Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Життя і творчість Льва… / Суспільний резонанс праць… / Відгук на… / Концепція відносин Русі та Золотої Орди

Життя і творчість Льва Гумільова

Суспільний резонанс праць Гумільова

Відгук на конкретно-історичні праці

Концепція відносин Русі та Золотої Орди

Жарких М.І.

Найбільшого розголосу серед громадськості набули нестандартні погляди Гумільова на відносини Золотої Орди та Русі. Замість звичної концепції "іга" Гумільов пропонував концепцію "симбіозу", який тривав до 1312 р. або навіть до кінця існування Золотої Орди.

В.О.Чівіліхін насипався на Гумільова в художньо-публіцистичному творі "пам’ять", який друкувався в журналі "Наш совремєннік" в 1980 р. (потім були окремі видання). Гумільов намагався надрукувати відповідь, але журнали "Наш совремєннік", "Вопроси історії" та "Дружба народов" відхилили його статтю [ЭБЗ, с. 636 – 637] [1]. В 1988 р. я написав докладну статтю, присвячену історичним поглядам Чівіліхіна (зокрема, і його звинуваченням на адресу Гумільова), яку журнал "Дружба народов" відхилив в 1989 р. [2] Охочі можуть прочитати її в додатку до роботи.

В 1985 р. вийшла книга В.Л.Єгорова, в якій він двічі цитує Гумільова.

Перше висхідне твердження Гумільова:

"Хан, що сидів у Сараї, опинився в залежності від своїх підданих – руських, болгарських та половецьких. Таким чином, виник сімбіоз зайд та тубільців, доба продуктивного співіснування, яка тривала до 14 ст. За цей час Русь устигла зміцніти та посилитись, тому що Золота Орда стала заслоном Русі зі сходу" [П, с. 152 – 153].

Зауваження Єгорова:

"В окремих працях до останнього часу трапляються судження про якісь позитивні аспекти наявності монгольської держави в Європі та її впливу на Русь. Як приклад можна навести погляд Л.М.Гумільова про те, що Золота Орда слугувала Русі прикриттям від нападів зі сходу, причому в результаті цього 'Русь устигла зміцніти та посилитись'. Таке твердження засноване на явному історично-географічному непорозумінні, бо зі сходу на Русь ніхто й не намагався нападати" [3].

Відповідь Гумільова:

"Якби не героїчний опір степовиків, Хубілай привів би на Русь військо з китайців […] Завдяки тому, що степ устояв, війська імперії Юань обернулись на південь, у гірські джунглі за Янцзи […] Монголи та ойрати затримали наступ китайців на північний захід до 18 ст. За цей час Росія встигла зміцніти та установити твердий кордон. А якби манчьжуро-китайці вирушили на захід в 12 ст., не зустрічаючи опору? Вони досягли б Волги та Дніпра в той час, коли Київська Русь розпалась і втратила здатність до опору […]

То як же можна стверджувати, що небезпеки для Росії на сході не було? Тимуру потрібні були кошти для утримання армії […] Росія була багата, її південно-східний кордон був відкритий для нападу, але подальший наступ на Росію йому довелось зупинити, тому що в його тилу татари продовжували опір" [Нева, 1988 г., № 4, с. 199] [4].

Друге висхідне твердження Гумільова:

"Назва чжурчженьської імперії 'Кинь' – 'золота' […] В 14 ст. назва 'хинове' була закріплена за золотоординськими татарами […] Ніяк не можна пояснити руську назву Синьої Орди – 'Золота Орда'. Це буквальний переклад китайського слова 'Кинь' (сучасне Цзинь)" [П, с. 236 – 237].

Зауваження Єгорова:

"Спроби Л.М.Гумільова шукати корені назви 'Золота Орда' в перекладі китайського терміну 'Цзинь', який стосувався імперії чжурчженів 12 – 13 ст. і який в подальшому (та ще в 16 ст.) буцімто був перенесений на державу, засновану Бату, виглядають дуже непереконливо і надумано" [5].

Відповідь Гумільова:

"Топонімістом я назвав Вас тому, що історики і географи враховують у слова зміст, а Ви тільки звук (фонему)" [Нева, 1988 г., № 4, с. 199].

Ми бачимо, що Гумільов дуже уважно збирав відгуки на свої праці, і нерозуміння Єгоровим його твердження про заслон від сходу спонукало Гумільова дати ширші пояснення на цю тему (я зараз не розглядаю питання про те, хто мав рацію в цьому спорі). Своє трактування назви Золотої Орди він не пробував боронити, як і всі інші безоглядно фантастичні припущення, висловлені в главі "Спроба подолання самообману" з книги "Пошуки вигаданого царства" (докладніше про це в розділі "Самообман та спроби його подолання").

В 1988 р. про свою незгоду з концепцією симбіозу Русі з Ордою заявив відомий палеоботанік Н.О.Хотинський [6]. Він не подає власних аргументів – просто не можна так говорити, і все. Зате дуже цікавими є його спостереження над спадкоємністю ідей Л.М.Гумільова від ідей славного теоретика слов’янофільства М.Я.Данилевського. Сам Гумільов ніколи не признавався до цього впливу Данилевського, тому ці спостереження варті уваги і розвитку. Зокрема, Хотинський вважає, що ідея корисності Орди для Русі походить від Данилевського. Друга точка незгоди Хотинського з Гумільовим – твердження останнього, що монголи, які втекли від Узбека на Русь, стали ядром московського війська на Куликовому полі [7]:

"Присутність в складі русского війська на Куликовому полі кількох сот чи тисяч 'іноплемінних' представників не може затушувати національний характер перемоги русских" (с. 125).

Переклад цього твердження з російської мови на українську викликає незборимі труднощі: москвичі 1380 р. – це вже не "руські" (розпад Русі в 14 ст. – доконаний факт) і ще не "росіяни" (цей етнос тільки утворювався). Хотинський не відчув цієї складності і бадьоро ототожнив цих москвичів з сучасними росіянами [8]. А Гумільов поставив собі за мету вказати, кого слід вважати росіянином (того, хто вів себе як росіянин, зокрема на Куликовому полі; монгольське чи інше походження тут не важить).

В 1991 р. вийшла друком невеличка брошура В.А.Кучкіна [9], в якій відомий історик спростовує невірні погляди на "іго", що з’явились у перестроєчній пресі (1988 – 1989 рр.). Праці Л.М.Гумільова тут не розглядаються, головним об’єктом критики є нарис Бориса Васильєва "Люби Россию в непогоду". Але я, як той салтиковський персонаж, котрий за запахом міг визначити складові частини будь-якого фаршу – теж можу визначити походження критикованих поглядів. Васильєв твердив: Русь – васал Золотої Орди; Олександр Невський – побратим Сартака, допоміг Батию в боротьбі за владу. Золота Орда захищала зовнішні кордони Русі від хрестоносців. Не ординське "іго", а союз з Ордою визначили особливий шлях Росії.

Ясно, що Васильєв не сам все це придумав, а прочитав у Гумільова, концепцію якого він популяризує. Кучкін у своїй відповіді не збирався робити нових історичних відкриттів, а тільки підсумовує вже висловлені погляди. Монголи знищили державу та сам етнос тангутів (с. 9) [10], нападали на Цзинь з 1211 по 1234 рр. за власним бажанням (с. 10), їхня надзвичайна жорстокість підтверджена не тільки руськими, а й мусульманськими, вірменськими та католицькими джерелами (с. 15 – 16), ця жорстокість "породила у середньовічних християнських істориків і богословів переконання в тому, що ці завойовники є синами диявола і вийшли з пекла" (с. 17); Олександр Невський допомоги від татар ані в 1240, ані в 1242 роках не одержав (с. 18), в жодному джерелі не йдеться ані про усиновлення Олександра Батиєм, ані про побратимство Олександра і Сартака [11] (с. 7) – це чиста вигадка. Висновок: монголо-татарське нашестя не знищило давньоруський народ як тангутів, але вплив його – вповні негативний, воно відкинуло розвиток назад (с. 28). Кучкін заперечує найбільш "колючі" висновки Гумільова, не розглядаючи його аргументації й не розуміючи значення етногенетичної теорії Гумільова, на яку ця аргументація спирається.

Українські вчені також зробили внесок:

"Концепція Антоновича-Грушевського [яка применшувала роль монголо-татарського розорення Русі], вже на той час не поділялась більшістю істориків, а при сучасному рівні історичної науки не витримує скільки-небудь серйозної критики. І тим не менше дещо подібне запропонував нещодавно в одній із своїх праць Л.М.Гумільов […] Руйнівні наслідки походу Батия, як вважає ЛМГ, сильно перебільшені […] Не наводячи ніяких доказів, він стверджує, що в північно-східній Русі постраждало лише декілька міст […] Про розгром південної Русі ЛМГ просто промовчує […]

Методи дослідження й висновки, до яких дійшов ЛМГ, були піддані докладному розгляду в статті Б.О.Рибакова 'Про подолання самообману' [Цю статтю Толочко визнає повністю слушною, а погляди Гумільова – нестійними]" [12].

"Серед сучасних істориків різко виділяються погляди видатного російського вченого Л.М.Гумільова, який практично відкидає всі свідоцтва археологічних та письмових джерел про розорення Русі ордами кочовиків […] Вчений ідеалізував 'мирний симбіоз' Русі з Золотою Ордою, доводив, що найкращою політикою для руських земель було тісне співробітництво із золотоординськими ханами" [13].

В 1998 р. вийшов цікавий збірник "Слов’яни і кочовий світ", який приніс декілька нових причинків до засвоєння творчості Гумільова. З приводу золотоординської концепції Гумільова висловився С.А.Іванов:

"Євразійці переглянули традиційний погляд на наслідки татарського завоювання для руської історії. Згідно їх концепції, Русь засвоїла 'техніку монгольської державності' […] Але все ж євразійці не ставили під сумнів шкідливості іга як такого.

Лише Л.М.Гумільов довів концепцію до логічних наслідків і став стверджувати, що ні про яке завоювання говорити взагалі не випадає […] Побудови Гумільова багато разів піддавались критиці, але ясно, ця його ідея викликала найбільше несприйняття. Чівіліхін і Рибаков, Кузьмін і Лурьє – всі намагалися продемонструвати неспроможність даної концепції. Слід визнати, що весь критичний вогонь вівся мимо цілі: якщо читати твори Гумільова підряд, то стане ясно, що він зовсім не мав на увазі, що під час монгольських набігів не гинули люди, не горіли села. Він визнає, що з татарське іго з побутової точки зору сприймалось як лихо. Просто ця точка зору є 'обивательською' […] Обиватель – це людина, яка не розуміє вищих провіденційних цілей 'пасіонарія' […] Можливо, без монголів жилося б спокійніше, але духовна шкода від підпорядкування 'латинству' незрівнянно гірша за будь-яке татарське іго – ось смисл концепції Гумільова" [14].

Цей виклад слід визнати порівняно точним [15]; звичайно, складати в одну купу Рибакова і Чівіліхіна не варто, але важливим є інше. Іванов правильно наголошує, що концепція Гумільова стосується вищого рівня узагальнення, ніж конкретні факти. Рівень конкретних одиничних спостережень – це "обивательський" рівень, а рівень наукового узагальнення – це вищий рівень. Глузувати з приводу такого розмежування неправильно – воно об’єктивно існує, і на нього треба зважати. Нічого яснішого і наочнішого за учення, що Земля є плоскою, а Сонце обертається довкола неї, ніколи не існувало – і тим не менше така точка зору є обивательською (без лапок), а науковою є геліоцентрична система. Тому Іванов цілком даремно закидає Гумільову зневагу до обивателів.

Поділяє багато пунктів Гумільова інший автор цитованого збірника статей – І.О.Князький:

"Зіткнення Русі з хозарами, печенігами, половцями не носили рокового характеру […] Мирні, дружні стосунки не виключались, а на початку 13 ст. навіть превалювали […] Кочівницькі набіги не загрожували незалежності Русі […]

Не можна не погодитись з Л.М.Гумільовим, що руські люди Київської Русі та Московського царства – два різних народи, і причина тому – Золота Орда" [16].

Л.А.Мишеєва, розглядаючи роль Першого тюркського каганату, солідаризується з висновками Гумільова (в книзі "Давні тюрки"), що каганат був сполучником між двома кінцями Євразії, що він приймав активну участь в візантійсько-іранській боротьбі (нагадаю, що Гумільов називав ці події світовою війною 6-го століття), що через каганат рухались не тільки матеріальні цінності (функціонував Шовковий шлях), але й філософсько-релігійні концепції [17].

Відомий археолог В.В.Седов своє повідомлення присвятив Руському каганату середини 9 ст. На його думку, в існуванні такого каганату не може бути ніяких сумнівів [18]. Нагадаю, що вперше ідею існування такого каганату докладно розвинув Л.М.Гумільов ("Давня Русі і Великий степ").

Славний дослідник Золотої Орди Г.О.Федоров-Давидов, описавши недоліки у вивченні Золотої Орди, висновує:

"Таке негативне ставлення до золотоординської тематики викликало реакцію і породило надумані концепції про російсько-монгольський союз, татарсько-російське і тюрксько-російське об’єднання Євразійського регіону, які воскрешали теорії географічного детермінізму і ’євразійства'." [19]

Все це – без згадок про існування Гумільова, але нам, професіоналам, видно, звідки такі пісні узяті.

Розглядаючи підсумок боротьби Гумільова проти монголо-татарського іга, слід визнати, що причиною дражливості опонентів була скоріше словесна оболонка ідей, аніж самі ідеї. Те, що слабкий мусить прихилятись до когось із сильніших сусідів – незаперечно (так і сучасна Україна знайшла собі пана в особі Сполучених Штатів Америки, коли Росія підупала на силі). Те, що руські князівства в 13 ст. виявились слабкими – теж незаперечно. Але відверто сказати, що в 13 ст. була слабкість, ані Гумільов, ані його опоненти не наважились, і тому в ході дискусії вони вражають тінь свого опонента, а не власне опонента. Те, що підкорення католицькому суперетносу було б згубним, – знову-таки незаперечно, але Русь 13 ст. була врятована від німецького завоювання не монголами, які з німцями ніколи не воювали, а опором прибалтійських народів, в першу чергу Великого князівства Литовського, які бились з німцями день у день і рік у рік. А для справжнього російського імперіаліста-державника визнати, що він чимось зобов’язаний якимсь литовцям – це вдвічі гірше за татарське іго.

Тому словосполучення "татарське іго" вигідне всім: одним для того, щоб мовчати про власну слабкість, а говорити тільки про силу ворога; а другим для того, щоб наголосити виключно на власних заслугах у справі здобуття незалежності і не говорити про певну міжнародну констеляцію, в якій ця незалежність була завойована [20].

Примітки

[1] Пізніше "Наш совремєннік" виправився і в 1991 р. устами свого кореспондента заявив: "Сьогодні Ви [тобто ЛМГ] представляєте єдину серйозну історичну школу в Росії" [Р, с. 23]. "У нас же середини не знають – або в морду, або ручку пожалуйте" – зауважив Салтиков-Щедрін. Ось і журнал, заїхавши спочатку "в морду", цілує ручку і вигадує "школу" Гумільова, якої насправді не було.

[2] Але цей журнал надрукував 4 статті самого Гумільова. Що попові можна, то дякові зась.

[3] Егоров В.Л. Историческая география Золотой Орды в 13 – 14 вв. – М.: Наука, 1985 г., с. 5.

[4] Аналогічно він висловився в 1987 р. без зв’язку з Єгоровим: "Хани, що сиділи на нижній Волзі, припинили подальше вторгнення у східну Європу азіатських кочівників, прибічників династії Юань" [Р, с. 327].

[5] Егоров В.Л., с. 154.

[6] Хотинский Н.А. Ковыль-трава на Куликовом поле. – М.: Мысль, 1988 г., с. 84 – 85.

[7] Окрім наведених вище місць із "Пошуків вигаданого царства", Гумільов повторив цю тезу в 1990 р. [Р, с. 155] та в 1992 р. [Р, с. 171] – там серед утікачів з’являються навіть "чингисиди", але не названо жодного імені. Думаю, що це – фантастика.

[8] Звичайно, не він перший і не він останній: це загальна хвороба російського менталітету.

[9] Кучкин В.А. Русь под игом: как это было? – М.: Панорама, 1991 г. – 29 с.

[10] "В 1237 р. монголи завоювали царство Тангут, але рукописи Хара-Хото на тангутській мові датуються 13 – 14 ст. Коли ж в 1405 р. китайці імперії Мин зайняли тангутську землю, тангутів більше не стало" [Р, с. 127] – писав Л.М.Гумільов.

[11] Гумільов писав про "дружбу Олександра з Сартаком" [Р, с. 170].

[12] Толочко П.П. Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности: 12 – 13 вв. – К.: Наукова думка, 1980 г., с. 209. Автор має на увазі перше видання "Пошуків вигаданого царства" (с. 192, 194, 328 – 329).

[13] Івакін Г.Ю. Історичний розвиток Києва 13 – с.16 ст. – К.: 1996 р., с. 37 – 38. Тут маються на увазі та сама 194-а сторінка "Пошуків…" та книга "Давня Русь і Великий степ" (М.: 1989 р., с. 450, 507, 508). Івакін вказує також, що критичні зауваження щодо Гумільова висловив П.П.Толочко у книзі "Древний Киев" (К.: 1983 г., с. 275 – 280). Насправді на цих сторінках міститься розділ "Київ і монголо-татарське нашестя", де Гумільов не згаданий. Отже, ця бібліографічна вказівка помилкова.

[14] Иванов С.А. Взаимоотношения Руси и степи в концепциях евразийцев и Л.Н.Гумилёва. – "Славяне и кочевой мир", М., 1998 г., с. 52 – 53.

[15] 1. Про засвоєння техніки монгольської державності почали говорити не євразійці, а М.М.Карамзін (див.: Карамзин Н.М. История государства Российского, т. 5, гл. 4). 2. Гумільов писав не тільки і не стільки про духовну шкоду від латинства, скільки про небезпеку фізичного винищення східних слов’ян від католицької навали. А що така небезпека реально існувала – то згадаймо хоча б прусів і ятвягів: від прусів після нашестя цивілізаторів і входження до європейської спільноти лишилась тільки назва німецької держави Прусія, а від ятвягів і того не лишилось. Так що гітлерівський план "Ост" збудовано на міцній традиції.

[16] Князький И.О. Русь и кочевники: этапы взаимоотношений. – "Славяне и кочевой мир", М., 1998 г., с. 65, 67.

[17] Мишеева Л.А. Кочевники восточноевропейских степей эпохи раннего средневековья в системе трансевразийских торговых коммуникаций. – "Славяне и кочевой мир", М., 1998 г., с. 83 – 87.

[18] Седов В.В. Русский каганат середины 9 в. – "Славяне и кочевой мир", М., 1998 г., с. 122 – 124.

[19] Федоров-Давыдов Г.А. Современное состояние изучения Золотой Орды. – "Славяне и кочевой мир", М., 1998 г., с. 158а.

[20] Поясню додатково: якщо іго – татарське, то й незалежність здобувається у боротьбі проти татар; а німецький натиск на Схід нібито ні при чому.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5439

Модифіковано : 4.12.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.