згадок.

38. Борщак Iлько. Анна Ярославна, королева Франції // Стара Україна. — Львів. – 1925. – Т.6. – С.99-104.

39. Небелюк Мирослав. Анна Ярославна. Українська княжна на королівському престолі Франції в ХІ ст. – Paris-Lyon: S.C.I.P., 1952. – 57 c.

40. Witochynska, Olha. La reine oubliée: Anna Yaroslavna – Reine de France. Récit historique. – P., Munich: Université ukrainienne libre, 1990. – 163 p.

41. Сент-Емур Ке де. Анна Русинка, королева Франції і графиня Валюа. – Львів: Друкарня НТШ, 1909. – 31 с.; репринтне перевидання: Сент-Емур Ке де. Анна Русинка, королева Франції і графиня Валюа. – К.: Обереги, 1991. – 36 с.

42. Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. – М.: Наука, 1968. – С.123, 132-133. (розділ «Русь и Франция»).

43. Мельников Е.И. О языке и графике подписи Анны Ярославны // Славянское языкознание: Сб. ст. – М., 1959. – С.113-119; Холодилин А.Н. Автографы Анны Ярославны – королевы Франции // Русская речь. – 1985. – №2. – С.111; Черных П. Я. К вопросу о подписи французской королевы Анны Ярославны // Доклады и сообщения филолог. ф-та МГУ. Вып. 3. – М., 1947. – C.27-31.

44. Історія України в особах: ІХ-ХVІІІ ст. / В.Замлинський (керівник авторського колективу), І.Войцехівська, В.Галаган та ін. – К.: Україна, 1993. – 396 с.; Луговий О. Визначне жіноцтво України. Історичні життєписи. – К.: Дніпро, 1994. – 336 с.; Хорунжий Ю., Якимів Ю. Сага про Ярославових доньок. – К.: Видавництво „Бібліотека українця”, 2004. – 40 с.

45. Карпов А.Ю. Ярослав Мудрый. – М.: Молодая гвардия, 2010. – 592 с.; Морозова Л.Е. Русские княгини. – М.: Аст-Пресс Книга, 2004. – 256 с.; Пушкарева Н.Л. Женщины Древней Руси. М.: Мысль, 1989. – 286 с.; Серяков М.Л. Любовь и власть в русской истории. – СПб.: Издательский Дом «Нева»; М.: «Олма-Пресс Образование», 2002. – 320 с.; Широкорад Александр. Франция. История вражды, соперничества и любви. – М.: Вече, 2008. – 382 с.

46. Гусев Виктор, Калинцев Юрий. Анна Ярославна, загадки судьбы // День. – 1999. – №161. – Пятница. – 3 сентября; Кулинич Д.Д. Анна Ярославна, королева Франции // Вопросы истории. – 1967. – №2. – С.217-221.; Семенкова Т.Г. Судьба русской царевны Анны Ярославны. // Наука и жизнь. – 2004. – №5. – С.84-89.

47. Висоцький С.О. Княгиня Ольга і Анна Ярославна – славні жінки Київської Русі.-К.: Наук.думка, 1991.- 100 с.

48. Назаренко А.В. Генрих І и Анна Ярославна // Древняя Русь в свете зарубежных источников: Учебное пособие для студентов вузов / М.В.Бибиков, Г.В.Глазырина, Т.Н.Джаксон и др. Под ред. Е.А.Мельниковой. – М.: Издательство корпорация «Логос», 1999. – С. 353-358.

49. Горбенко Сергій. Королівський некрополь в церкві аббатства Сен-Дені та королева Франції Анна Ярославна // Історія релігій в Україні: науковий щорічник. Кн. 1 / Ін-т релігієзнавства, Львів. від-ня ін-ту укр. археографії та джерелознавства ім.М.Грушевського НАН України, Від-ня релігієзнавства ін-ту філософії ім.Г.Сковороди НАН України. – Львів: Логос, 2004. – С.202-212.

50. Историк Вячеслав Корниенко: "В Софийском соборе я обнаружил автографы знаменитой княжны Анны Ярославны, ставшей впоследствии королевой Франции" // Факты. – 2010. – 24 марта. Йому також належить велика праця Корніенко В.В. Корпус графіті Софії Київської (XI – початок XVIII ст.). Ч. 1: Приділ св. Георгія Великомученика – К: Горобець, 2010. – 464 с.

51. Poppe Andrzej i Danuta. Anna Regina. Przyczynek paleograficzny // Studia i Materialy z Historii Kultury Materialnej. – T.LXXI. – Warszawa, 2006. – P.239-246.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 11290

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.