Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Життя і творчість Льва Гумільова / Додаткові екскурси / Неодночасність зволоження Євразії

Життя і творчість Льва Гумільова

Додаткові екскурси

Неодночасність зволоження Євразії

Жарких М.І.

Гетерохронність зволоження – географічний термін Гумільова. Він означає, що вологі та сухі епохи в історії клімату не поширюються одночасно на всі кліматичні зони, а навпаки – підвищення рівня опадів в одній зоні причинно та хронологічно пов’язане з його зниженням в іншій зоні. Висхідними даними для Гумільова були роботи Шнитникова та Абросова [1], особливо перша, на яку він часто посилається. Згідно з поглядами Абросова, сприйнятими та розвиненими Гумільовим,

"у випадку зволоження аридної зони засихає зона гумідна, а під час зволоження полярної зони йде одночасне засихання гумідної та аридної зон, але виникає помітне зволоження зони субтропічної" [Р, с. 285 – 286 – 1966 р.]; також [ОХ, с. 28 – 30] і [Р, с. 316 – 317 – 1972 р.]

Неодночасність зволоження Євразії

Малюнок 14. Неодночасність зволоження Євразії

Наскільки відповідає така картина археологічним та історичним фактам? Гумільов присвятив цій проблемі дві спеціальних статті з циклу "Ландшафт і етнос" [Р, с. 271 – 298]. В першій з них він аналізує матеріали 3 – 1 тис. до н.е., в другій – матеріали 1 – 17 ст. н.е.

Треба сказати відверто, що перша з цих статей не витримує ніякої критики. Основні її результати зведено в таблицю, де в колонках показано географічні зони, в рядках – хронологічні етапи, а в клітинах таблиці – одне з чотирьох значень (зволоження; висихання; підвищення зволоженості; зниження зволоженості). Наприклад, для періоду 11 – 9 ст. до н.е. з таблиці довідуємось, що кімерійці в аридній зоні жили в умовах підвищення зволоженості, а сучасна їм гальштатська культура гумідної зони – в умовах зниження зволоженості. Якщо ви запитаєте – звідки такі деталі відомі і хто конкретно довів, що на кімерійців в 9 ст. до н.е. випадало більше дощів, ніж в 11 ст. до н.е. [2] – то побачите, що для цього нема іншого джерела, окрім тієї ж таки гумільовської таблиці. Оце й є гуманітарний підхід до природничого питання (для гуманітара часто "виголосити тезу" рівнозначне з "довести тезу"). А таких клітин в таблиці п’ятдесят, і рівно стільки ж виголошено і не доведено тез.

Деякі з цих тез Гумільов намагається підперти археологічним матеріалом:

"На добу кінця теплого атлантичного періоду (біля 2300 р. до н.е.) припадає виселення народів трипільської культури з Південно-Східної Європи в більш вологі області Центральної та Західної Європи. Це виселення не можна не поставити у зв’язок зі зникненням у нижній течії Дніпра, Богу та Дністра дубових, букових та грабових лісів і наступом степу на північ. Але Карпати припинили шлях рухові степового ландшафту, і в Трансільванії трипільська культура розвивалась безперешкодно" [Р, с. 272].

Все це настільки не відповідає тому, що археологи звуть "трипільською культурою", що мимоволі хочеться згадати гоголівського панка з "іншим Юрієм Милославським". Ніякої трипільської культури в Трансільванії не було (тільки на схід від Південних Карпат). Так само невідоме й переселення "народів трипільської культури" в західну Європу. Нарешті, більш вірогідна дата цієї культури – це 5 – 4 тис. до н.е., а зсув хронології на тисячу років тягне за собою обвал половини гумільовської таблиці.

Аргументація змін зволоження для давнини базується в основному на топографії поселень і меншою мірою на кістковому матеріалі. Найбільш виразним топографічним показником є наявність чи відсутність пам’яток певного періоду на берегах внутрішніх водоймищ, що свідчить про коливання їхнього рівня. Аналіз кісткового матеріалу мав би виявити співвідношення основних груп тварин (велика рогата худоба – вівці/кози – коні – свині – дикі тварини), але Гумільов обмежується тільки якісним зв’язком (наявність свиней – осілість населення). Звичайно, кістковий матеріал не має прямого відношення до клімату.

Для середньовіччя Гумільов використовує дані давніх карт [3], на яких показано розміри тих самих внутрішніх водоймищ, та реконструйований ним рівень Каспію. Ці дуже обмежені дані рясно пересипані зауваженнями щодо історії кочівників та їх взаємин з сусідами. Автор щиро вважав, що це допомагає висвітлити тему "неодночасність зволоження" – і в цьому теж лишився гуманітаром.

Звичайно, всі ці зауваження ніскільки не знімають актуальності проблем історії клімату та впливу змін клімату на суспільства, але вони показують, що заслуга самого Гумільова – скоріше у постановці питання, ніж у конкретних відповідях. Досвід Гумільова показує, що археологічні та історичні дані – занадто непевний матеріал для реконструкції давнього клімату. Його треба реконструювати на підставі палеоботанічних методів (дендрохронології та пилкового аналізу) [4].

Гумільов намітив три періоди найбільшого засихання степів – це 3, 10 та 16 ст.; відповідно 3 ст. до н.е., 6 – 7 та 13 ст. він вважав періодами максимального зволоження, які є оптимальними для степової зони. Відповідно концепції неодночасності, цим максимумам зволоження степу відповідають мінімуми зволоження лісової зони.

Наскільки відповідають палеокліматичні реконструкції Гумільова сучасним даним? В 1988 році була надрукована колективна монографія "Коливання клімату за останнє тисячоліття" [5], якої так гостро не вистачало Гумільову під час його історично-географічних студій (на час виходу цієї книги він уже не цікавався палеокліматом і її матеріалів не використав).

Хронологія опадів у східній Європі

Малюнок 15. Хронологія опадів у східній Європі

На діаграмі (малюнок 15) представлено усереднений по 30-літтях рівень опадів для трьох кліматичних зон східної Європи: приполярної (Пертозеро в Карелії), гумідної (стік р.Дніпро, що формується в лісовій зоні), аридної (оз.Саки в Криму) [6]. З неї ми бачимо такі особливості:

  • амплітуда коливань опадів скрізь невелика і ніде не перевищує 30 мм [7], що становить не більше 6 %; самі по собі такі незначні зміни опадів не можуть бути причиною великих зрушень в інших природних системах, залежних від клімату;
  • рівень кореляції між опадами в різних районах (табл. 10) загалом невеликий. Тільки між Північчю та лісовою зоною є достовірна негативна кореляція (тобто збільшенню опадів у полярній зоні відповідає зменшення опадів у лісовій, і навпаки, що загалом відповідає схемі гетерохронності Абросова-Гумільова). Між гумідною та аридною зонами кореляція не дуже істотна і позитивна (останнє повністю суперечить схемі Абросова). Між полярною та аридною зонами кореляція неістотна.

Таблиця 10. Кореляція опадів в різних районах Європи

Райони Коефіціент кореляції Довірча імовірність
Пертозеро-Дніпро -0.365 0.024
Дніпро-Саки 0.295 0.072
Пертозеро-Саки -0.152 0.36

В цілому можна зробити висновок, що на матеріалах східної Європи неодночасність зволоження в такому вигляді, як її уявляв собі Гумільов, не простежується.

Аналогічні висновки зроблено на підставі комплексу фітоіндикаційних методів. Для періоду 9 – 20 ст. виділено 4 підперіоди протяжністю в 300 років, кожен з яких має певні відмінності:

"Перебудова рослинності в кожній із зон йшла у відповідності до зональних особливостей, але перебудова здійснювалась синхронно на всьому велетенському просторі від Чорного моря до Білого. Хід зміни рослинності йшов асинхронно тільки на південному сході Закавказзя" [8].

Подібна ситуація спостерігається і на сході Євразії. В статті Хотинського [9] наведено діаграми температури та опадів за останні 10 000 років для районів Сибіру, Далекого Сходу та Монголії. З них випливає:

  • дуже висока кореляція кліматичних показників для Сибіру та Далекого Сходу, – така, що їх можна розглядати як одну кліматичну зону;
  • для Сибіру та Далекого Сходу середня температура та рівень опадів змінюються симбатно, мають між собою дуже високу кореляцію;
  • для Монголії температура та опади змінюються антибатно; опади в цілому виявляють симбатний хід з опадами Сибіру та Далекого Сходу, а температура в Монголії скоріше антибатна температурі Сибіру та Далекого Сходу; в цілому кореляція кліматичних показників між Монголією, з одного боку, і Сибіром та Далеким Сходом, з другого, видається слабкою.

Простою мовою – знову не видно чіткої неодночасності зволоження гумідної (Сибір, Далекий Схід) та аридної (Монголія) зон.

Хронологія рівня опадів в Монголії [10] показує, що десь 2680 років тому відбулося похолодання, посилення континентальності та вітрів; десь 2000 років тому рівень опадів знизився до сучасного, і далі протягом нашої ери був нижче за сучасний, відбуваючи лише невеликі коливання.

Дендрохронологічний матеріал за 12 – 14 ст. для районів верхньої Волги, Новгорода, Прибалтики та Білорусії (тобто гумідної зони, в тому числі й басейну Волги) співставлено з літописними звістками про засухи, надмірне зволоження, низькі температури, а також про голод, недорід та дорожнечу, що є непрямими ознаками аномалій погоди [11]. Висновок:

"З 26 пригнічень за 270 років (1100 – 1370 рр.) 22 пов’язано з недостачею вологи і лише 4 – з надмірним зволоженням разом з низькими температурами. Це пригнічення 1150-х рр., рубежу 12 – 13 ст., рубежу 1210-1220-х рр. і 1270-1280-х рр." [с. 201].

Конкретно для 14 ст. чітко відмічено 5 засух (1309 р.; 1319 – 1320 рр.; 1329 р.; 1334 – 1336 рр.; 1338 – 1341 рр.) і жодного надмірного зволоження [с. 197] – тобто маємо картину рівно протилежну до тієї, що її уявляв собі Гумільов (14 ст. як період найбільшого зволоження басейну Волги).

Палеоботанічні дослідження в прикаспійських степах відзначають сухий період 7-12 ст., вологий – 13-16 ст., дуже вологий – 17-1 половина 19 ст., сухий – 2 половина 19-20 ст. [12] Дослідження чергування відкладів лесу та давніх ґрунтів у Китаї показує такі періоди засихання: сучасний; 400 – 600 років тому; 1000 – 1200 років тому; 1500 – 1900 років тому [13].

Періодичність у зволоженні степу

Малюнок 16. Періодичність у зволоженні степу

З діаграми видно, що дані по коливанням зволоження степової зони добре узгоджуються між собою та з графіком Гумільова (тільки підвищене зволоження Прикаспію в 17 – 19 ст. суперечить цьому графіку); в той же час дані для лісової зони не узгоджуються між собою і не показують відчутного зв’язку зі зволоженням степу. Тобто гетерохронність в тому вигляді, як її уявляв Гумільов, нині скоріше не підтверджується. Не підтверджується поки що і альтернативна гіпотеза Н.О.Хотинського про синхронність коливань зволоження всіх зон (на його думку, рівень Каспійського моря змінюється синхронно з рівнем зволоження степів) [14]. Цікавою може виявитись ідея Хотинського про можливість гетерохронності в напрямку захід – схід (а не в напрямку північ – південь), на яку Гумільов зовсім не вважав.

Твердження Гумільова, виведене ним з теорії гетерохронності, що високі рівні Каспійського моря відповідають мінімумам зволоження степів, нині можна вважати повністю спростованим:

"В епохи регресій у Прикаспії відмічалась аридизація і континенталізація клімату, що супроводжувалась поширенням трав’янистих формацій напівпустельного типу. Епохи трансгресій характеризувались похолоданням і зволоженням клімату й посиленням позицій лісової рослинності" [15].

З аналізу ряду палеоґрунтів в Рин-пісках виявилось, що "періоди ґрунтоутворення задовільно співпадають з трансгресіями [Каспійського моря], а періоди дефляції [розвіювання] ґрунтів – з регресіями моря" [16].

На підставі аналізу палеоекологічної ситуації в Причорномор’ї Н.О.Гаврилюк дійшла висновку, що в 3 ст. до н.е. степ повністю запустів [17] – отже, природні умови були на той час несприятливими для ведення кочового господарства. Це суперечить поглядам Гумільова, який вважав 3 ст. до н.е. найсприятливішим періодом для кочівників (а з точки зору його концепції неодночасності наявність сприятливих умов для хуннів означала й сприятливі умови для скіфів). Це також скоріше промовляє за гетерохронність в напрямку захід-схід.

Отже, головна теорема Льва Гумільова полягає в тому, що рівень Каспійського моря є твердим показником зволоження чи висихання басейну Волги. Щоб оцінити, наскільки він правий, треба розглянути проблему рівня Каспійського моря.

Примітки

[1] Шнитников А.В. Изменчивость общей увлажнённости материков северного полушария. – Записки ВГО, 1957 г., т. 16; Абросов В.Н. Гетерохронность периодов повышенного увлажнения гумидной и аридной зон. – ИВГО, 1962 г., № 4 (2 вид.: ).

[2] До речі, нині кімерійську культуру датують 9 – 7 ст. до н.е. (Словник-довідник з археології України. – К.: 1996 р., с. 116).

[3] Гумільов аналізував точність давніх китайських карт [ХН, с. 92 – 95] і знайшов її досить високою.

[4] Заперечення Гумільова проти їх використання нестійні: "Аналіз пилку вказує на наявність в давнину сухолюбивих рослин на тому місці, де нині ростуть вологолюбиві. Але нема гарантії, що заболочування долини трапилось саме через зміну клімату, а не через зміщення русла сусідньої річки" [Р, с. 336 – 1987 р.].

[5] Колебания климата за последнее тысячелетие. – Лг.: Гидрометеоиздат, 1988 г. – 408 с.

[6] Колебания климата…, с. 121; Кренке А.Н., Золотокрылин А.Н., Попова В.В., Чернявская М.М. Реконструкция динамики увлажнения и температуры воздуха за исторический период (по природным показателям). – "Палеоклиматы позднеледовиковья и голоцена", М., Наука, 1989 г., с. 36. Ці дані отримані з аналізу донних відкладів озер (Пертозеро, Саки), та з непрямих даних про величину стоку Дніпра; Кренке зі співавторами підкреслюють, що кореляція цих показників з рівнем опадів не є дуже великою.

[7] Для України палінологічним методом встановлено, що опади за останні 12 000 років коливались навколо сучасного рівня з амплітудою 50 мм (Безусько Л.Г., Климанов В.А., Шелян-Сосонко Ю.Р. Климатические условия Украины в позднеледовиковье и голоцене. – "Палеоклиматы голоцена Европейской территории СССР", М., 1988 г., с. 129).

[8] Колебания климата…, с. 131.

[9] Хотинский Н.А. Дискуссионные проблемы реконструкции и корреляции палеоклиматов голоцена. – "Палеоклиматы позднеледовиковья и голоцена", М., Наука, 1989 г., с. 14, рис. 2.

[10] Виппер П.Б., Дорофеюк Н.П., Метельницкая Е.П., Соколовская В.Т. Ландшафтно-климатические изменения в Центральной Монголии в голоцене. – "Палеоклиматы позднеледовиковья и голоцена", М., 1989 г., с. 160-167.

[11] Черных Н.Б. Опыт корреляции дендрохронологических и палеоклиматических данных 12 – 14 вв. – "Естественнонаучные методы в археологии", М., Наука, 1989 г., с. 193 – 201.

[12] Абрамова Т.А., Турманина В.И. Изменения климата Прикаспия в позднем голоцене: по палинологическим и историко-архивным данным. – "Палеоклиматы голоцена Европейской территории СССР", М., 1988 г., с. 182 – 191; див. також "Колебания климата…", с. 152 – 156.

[13] Хотинский Н.А. Ковыль-трава на Куликовом поле. – М.: Мысль, 1988 г., с. 46, 72 – 73, 74.

[14] Хотинский Н.А. Ковыль-трава, с. 74.

[15] Абрамова Т.А. Четвертичные ритмы колебаний уровня Каспийского моря, развития растительного покрова Прикаспия и ледниковые события. – "Ритмика природных явлений", Лг., 1976 г., с. 66. Цей висновок повторено і в монографії "Колебания климата…" (с.235). Загалом подібний висновок зроблено з порівняльного палінологічного аналізу узбереж Азовського, Каспійського та Аральського морів (Вронский В.А. Палеоклиматы южных морей СССР в голоцене: по палинологическим данным. – "Палеоклиматы голоцена Европейской территории СССР", М., 1988 г., с. 150 – 157).

[16] Иванов И.В. Эволюция почв степной зоны как индикатор изменения климатических условий в голоцене. – "Палеоклиматы позднеледовиковья и голоцена", М., 1989 г., с. 68.

[17] Гаврилюк Н.О. Палеоекологічна ситуація і занепад Великої Скіфії. – "Оточуюче середовище і стародавнє населення України", К., 1993 р., с. 64. Її підтримують інші автори: "Є підстави вважати, що з середини 3 ст. до н.е. до 1 ст. н.е. існував період сухої жаркої погоди" (Крижицький С.Д., Крапівіна В.В. Населення й оточуюче середовище в античних державах північного Причорномор’я. – там само, с. 68).

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4306

Модифіковано : 4.12.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.