Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Життя і творчість Льва… / Суспільний резонанс праць… / Відгук на… / Відкриття та закриття Хозарії

Життя і творчість Льва Гумільова

Суспільний резонанс праць Гумільова

Відгук на конкретно-історичні праці

Відкриття та закриття Хозарії

Жарких М.І.

З хозарською проблемою пов’язана єдина в житті Л.М.Гумільова самостійна археологічна експедиція 1959 – 1963 рр. Завдання її він формулював так:

"Хто такі хозари і що таке Хозарія – ніхто достеменно не знав, тому що на відміну від інших народів, які мали предків та нащадків, у хозар ані тих, ані других не віднайдено […] Народність, яка майже ціле тисячоліття мешкала в такій добре вивченій місцевості, як міжріччя Волги, Дона і Терека, чомусь не лишила по собі ніяких археологічних пам’яток" [ОХ, с. 10].

"Давній спір про те, чи були хозари кочівниками чи землеробами, був би вирішився, якби стало відомо, де розташовані їхні селища: в сухих степах, що оточували нижню течію Волги, чи в річкових долинах?" [ОХ, с. 12].

"До сих пір не була відкрита територія, на якій мешкав власне хозарський народ, хоча досить точно були відомі кордони Хозарського каганату" [ОХ, с. 15 – 16].

Впевненість в тому, що міжріччя Волги, Дона і Терека добре вивчені, виявилась трохи передчасною [1], але на той час Гумільов був переконаний, що хозарські пам’ятки можна знайти тільки там, де ще не було проведено первісного археологічного обстеження – в дельті Волги. В результаті його пошуків в дельті було виявлено біля 30 пам’яток 8 – 9 ст., тобто хозарської доби. Якусь частину цих пам’яток Гумільов пов’язував із сусідами хозар, а більшу їх частину він однозначно зв’язав з хозарами.

На підставі цих робіт Гумільов сформулював такі тези щодо хозар:

  • хозари утворились внаслідок метисації гунських вояків і сарматських жінок;
  • вони мешкали в дельті Волги і були осілими землеробами та рибалками, а не кочовими скотарями;
  • їхня столиця Ітиль знаходилась на острові проти села Селітреного на Ахтубі, її залишки повністю розмиті повенями;
  • їхнє велике місто Семендер знаходилось на лівому березі Терека (Шовківське городище);
  • Хозарія загинула внаслідок трансгресії Каспійського моря в 10 – 13 ст.;
  • наступ моря змусив хозар виселитись із звичних місць мешкання, що привело до їх поділу на два етноси: нащадками хозар стали астраханські татари та гребенські й донські козаки.

"Хозари були численні й заможні. Займались вони головним чином землеробством та риболовством, а також відгінним скотарством. Виноградники й сади були невіддільною власністю кожного хозарського роду. Все це показує, що хозари мешкали не в сухих степах, а по берегах річок дельти Волги […]

Підйом рівня Каспійського моря в 10 ст. і багатоводдя Волги, яке тоді наступило, різко змінили становище Хозарії […] Площа дельти скорочувалась. Поля, пасовиська та рибні угіддя опинились під водою […] Хозари втратили біля двох третин своєї території, а отже і свого багатства. Економіка Хозарії зруйнувалась. Розгром напівзатопленої країни був невідворотнім" [Р, с. 513, 516 – 1964 р.].

"Хозари – мешканці річкових долин, землероби та риболови, що нагадували за побутом гребенських козаків та астраханських татар" [ОХ, с. 66].

"До середини 10 ст. дві третини хозарської території опинились під водою і мешканці були змушені тіснитись на схилах берівських горбів" [ОХ, с. 92].

"Територія, де є хозарські пам’ятки, менше всього придатна для кочового скотарства […] риболовам та садоводам кочовий побут завжди чужий, а мешканці дельти Волги були саме такими. Скоріше за все, традиції кочового побуту збереглись у нащадків тюркютів, що оселились в Хозарії, і це дало привід багатьом дослідникам вважати хозар кочовим народом" [ОХ, с. 128 – 129].

"Потужна трансгресія 13 ст., коли Каспій піднявся на 15 м, дуже різко відгукнулась на долі Хозарії […] Більша частина родючої землі, яка годувала хозарський народ, опинилась під водою" [Р, с. 241 – 1970 р.].

"Більше всіх постраждала від новокаспійської трансгресії Хозарія. Хозари жили в низів’ях Волги, в її дельті та заплаві. Вони займались не стільки скотарством, скільки виноградарством та рибною ловлею […] маючи міцну економічну базу, хозари панували над розрідженим населенням сухих степів, що оточували низів’я Волги. Але море піднялось і затопило їх землю, змусивши останніх хозар виселитись на високі місця" [Р, с. 318 – 319 – 1972 р.].

"В 10 ст. Хозарія позбулася і своєї сільськогосподарської бази. Дельта Волги в 10 ст. була майже на дві третини залита водами Каспію, який підняв свій рівень на три метри" [Р, с.528 – 1980 р.].

"Підйом рівня Каспійського моря в 6 – 14 ст. на 18 м не дуже вплинув на його південні гористі береги, однак на півночі величезна й населена територія Хозарії опинилась затопленою. Це лихо так підірвало її господарство, що, з одного боку, змусило хозар, покинувши батьківщину, розселитись по Дону та середній Волзі, а з другого – повело до розгрому Хозарського каганату в 965 р. дружинами київського князя Святослава" [Р, с. 330 – 1987 р.].

В цих тезах полягає відкриття Хозарії, здійснене Гумільовим. Як бачимо, він дав чіткі відповіді на всі запитання, які поставив, і не відступав від цих поглядів на протязі всього життя. Розглянемо, наскільки це відкриття сприйняте сучасною наукою.

Я не є фахівцем-археологом, але читання книги Гумільова як наукової праці, а не як історично-географічної поеми викликало у мене ряд запитань "загальноосвітнього" плану.

По-перше, Гумільов відкрив місце Ітиля на підставі одного черепка 9..11 ст. [ОХ, с. 26]. Звичайно, цього замало для великого міста, що існувало не менше 200 років. Наприклад, велике місто Сарай проіснувало біля 300 років. Його залишки біля с.Селітрене знаходять на площі біля 35 кв.км. Хозарське городище біля с.Верхній Чир-Юрт (евентуальний Беленджер) займає 120 га і має культурний шар від 0.5 до 3 м завтовшки [2] – тобто найменшою мірою 600 000 кубічних метрів культурного шару, що значно більше, ніж один черепок. Міркування Гумільова щодо розмиву культурного шару Ітиля не видаються мені переконливими. В дельті ріка не стільки розмиває береги, скільки відкладає алювій, розмитий вище за течією, про що, до речі, свідчать і наноси товщиною 2.3 м [ОХ, с. 26] чи 1.4 м [ОХ, с. 183], які перекривали славний черепок. До речі, в Києві на Подолі виявлено аналогічну стратиграфічну ситуацію: найдавніший культурний шар 10 ст., який мусив тут бути за письмовими джерелами і який на протязі довгого часу не вдавалось знайти, було відкрито на дуже великій глибині під потужними шарами піску, відкладеними під час повеней Дніпра [3]. Тому я думаю, що справжній Ітиль не розмито, а поховано під пізнішими наносами дельти Волги, але де саме – таки невідомо.

По-друге, не зовсім зрозуміло, як в процесі змішування двох кочових народів (гунів та сарматів) міг утворитися осілий землеробський етнос – хозари.

По-третє, могильник хозарського часу на горбі Степана Разіна, на думку Гумільова, має невиразне археологічне датування від 6 до 13 ст. Він звужує цю дату на підставі історичних міркувань до середини 7 ст. [ОХ, с. 153]. Цьому суперечить посудина з першого поховання, яку Гумільов чітко визначає як салтівську [ОХ, с. 37]. Салтівська культура має досить тверду дату: від середини 8 до середини 10 ст. [4], тобто найраніша дата цієї посудини на 100 років пізніша за дату, викомбіновану Гумільовим. На цій підставі відкритий Гумільовим могильник слід відносити до пізнішого часу, до доби переселення хозар на нижню Волгу після арабських війн 1 половини 8 ст. Простою мовою – дана пам’ятка відноситься до пізнішого етапу існування Хозарського каганату, а не до епохи його утворення. Виразних ранньохозарських пам’яток (6 – 7 ст.) серед знахідок Гумільова нема, тому говорити на їх підставі про віднайдення найдавнішого центру Хозарії слід було з певною резервою. Але Гумільов не відчув цієї загрози, яка містилась у його ж таки матеріалах і категорично оголосив дельту Волги корінною територією хозар.

По-четверте, в цьому могильнику є поховання печеніга з повним обрядом. Печеніги – класичні кочівники, яким ніхто не приписував ані рибних ловель, ані виноградників. Тим не менше він похований разом з іншими жителями, яких Гумільов вважає осілими на підставі ландшафтного розташування могильника. Це мало б змусити замислитись: чи існує такий прямолінійний зв’язок між ландшафтом і способом життя населення, як це твердив автор?

Таким чином, загибель Хозарії Гумільов пов’язував із наступом Каспійського моря, яке затопило дельту Волги – єдиний ареал хозарських пам’яток, який був на той час відомим. В подальшій роботі він намагався внести корективи до свого відкриття у зв’язку з відкриттями в Дагестані:

"Хозари – осілий народ, який мешкав у дельті та заплаві Волги, а не в степах, які її оточували і були непридатні для землеробства […] Найдавніші хозари мешкали не на Волзі, а в рівнинному Дагестані […] Якщо ми врахуємо, що рівень Каспійського моря 5 ст. був на 4 м нижчим, ніж нині, то вийде, що місцем мешкання хозар була велика площа, нині вкрита водою. Природні умови дельт Терека та Волги подібні, і ми можемо припустити, що поширення хозар йшло з Кавказу, але не через сухі 'чорні землі', де їх сліди не віднайдені, а вздовж тодішньої берегової лінії Каспію" [Р, с. 376 – 377 – 1967 р.].

– але в цілому Дагестан не займає поважного місця в хозарській теорії Гумільова. Зокрема, це видно з наведених вище цитат пізніших років.

Подальші дослідження не підтвердили більшості з цих сміливих гіпотез.

Дельта Волги – батьківщина хозар. На картах археологічних пам’яток степу 5 – 1 половини 8 ст. в дельті Волги не показано жодної пам’ятки [СЕА, с. 103 – 105]; в переліку володінь хозар на початку 8 ст. цей район не згадано [5]. Але знахідки хозарських матеріалів у затопленій частині дельти Волги є безсумнівними і вимагають подальших підводних археологічних спостережень для з’ясування їхнього місця у загальній картині Хозарії.

Місце, де стояв Ітиль. В 1976 р. С.О.Плетньова погоджувалась з припущенням про повний розмив його залишків рікою [6]. В 1981 р. на складеній нею історичній карті Хозарії евентуальне місце Ітиля позначено згідно з Гумільовим [СЕА, с. 153]. В 1990 р. вона висловила дуже обережне припущення, що залишки Ітиля зруйновано будівництвом сучасного Волгограда [7]. Отже, з альтернативними поясненнями зникнення великого міста дуже сутужно.

Семендер. М.Г.Магомедов у своїй книзі спочатку заперечує гумільовське ототожнення Семендера з Шовківським городищем, а потім висуває власне пояснення. Згідно з ним, було два міста на ім’я Семендер: давніше, більш залюднене і важливіше знаходилось в 4 днях шляху від Дербента (це велике Таркинське городище біля Махачкали з потужним культурним шаром), а після арабських війн Семендер був перенесений на лівий берег Терека, на 8 днів шляху від Дербента. Це Шовківське городище, на якому культурний шар практично відсутній [8]. У такий спосіб Магомедов розвинув і вдосконалив ідентифікацію Гумільова.

Могили хозар. Запропонована Гумільовим інтерпретація могильника на горбі Степана Разіна, де спостережено п’ять варіантів поховального обряду, не викликала особливого ентузіазму його колег. Тільки поховання печеніга [ОХ, с. 135 – 137] є просто хрестоматійним для даного етносу і повністю відповідає загальноприйнятим уявленням про печенізький обряд [СЕА, с. 218]. Знайдене Гумільовим тілоспалення [ОХ, с. 132 – 133], яке він на підставі письмових джерел приписав тюркюту, напевно, нині вважається не досить виразним. Принаймні в оглядовій праці неодноразово повторено, що пам’ятки цього обряду ще не знайдені [СЕА, с. 19, 31, 32] і висловлено припущення, що тюркюти поступово відмовились від спалення. Поховання, що їх Гумільов вважав належними телесцям, барсилам та хозарам [ОХ, с. 134 – 135, 137 – 145, 148 – 151], сучасні дослідники не наважуються так рішуче пов’язувати з окремими етнічними групами:

"Якщо катакомбні та ямні поховання легко пов’язуються з певними етнічними групами – аланами та болгарами, а підкурганні поховання у підбоях, цілком імовірно, були залишені хозарами, то належність тілоспалень поки що лишається невизначеною" [СЕА, с. 72].

Особливості поховальних споруд, які покладено в основу етнічної інтерпретації пам’яток, в публікації Гумільова практично не відбиті – можливо, через піщаний ґрунт на горбі їх не вдалося простежити.

Предки і нащадки хозар. С.О.Плетньова вважала, що термін "хозари" має два значення: як етнонім він позначає хозарський (тюркський) рід Ашина; як політична назва – означає всіх мешканців Хозарського каганату незалежно від етнічної належності [9]. М.Г.Магомедов уявляє собі хозар групою тюрків-кочівників з середньої Азії; ця група посіла панівне становище в каганаті, а потім розчинилась серед місцевого автохтонного населення (яке, отже, він не вважав хозарами). Згідно з цим поглядом, хозари були етнічною меншиною і ніде не утворювали компактної групи поселень із суцільно-хозарським населенням (як варяги на Русі чи монголи у Золотій Орді). Під впливом матеріалів Магомедова погляд Плетньової дещо змінився:

"Інтерпретація цих поховань [підкурганних з підбоями] не викликає спорів – звичайно їх називають тюркськими, а деякі дослідники вже впевнено пов’язують їх з хозарами […] В наш час ясно, що, по-перше, хозари дійсно були найбільш кочовою частиною населення Хозарії, по-друге, вони були явно заможніші за решту жителів каганату" [10].

Тут ми бачимо, що проблема інтерпретації археологічних пам’яток напряму залежить від того, як дослідники розуміють зміст слова "хозари" – чи це етнос з компактною територією проживання, чи панівна група, розсіяна по всій державі. Тому й питання про осілість чи кочівництво хозар залежить від цього розуміння. Ніякі нові археологічні відкриття тут не допоможуть, тому що проблема знаходиться на логічному рівні, на рівні категоріального апарату.

Все це – непрямі сліди сприйняття чи несприйняття археологами тверджень Л.М.Гумільова. Лише гіпотеза про затоплення Хозарії викликала дискусію в науковій літературі. Найбільше прямих відгуків зібрала гіпотеза хозарської Атлантиди. В 1976 р. С.О.Плетньова писала:

"Зовсім недавно в совєтській історіографії з’явилась нове теорія про загибель Хозарського каганату під хвилями Каспійського моря. Її автор Л.М.Гумільов вважає, що в результаті трансгресії 7 – 8 ст. хозарські поселення дагестанської низини були розмиті і повністю знищені морем" [11]

– що є трохи неточним, бо в Гумільова йшлося про дельту Волги; але оцінки цих поглядів вона не дала.

В 1983 р. вийшла книга М.Г.Магомедова "Утворення Хозарського каганату" [12]. Оцінюючи гіпотезу Гумільова, він пише:

"На початку 60-х рр. пошуки археологічних слідів хозар в приморських районах Дагестана провів Л.М.Гумільов […] Безрезультатні пошуки хозарських пам’яток в Дагестані знайшли відбиття в ряді статей та в монографії Л.М.Гумільова, в яких причини відсутності слідів хозар у Приморському Дагестані він намагається пояснити коливаннями рівня Каспійського моря" [с. 18].

"Яскравим свідченням того, що Хозарія не загинула у хвилях Каспійського моря, є сам факт існування пам’яток та густе їх розташування в міжріччі Терека і Сулака. Значні культурні нашарування, що відклалися на пам’ятках, не несуть слідів ранньосередньовічної трансгресії чи коливання рівня Каспійського моря. І навіть на таких пам’ятках, як Некрасовське городище і фортеця Тенг-Кала, розташованих в низів’ях Терека і Сулака, сліди різких коливань рівня моря і викликаних ним 'катастроф' в хозарський час археологічно не простежені. Таким чином, теорія Л.М.Гумільова про 'Хозарську Атлантиду' стосовно прикаспійської Хозарії в світлі нових археологічних досліджень в Дагестані виявляється неспроможною" [с. 181 – 182].

Ці рядки викликали різку дражливу відповідь Гумільова, яка абсолютно не відповідала ситуації, що склалася:

"Викликає здивування спроба М.Г.Магомедова заперечувати факт коливань рівня Каспійського моря на тій підставі, що каспійські хвилі не заторкнули передгірських степів, які лежали на 20 м вище максимального рівня […] Цитуючи книгу Л.М.Гумільова "Давні тюрки" (с. 41 та 153 – 158 – про хозар там нічого нема), він показує повне нерозуміння цитованого тексту. І що найдивовижніше, такий серйозний археолог як С.О.Плетньова, бувши редактором цитованої книги, не вказала М.Г.Магомедову на його помилки. Ось приклад того, як небезпечно довіряти перевірку своєї роботи людям, які ігнорують географію. Адже їм все одно, про що йдеться: про передгір’я Дагестану чи про дельту Волги" [ДР, с. 28 – тут ми бачимо непрямий відгук на цитований вище фрагмент з книги Плетньової].

"Зрозуміло, що слідів затоплення не може бути в передгір’ях Дагестану, що лежать набагато вище відмітки 19 м. Хозарські пам’ятки там і віднайдені. Але те, що очевидне для географа, не конче зрозуміло для будь-якого археолога" [Т, с. 158].

Спробуємо розібратися в тому, хто що стверджував і хто кого спростував, не вимагаючи наперед, щоб якісь твердження були очевидними чи помилковими. При цьому я не буду розглядати питання про правильність чи неправильність атрибуції та інтерпретації археологічних пам’яток, а лише питання про розуміння суті написаного.

Перш за все, слід відзначити, що роздратування – поганий радник. Закид Гумільова, буцімто Магомедов неправильно цитував книгу "Давні тюрки" і не розумів написаного, невірний: я уважно передивився науковий апарат книги Магомедова і з’ясував: роботи Гумільова згадуються на с. 18, 41, 52, 143, 181. В кожному разі йдеться про книгу "Відкриття Хозарії" та статті про Хозарію, і жодного разу не згадана книга "Давні тюрки". Так що Магомедов у свою чергу міг би закинути Гумільову нерозуміння свого тексту, і це було б слушно.

Таблиця 4. Розбіжності тверджень про Хозарію.

Твердження Л.М.Гумільов М.Г.Магомедов
Пошуки хозарських пам’яток в Дагестані Шукав і не знайшов Шукав і знайшов
Пошуки хозарських пам’яток в дельті Волги Шукав і знайшов
Висновок про розташування корінної Хозарії Вона знаходилась в дельті Волги Вона знаходилась в передгір’ях Дагестану
Розташування хозарських пам’яток в Дагестані Вони розміщувались в зоні трансгресії Каспійського моря і тому не збереглись Автор не стверджує і не заперечує можливості розташування пам’яток в зоні трансгресії, але займається пам’ятками, які не могли затоплюватись
Роль коливань рівня Каспійського моря Визнається визначальною в долі Хозарії, Не заперечується, але відзначено, що ці коливання не були вирішальними,
Чому роль коливань така тому що Хозарія лежала в дельті Волги тому що Хозарія лежала в передгір’ях Дагестану

Отже, Гумільов побудував свою гіпотезу на сукупності фактів, що були на той час відомі: оскільки відомі хозарські пам’ятки лежали в дельті Волги, то він розмістив там і всю Хозарію. За двадцять років, що пройшли з часу його пошуків, нагромадились нові археологічні факти, які змусили Магомедова переглянути попередню гіпотезу і висунути нову (наскільки я можу зрозуміти – слушну) гіпотезу про розташування історичного центру Хозарії в зоні скупчення археологічних пам’яток на р.Сулак (поширення хозар на нижню Волгу він пов’язував з перебігом арабо-хозарських війн і датував серединою 8 ст.). Тільки це він і стверджував у наведених вище цитатах; він не зважав на коливання рівня моря не через незнання географії чи сплутування дельти Волги з Дагестаном, а саме через те, що досліджені ним пам’ятки не могли затоплюватись.

В 1990 р. Плетньова констатувала, що Магомедов вдруге відкрив Хозарію, "потоплену" Гумільовим, не вдаючись у розгляд коливань рівня моря [13].

Тим не менше географи продовжують цитувати спростовану гіпотезу Гумільова [14].

А.П.Новосельцев оцінив книгу Гумільова у таких словах:

"Знаменита хозарська столиця Атиль так і не була знайдена. Гумільов цілком правдоподібно пояснив це змінами нижньої течії Волги і особливо устя цієї ріки на протязі століть після зруйнування хозарського центру. Разом з тим в цій роботі Гумільова немало гіпотез та легковажних побудов. До таких відносяться його роздуми про нащадків хозар, до числа яких він відносить донських козаків" [15].

Історично-географічних гіпотез Гумільова Новосельцев не торкається; обговорюючи питання про осілість хозар (с. 57, 114), він посилається на Б.Заходера, але не на Гумільова. Походять хозари, на думку Новосельцева, від суміші тюрків та сарматів (с. 81, 92), про що перед ним писав Гумільов, але Новосельцев і тут Гумільова не згадав.

В.О.Голобуцький в своїй праці про запорозьке козацтво аналізує погляди Гумільова на походження козацтва (висловлені останнім в книзі "Відкриття Хозарії"):

"Почата Грабянкою, продовжена автором 'Історії русів' теорія хозарського походження козаків у наш час знайшла в особі видатного російського історика Л.М.Гумільова свого палкого захисника […] Він пов’язує козаків з бродниками […] Ось основні аргументи ЛМГ: бродники, нащадки стародавніх хозар-християн, воювали на боці київських князів у війнах з половцями. У зв’язку з тим що київські князі пішли на союз з половцями, бродники мусили шукати дружби з монголами, за допомогу яким бродникам дозволялося спокійно жити по берегах Дону і Терека. Вже з 16 ст. нащадки бродників звуться тюркським словом козаки" [16]

– але свого ставлення до цієї аргументації Голобуцький не висловлює.

Чи помилився Гумільов щодо волзької Хозарії? Через багато років виявилось, що помилився. Всі можуть помилятись, але ми добре пам’ятаємо, кому властиво наполягати на власних помилках. Магомедов не спростовував гумільовську інтерпретацію пам’яток, що були відомі Гумільову, а протиставив цим пам’яткам новознайдену групу пам’яток, нові факти. Заперечувати ж нові факти безглуздо: ще Салтиков-Щедрін писав, що супроти фактів безсила навіть поліція [17].

Оцінюючи ж відгук на хозарські відкриття Гумільова в цілому, можна відзначити, що тут ми маємо не частий для гумільовської спадщини випадок, який слід вважати нормою: якісь його погляди підтверджуються, якісь спростовуються, його заслугам віддається належна увага без надмірного захвалювання, без суцільного засудження і без повного ігнорування.

Примітки

[1] "Слід констатувати, що попри уповні доведений факт існування ядра Хозарського каганату на прикаспійських та нижньволзьких рівнинах, саме ця територія археологами-хозарознавцями досліджувалась слабо" (Плетнёва С.А. Хазарские проблемы в археологии. – СА, 1990 г., № 2, с. 88).

[2] Магомедов М.Г. Образование Хазарского каганата. – М.: Наука, 1983 г., с. 196.

[3] Ці спостереження опубліковані багато разів, наприклад: Гупало К.М., Толочко П.П. Давньокиївський Поділ у світлі нових археологічних досліджень. – "Стародавній Київ", К., 1975 р., с. 40 – 79.

[4] Степи Евразии в эпоху средневековья. – М.: Наука, 1981 г., с. 64. Далі це видання скорочено позначається як СЕА.

[5] Плетнёва С.А. Хазары. – М.: Наука, 1976 г., с. 24.

[6] Плетнёва С.А. Хазары, с. 49.

[7] Плетнёва С.А. Хазарские проблемы в археологии, с. 82.

[8] Магомедов М.Г., с. 40 – 41, 52 – 60.

[9] Плетнёва С.А. Хазары, с. 22, 46.

[10] Плетнёва С.А. Хазарские проблемы в археологии, с. 82.

[11] Плетнёва С.А. Хазары, с. 73.

[12] Магомедов М.Г. Образование Хазарского каганата. – М.: Наука, 1983 г. – 225 с.

[13] Плетнёва С.А. Хазарские проблемы в археологии, с. 87 – 88.

[14] "Коливання рівня Каспійського моря, на думку Л.М.Гумільова, були однією з причин зникнення племені хозар та створеної ними потужної держави" (Свиточ А.А., Янина Т.А. Будущее Каспия – в его прошлом.- Природа, 1996 г., № 2, с. 45); також А.Куркчи продовжує наполягати: "Гумільов відкрив Хозарію" [П94, с. 39, 458], в тому числі наполягає на гіпотезі хозарської Атлантиди.

[15] Новосельцев А.П. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа.-М.:1990 г., с.59.

[16] Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво. – К.: Вища школа, 1994 р., с. 101.

[17] "Научите же меня, как могу я уничтожить эти факты, которые, как уже совершившиеся, не в состоянии уничтожить сама полиция?" (Салтыков-Щедрин М.Е. Собрание сочинений в 20 тт. – М., 1968 г., т. 6, с. 544).

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4287

Модифіковано : 4.12.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.