Вступ. Ми та майя

Віктор Талах

Практично всі, хто писав про стародавніх майя, не могли утриматися від захоплених оцінок цього народу. Достатньо навести лише декілька висловів: “творчий геній майя” (Мануель Галич), “найбільш вражаюча цивілізація Центральної Америки” (Анрі Леман), “найбільш красномовне відбиття цивілізації, відоме в Центральній Америці” (Чарлз Галленкамп), “один із найбільших подвигів, що звершила людина американського континенту” (Альберто Рус Луїльє), “найбільш блискучий первісний народ на нашій планеті” (Сільванус Грізволд Морлі).

Чим же так приваблюють наших сучасників на різних континентах стародавні індіанці з тропічних лісів Центральної Америки?

Людині властиво розпочинати осягнення будь-якої речі з її зорового образу. Образи, залишені класичними майя, є напрочуд барвистими, яскравими та досконалими. Створені ними пам’ятки архітектури, скульптури, живопису в багатьох випадках є і залишаться, користуючись відомим висловом, нормою та недосяжним взірцем. Сподіваємося, що читачі матимуть змогу ближче познайомитись із їхніми відтвореннями у спеціально присвячених цьому художніх виданнях.

Життєвою потребою і, як писав Антуан де Сент-Екзюпері, справжньою розкішшю людини є спілкування із собі подібними. Проте, воно не обмежується лише безпосередньо побаченим, почутим, пережитим. Втілені у письмі, образах мистецтва, речах, будівлях думки та почуття тих, кого людина ніколи не бачила, і серед них тих, кого давно немає в числі живих, є невід’ємною частиною життєвого досвіду кожної людської істоти. За словами визначного французького історика Марка Блока: “… історія – це великий і різноманітний досвід людства, зустріч людей у віках” [1].

“Тутанхамонова лихоманка”, як називають палкий інтерес до єгипетських старожитностей, що охопив Європу та Північну Америку після відкриття у 1922 році Говардом Картером непограбованого (майже непограбованого) поховання єгипетського фараона, була викликана не тільки тим, що з гробниці вийняли груду золота. Просто люди ХХ століття пережили те ж відчуття, що й сам Г. Картер, коли він зняв останні прикраси та бинти з голови небіжчика, і яке виразив простими, але пронизливими словами: “Я побачив обличчя милого та шляхетного юнака”. У цьому смислі у дослідженні минулого завжди є щось від дива воскресіння. Особливо тоді, коли люди того минулого мовчали півтори тисячі років, і ти в числі перших, хто почув їхній голос.

У досвіді минулого люди завжди виявляють особливу цікавість до незвичного, відсутнього в їхньому власному житті. Це природно. Адже саме в такий спосіб їхній власний досвід збагачується новим. З цієї точки зору доколумбова Америка і, зокрема, майя, є особливо привабливими. Самостійний, цілком незалежний від Старого Світу (це доведено) розвиток створив у них надзвичайну своєрідність форм суспільного життя та суспільної думки.

Нарешті, пізнання світу стародавніх майя відшліфовує нашу здатність збагнути незвичне і раніше невідоме, перевіряє межу можливостей людського розуму.

При всьому при цьому, стародавні майя зовсім не так безмежно далекі від нас. Їхнім доробком ми користуємося практично щодня. Адже саме від майя прийшли до нашого столу і звичайні на ньому кукурудза (маїс), квасоля, солодкий перець, столові сорти гарбуза, і більш екзотичні ванілін, амарант, фізаліс, авокадо. Птах індик, перш ніж з’явитися на українському подвір’ї, був одомашнений саме індіанцями майя.

Півострів Юкатан у давнину індіанці називали “Країною індика та оленя”. Що ж стосується таких ласощів як шоколад, то не лише сам він винайдений майя, а й обидва слова, що позначають його українською мовою, запозичене з майя. “Какао” ми кажемо майже так, як його записано на індіанських пам’ятках І тисячоліття нашої ери, kakaw. Слово “шоколад” пройшло складний шлях з мови майя до української. Первісно воно імовірно звучало chakal a’, (“чакаль а’”), “червонувата рідина”. Сусіди майя, які розмовляли мовою наватль, запозичивши напій разом із назвою, стали вимовляти перші два ненаголошені голосні ближче до -о- і додали властиве їхній мові закінчення іменників –tl, вийшло chokolatl (“чоколятль”). Іспанці, які вперше познайомилися з вишуканим напоєм в ацтеків, переробили його індіанську назву на chocolate (“чоколяте”). Проте, модним в Європі напій із зерен какао зробили французи, у мові яких, як відомо, звук “ч” відсутній, а сполучення літер ch читається “ш”. Із Франції і поширилася відома нам назва “шоколад”. Так що, ласуючи шоколадними цукерками чи гарячим духмяним какао, ми куштуємо улюблену страву класичних майя (хоча вони готували какао за дещо іншими рецептами).

Нарешті, можливо саме майя “нагородили” людство таким сумнівним “дарунком” як тютюн. Хоча європейці вперше зустріли цю рослину на островах Карибського моря, майя вона була відома щонайпізніше в І тисячолітті н.е. Не виключено, що й окультурили її в зоні мешкання майя. Слід, одначе, зазначити, що стародавні майя вживали тютюн виключно в ритуальних цілях або як лікувальний засіб, великі дози тютюну з підвищеним вмістом нікотину імовірно використовувалися ними як галюциноген.

Проте, не лише кукурудза, шоколад і ванілін пов’язують Україну з далекими індіанцями. Дослідник, який заклав основи сучасного дешифрування писемності майя, Юрій Валентинович Кнорозов, є нашим земляком – він народився на Харківщині. І хоча вчився він у Москві, а працював у Ленінграді – Санкт-Петербурзі, Ю. В. Кнорозов не забував, що він родом з України. Прикро, але як з’ясувалося, фінські колеги краще знають про українське походження Ю.В.Кнорозова, ніж наші співвітчизники.

Та лише ім’ям Ю.В.Кнорозова список дослідників майя, так чи інакше пов’язаних з Україною, не вичерпується. Корені на Вінничині мала цікавий знавець культури доколумбових індіанців і дружина широко знаного американського археолога М. Ко – Софі Добжанська-Ко. Укладач взірцевого каталогу зображень на кераміці майя Джастін Керр виявився за походженням одеситом (прізвище його батьків – Кривошеєв).

Сьогодні дослідження історії та культури класичних майя є, без перебільшення, переднім краєм історичної науки. Колись, на світанку вивчення майя американський мандрівник, письменник і науковець Джордж Ллойд Стівенс написав під враженням знайомства з руїнами Копана:

“Він лежав перед нами, як розтрощений корабель у глибині океану, його щогли зламано, його назву стерто, його команда загинула і ніхто не скаже, звідки він йшов, кому належав, як довго тривала його подорож і що спричинило його загибель… Не виключено, що ми ніколи нічого не дізнаємося про нього взагалі” [2].

Донедавна цей песимістичний висновок був щирою правдою. Сьогодні можна сказати, що Стівенс помилився (хоча, сам він мабуть був би радий такій помилці). Нам відомі назви багатьох індіанських міст і – хоча білих плям залишається достатньо – основні віхи їхньої історії. Завдяки успіхам дешифрування ієрогліфічних написів за 15 років з 1990 по 2005 ми дізналися про них більше, ніж з попередні півтора століття.

Читач вже декілька разів зустрів терміни “майя”, “класичні майя”. Слід зазначити, що індіанці І тисячоліття нашої ери, які населяли сучасні Гватемалу, Беліз, частину Гондурасу та Сальвадору, мексиканські штати Юкатан, Кампече та Кінтана-Роо, себе так вочевидь не називали. Ім’я “майя” для мешканців Юкатану достовірно засвідчено для епохи іспанського завоювання у XVI столітті, при цьому не до кінця ясно, чи це була самоназва місцевого населення, чи його дали іспанці. Один з індіанських текстів колоніальної доби пов’язує етнонім “майя” з політичним утворення на чолі з містом Майяпан, що у XIII-XV століттях об’єднувало більшу частину північного Юкатану:

“13 Ахав – двадцятиріччя,

коли вони заселили місто Майяпан,

люди майя – їхнє ім’я” [3].

Те ж саме пише іспанський історик XVII століття Д. Лопес де Когольюдо: “Тоді вся ця країна називалася Майяпан за назвою головного міста, де правитель мав свій двір” [4].

Однак за браком достовірних джерел XIII-XV століть важко однозначно прийняти чи відкинути це пізнє свідчення. Неясним залишається також значення слова “майя”. Власно кажучи, набір можливих значень є надто широким, щоб з певністю зупинитися на якомусь із них. Скажімо, корінь may має значення “оленя”, “тютюн”, “дарунок, офіра”, корінь a’ – “вода” чи “той, який тут”, але слово можна розкласти і на елементи ma та ya.

У науковій літературі XIX століття термін “народи сім’ї майя” було поширено на споріднені майя Юкатану індіанські народи Гватемали та Чіапасу, а також на творців археологічнї культури, пам’ятки якої розташовані на території розселення сучасних народів мовної сім’ї майя. Останніх прийнято називати стародавніми майя. Самі себе вони позначали за назвами міст, з яких походили: “чіікнаабці”, “лакамхасці”, “машамці” тощо. Чи існувало збірне ім’я, яке позначало б усіх поєднаних спільністю мови та культури мешканців цих міст, сьогодні невідомо.

Ця карта у повній роздільності доступна на сайтах: ; ;

В історії народів майя прийнято виділяти декілька великих етапів (періодів):

ІІІ тисячоліття до н.е. – ІІІ століття н.е. Архаїчний чи Формативний період.

Він розпочинається від приходу предків майя до Центральної Америки. У перші його фази (приблизно 2700 [5] – 150 рр. до н.е.) народи майя істотно не відрізнялися від носіїв інших неолітичних культур Мезоамерики. В останню фазу (близько 150р. до н.е. – 200р. н.е.) розпочинається формування поселень міського типу. Цю фазу деякі автори виділяють в окремий, Передкласичний період.

ІІІ – Х століття н.е. Класичний період.

Це доба розквіту та подальшого занепаду десятків міст-держав так званої “Південної Смуги” (Чіапас, північна частина Гватемали – Петен, південь Юкатану, Беліз, східні райони Гондурасу та Сальвадору).

У свою чергу в Класичному періоді прийнято виділяти:

Ранньокласичний – ІІІ – V століття;

Середньокласичний – VI століття;

Пізньокласичний – VII – VIII століття;

період занепаду міст Південної Смуги – ІХ – Х століття [6].

Цю останню фазу нерідко не включають до Класичного періоду, а виділяють в окремий період.

Х століття – 1541 рік. Посткласичний період.

Центром політичного та культурного життя майя у цей час є міста Північного Юкатану.

1541 – 1821 рр. Колоніальна доба.

З 1821 р. – сучасність.

Попри декілька історичних катастроф, що їх пережили народи майя, вони, на відміну від стародавніх шумерів, хетів чи хуритів, зовсім не є вимерлими. Загальна кількість індіанців, які розмовляють мовами сім’ї майя, складає зараз близько 4 мільйонів чоловік. З них найімовірніших прямих нащадків творців стародавньої культури – майя Юкатану (юкатеків), чоль і чорті – зараз у світі живе відповідно близько 700 тисяч, 70 тисяч та 35 тисяч чоловік. Мова майя Юкатану є літературною, її вивчають у школах, нею видають книжки та газети.

У книжці міститься значна кількість імен, назв і термінів мовою майя. У різних випадках вони наводяться як у кириличній українській транскрипції, так і в загальноприйнятій зараз у майяністиці латинській. У зв’язку з цим автор вважає за потрібне зазначити найближчі українські відповідники фонем, що передаються латинізованими записами індіанських слів.

Крім того, у мовах майя наявні фонеми, що не мають близьких відповідників в українській. Це:

– глоталізовані приголосні ch’, k’, p’, t’, ts’ (у кириличній транскрипції: ч’, к’, п’, т’, ц’). Вони вимовляються як відповідний приголосний плюс гортанний придих, схожий на українське гортанне [г], але дуже слабке і глибоке;

– довгі голосні, що передаються на письмі подвоєнням відповідної літери, наприклад: аа, uu. Від простих вони відрізняються більшою тривалістю звучання, однак при цьому тональність звуку не змінюється і він не переривається гортанною паузою;

– “посилені” голосні, або голосні з придихом. Вони записуються через відповідну літеру та ‘: а’, u’ – і вимовляються як відповідний голосний плюс гортанний придих.

Примітки

1. М. Блок. Апология истории., М., 1986. С. 82.

2. Цит. за: G.E. Stuart. City of Kings and Commoners. Copan // National Geographic, Vol.176, #4, 1989. P. 490-492 (Тут і надалі, крім спеціально обумовлених випадків, українські переклади автора).

3. R.L.Roys. The Book of Chilam Balam of Chumayel.,Washington, DC, 1933. P.49

4. Цит. за: Гуляев В.И.Города-государства майя., М., 1979. C.216

5. Верхня хронологічна межа появи предків майя в Центральній Америці зараз установлюється на основі радіовуглецевого датування предметів з Куельйо (Беліз), що відносяться до 2750-2450 рр. до н.e.

6. В літературі доволі часто використовується також археологічна періодизація Класичного періоду, побудована на основі аналізу розвитку кераміки з Центрального Петену:

Цаколь-1 – 250 – 300 н.е.;

Цаколь-2 – 300 – 380 н.е.;

Цаколь-3 – 380 – 550 н.е.;

Тепев-1 – 550 – 700 н.е.;

Тепев-2 – 700 – 850 н.е.;

Тепев-3 – 850 – 900 н.е.