Писемність майя

Віктор Талах

У розмаїтті примхливих знаків

Записаний текст репрезентує свій особливий світ не тільки змістом, але й формою [1]. Долина Нілу живе серед птахів, звірів і геометричних споруд давньоєгипетського тексту, Нижнє Дворіччя – в очеретяних заростях ассиро-вавілонського клинопису, бамбукові гаї та оповиті туманом гори над Янцзи – у стримких лініях китайських ієрогліфів. Рухомий вітром весняний степ дивиться на нас зі сторінок, укритих в’яззю арабського письма; аркбутани, вімперги та контрфорси середньовічних соборів вибудовані на розворотах книжок готичного шрифту; гармонічна ясність античної колонади проглядається у довершеній простоті класичного грецького напису. В цьому смислі текст стародавніх майя – тропічний ліс, нестримне буяння незвичайної рослинності, за кожною гілкою чи листом якої ховається дивний звір чи птах.

Вдивляючись у сплетіння тіл героїв і тварин, богів і потвор на стелі D із Копана чи на стелі D з Кірігуа, важко уявити собі, що це – напис. Але це саме так. Це – ієрогліфічний текст майя, тільки виконаний особливим стилем, персоніфікованими повнофігурними знаками.

На щастя дослідників писемності майя такі записи, в яких кожен знак репрезентовано повною фігурою живої істоти, зустрічаються рідко. Можна припустити, що вони вживалися лише в найбільш урочистих випадках. Значно частіше вживаються так звані лицеві знаки, що зображують голови фантастичних істот, людей, тварин, риб і птахів. Крім того, є лицеві варіанти знаків, що у своєму так би мовити “основному” вигляді репрезентують речі неживого світу чи є абстрагованими символами.

Лицеві варіанти мають також цифри майя. Зазвичай майяські цифри (як встановив ще К.-С. Рафінеске-Шмальц) – це стовпчики крапок і рисочок, де крапка означає одиницю, а рисочка – п’ятірку. Майя використовували знак для нуля і застосовували двадцяткову [2] позиційну систему, яка дозволяла за допомогою цих трьох символів записувати скільки завгодно великі числа (докладніше про це буде сказано у главі про календар індіанців).

Разом із тим, для запису цифр від нуля до тринадцяти використовувалися знаки, що репрезентують голови деяких богів майя: цифра “1” – Бога Маїсу, цифра “2” –Богині-Жінки, цифра “3” –Бога Вітру, цифра “4” – Бога Сонця, цифра “5” – Іцамаата, цифра “7” – Бога-Мисливця, цифра “8” – Бога Маїсового Качана, цифра “9” – молодшого з богів-близнят, цифра “10” – бога смерті, цифра “11” – бога, чиє ім’я можливо читається Булук Ч’абтан, цифра “12” – Небесної Жінки, цифра “13” – Бога Пугача. Цифри від 14 до 19 складалися із лицевої цифри “10” і лицевої цифри різниці між відповідним числом і десяткою: 14 – з лицевих цифр “10” та “4”, 15 – з лицевих цифр “10” та “5” тощо.

Згідно з цікавим припущенням Ю.В.Кнорозова лицеві варіанти цифр від “1” до “13” репрезентують богів – господарів тринадцяти небес, згідно з уявленнями майя розташованих один над одним. “Номер” неба (починаючи з найближчого від Землі), відповідає цифрі, записаній зображенням її хазяїна. Що стосується нуля, то бог, голова якого передає цю цифру, пов’язаний імовірно із загробним світом.

Все ж таки, попри всю імпозантність лицевих ієрогліфів, близько чотирьох п’ятих усіх знаків писемності майя складають схематичні зображення речей, частин тіла або абстраговані символи.

Як правило один знак складається з однієї фігури (малюнка), але є й виключення. Наприклад, зображення птаха, який видзьобує око собаці – дві постаті, але це один знак (читається він i).

Повний знак, що позначає ім’я бога Itsamna Kokaaj, складається з голови старого з особливим оком та пташиної голови з квіткою ліворуч. Однак звичайно голова старого вписується в пташину і знак виглядає як стареча голова з “квіткою”, а іноді від всього сполучення залишається лише “квітка”:

З іншого боку, знаки можуть зливатися, коли елементи одного знаку вписуються в інший, утворюючи так звані лігатури. Наприклад, у напису на центральній панелі з “Храму Сонця” в Паленке одне й те ж слово (імовірно, назва святилища) одного разу записане за допомогою двох знаків: голови койота (Т765), ok, і гілки дерева (Т87), te, а іншого – буцім-то за допомогою одного лише знаку Т765. Однак більш уважні спостереження показують, що в голову койота вписано невластивий їй елемент – зображення лінії з “бруньками”, постійна деталь знаку Т87, отже, ми маємо справу із лігатурою, яка читається як і сполучення двох повних знаків Okte.

Писарі майя були досить економними і в разі, коли певний знак треба було подвоїти, замість цього ставили поряд із ним дві крапки. Це означало, що знак слід читати двічі.

В деяких узвичаєних випадках дві крапки не ставилися і про подвоєння слід було здогадуватися за смислом.

Будь-які знаки – актори, що грають ролі своїх значень, вказують на щось, чим вони самі не є [3]. Для знаків писемності цим “щось” є одиниці мови.

Найбільш вживаними у писемності майя є знаки, що передають склад з приголосного та голосного (ПГ) або з одного голосного (Г). Такі знаки прийнято називати силабограмами (від грецького “склад”). Про їх існування зазначав Д. де Ланда: “Вони [індіанці]… пишуть по складах” [4].

Комбінаціями силабограм записуються окремі слова. При цьому, як правило, голосний останнього у сполученні силабічного знаку не читається, і він передає лише приголосний:

Для запису кінцевого голосного як правило дописували знак, що передає один голосний: наприклад, слово k’ab’a, “ім’я”, записано k’a-b’a-a (щоправда, є запис цього слова за допомогою лише знаків k’a і b’a).

За допомогою силабічних знаків майя записували й слова іншомовного походження: так, наприклад, на сторінках 27-29 Дрезденського рукопису імена тольтекських, центральномексіканських богів Акатоналя, Тлавіцкальпан-текутлі та Шіу-текутлі записано відповідно: Ka-ka-tu-na-l(a), Ta-wi-si-ka-l(a) та Xi-wi-te-i.

Велика кількість знаків у писемності майя відповідає сполученням звуків типу “голосний” + “приголосний”, “приголосний” + “голосний” + “приголосний”. Їх прийнято виділяти в особливий клас, оскільки ці знаки, як правило, крім просто сполучення звуків указують ще на певний смисл цього сполучення як слова, кореня слова чи службової частки, тобто, мають крім фонетичного ще й логічне значення. Оскільки найменші одиниці мови, які мають логічне значення, прийнято називати морфемами (від грецького “форма”), такі знаки позначають як морфемограми чи логограми. Наприклад, знак Т190 читається CH’AK і передає корінь “сокира”, “рубати, відрубувати”, знак Т670 читається K’AM і передає корінь “брати, взяти”.

Поряд із односкладовими логограмами (морфемограмами) у писемності майя є також знаки (хоч їх порівняно небагато), які передають дво- і навіть трискладові слова, наприклад:

AJAW = “владар”;

B’ALAM = “ягуар”;

LAKAM = “великий”.

Слід зазначити, що між силабограмами й односкладовими логограмами в писемності майя немає нездоланної прірви. З одного боку, типові силабограми ta, tu, ti можуть, не змінюючи читання, виступати як запис цілих слів – відповідних прийменників, що перекладаються “у”, “в”. З іншого, безперечні логограми №933, AK, №925, HUL, використовуються для запису частин слів, де ніякого самостійного логічного значення не зберігають:

ma-AK = Mak (назва місяця),

k’u-HUL = k’uhul (“священний”).

У писемності майя, як і у більшості стародавніх систем письма, знаки та їхні значення часто зберігають очевидний зв’язок. В багатьох випадках фонетичне значення знаку прямо відповідає назві зображеного ним мовою майя (згадаймо “ікономатичну” теорію Д. Брінтона). Так, знак, що репрезентує каное, читається JUKUB’, мовою майя “човен, каное”; знак із читанням ka, зображує рибу, мовою майя ka-y; знак щита, мовою майя pakal, має читання PAKAL.

Іноді зв’язок між знаком і значенням більш складний, але його можна зрозуміти. Наприклад, знак “голова з налобною пов’язкою” (ознака високого сану) читається AJAW, “владар”. Знак, що зображує обличчя, половина якого – людська, а половина – ягуарова, читається WA’Y. Так індіанці називали чаклунів-перевертнів, які могли перетворюватися на диких тварин, насамперед на найбільшого з хижаків майяського світу – ягуара. Знак, який репрезентує змія, що вилазить із розколини, читається LOK’; так звучить дієслівний корінь із значенням “уходити, залишати місце”.

Відповідність між читаннями знаків і назвами того, що вони зображують, які дано саме мовами майя, безперечно доводить, що винахідниками ієрогліфічної писемності були самі центральноамериканські індіанці.

Разом із тим у багатьох випадках встановити логічний зв’язок між зовнішньою формою і читанням знаку складно. Не дуже зрозуміло, наприклад, чому зображення високого кошика читається tu, а знаки “верхня щелепа ящера” і “голова риби” мають читання u.

Нарешті, чимало знаків писемності майя є дуже абстрагованими символами. Важко з певністю стверджувати, що саме зображують, скажімо, знак Т1, u, Т23, na, Т79, PAT чи Т126, ya.

Складний, нерідко непрямий зв’язок між образотворчою формою і фонетичними значеннями ієрогліфів майя багато разів зло кепкував із дослідників, які намагалися прочитати писемність майя, виходячи з вигляду її знаків. Незважаючи на всю зовнішню привабливість такого методу, слід визнати, що він виявився непридатним як основа дешифровки.

Карколомна грамота

Вираз “китайська грамота” досьогодні означає щось для звичайного людського розуму незбагненне. Автору, який не є фахівцем у синології, важко порівнювати за складністю китайські ієрогліфи та знаки майя, але хитрощів і заплутаних вузлів і останні ховають предостатньо.

У дослідників завжди викликала підозру обставина, що в “абетці Ланди” під літерою “а” наведено три різні знаки. Вважали, що там намальовано зображення трьох різних предметів, назви яких мовою майя розпочинаються з “а”, чи наведено три різні знаки, в яких лише перший звук має читання “а”, а решта різні. Втім, подальші дослідження виявили повну безпідставність сумнівів у добросовісності францисканця: всі три знаки дійсно читаються однаково, “а”. До того ж є ще один знак із таким читанням. Але це не єдиний випадок – більшість складів типу “приголосний” + “голосний” можна було рівноправно записати декількома знаками. Своєрідним рекордсменом за числом знаків, якими його можна записати, є звук ‘u-: йому відповідають щонайменш двадцять два знаки.

Та й чимало морфем і цілих слів у писемності майя можна було записати різними знаками. Скажімо, слово ajaw, “владар” можна було записати принаймні шістьма знаками.

Такі знаки, що мають різний графічний вигляд, але однакові читання, одержали назву алографів або омофонів.

Причина розвиненої алографії ймовірно полягає в тому, що писемність майя з’явилась і розвивалась одночасно в декількох центрах, в яких для позначення однакових складів, морфем і слів (адже мова була та сама чи близько споріднена) було винайдено різні знаки. В подальшому традиції різних міст об’єдналися в єдину систему писемності, в якій “дублюючі” знаки збереглися.

Разом із тим виявилося, що поряд із різними знаками з однаковими читаннями, в індіанській писемності існує прямо протилежне явище – знаки, що мають декілька читань.

Повернімося до “абетки Ланди”. В ній під літерами “cu” наведено знак, пізніше включений до каталогу Томпсона за №528. Читання ku для нього було доведено ще Л. де Роні: знак використано в силабічних записах ku-ts(u), kuts, “індик” та ku-ch(u), kuch, “вантаж, тягар”. Однак він зустрічається також у запису слова “посуха”, що читається k’intun. В цьому запису для знаку Т528 найбільш імовірним є читання TUN.

Знак Т756b (голова мурахи-листогриза) зустрічається в запису імені одного з правителів Йашчілана у сполученні ya-756-ni, яке замінює знак Т236 (зображення птаха). Для останнього надійно встановлено читання YAXUN. Проте, якщо ya-756b-ni = YAXUN, то Т756b слід читати xu. Одначе, в написах на кераміці та на кістяних голках цей знак вочевидь замінює знак Т248 для якого встановлено читання tz’i. у записах слів tz’i-ba-l(i), “розпис” та pu-tz’(i), “голка”. Отож, знак Т756b має два читання, XU` та tz’i.

Такі “багатоголосі” знаки прийнято називати полівалентними.

Спостереження текстів дозволяють висунути припущення, що читання знаку змінювалося (хоч це, мабуть, була не єдина причина) залежно від того, чи він вживався як силабограма (в розглянутих прикладах – коли Т528 у силабічних записах читалося ku, а Т756 – tz’i), чи як логограма (коли Т528 передавало корінь TUUN, “камінь”, а Т756b – XU’, “мураха-листогриз”). Полівалентні читання не завжди були зовсім несхожими: нерідко силабічне читання було свого роду “скороченням” читання логограми. Так, наприклад, знаки Т228, Т757, Т4, Т1049, коли вживалися як логограми, мали читання AH, B’AAH, NAH, UH .У той же час, ці знаки замінюють у силабічних записах знаки Т501, Т23, Т1, що читаються b’a-, na-, u-; знак Т228 – у сполученнях, де поза сумнівом читається а-. Найбільш імовірне пояснення цьому – в якості логограм і в якості силабограм ці знаки мають різні, хоч і схожі читання.

Розбиратися в тому, яке саме читання полівалентного знаку слід обрати, було нелегко мабуть не тільки сучасним дослідникам, а й самим письменним індіанцям. Тому вони робили собі “підказки” – дописували перед полівалентним знаком або після нього силабограму, яка сама не читалася, але вказувала, яким звуком розпочинається чи закінчується читання полівалентного знаку. Наприклад, коли ми зустрічаємо сполучення Т528.116, де знак Т116 читається –ni, зрозуміло, що Т528 тут слід читати TUN, а не ku: TUN(-ni).

Знаки-підказки прийнято називати фонетичними підтвердженнями (комплементами). Мабуть саме їх мав на увазі Д. Де Ланда, коли досить плутано пояснював:

“…вони вживають для всіх приголосних літери з одного знаку і потім для з’єднання частин – інший… І в цьому вони не заплутуються, хоча вживають їх, якщо побажають, на власний розсуд… Потім наприкінці вони дописують з’єднувальну частину” [5].

Слід зазначити, що вказівкою на необхідний варіант читання полівалентного знаку роль фонетичних комплементів не обмежувалася: адже, вони зустрічаються в комбінації зі знаками, для яких наявність декількох читань не встановлена.

Одна з установлених функцій фонетичних підтверджень полягає в тому, що вони зазначають місце читання знаку в сполученні. Як правило, знаки майя читаються зліва-направо та згори-вниз. Однак іноді знак, що має читатися останнім, з декоративних міркувань пишеться нагорі. У такому разі вміщене внизу чи праворуч його фонетичне підтвердження показує, що цей знаки повинен читатися наприкінці слова.

Дуже цікаві дослідження Альфонсо Лакадени та Сорена Віхманна дозволяють із великою імовірністю припустити, що фонетичні комплементи зазначали якість голосного у записаному попередньою морфемограмою складі. Справа у тому, що в більшості мов майя існують три типи голосних. По-перше: прості голосні, близькі до наших. По-друге, довгі голосні, які відрізняються більшою порівняно із простими тривалістю звучання. По-третє: реартикульовані голосні, звучання яких переривається гортанною паузою. Характер голосного, записаного морфемограмою, залежить від фонетичного комплементу і однакові морфемограми з різними комплементами читаються по різному [6]:

При вивченні текстів майя виявилося, що не всі сполучення знаків можна прочитати як сполучення читань їхніх складових. Наприклад, значні складності викликала дешифрування знаку, вміщеного у каталозі Томпсона під №168. Цей знак дуже часто зустрічається у блоках, які позначають важливих персон або деяких богів. Зовнішньо він є очевидною комбінацією знаків №584 і №687. Перший з цих знаків використовується для запису назви дня, що на Юкатані має вигляд B’en, а в багатьох інших мовах майя – Ah. За допомогою ж двох знаків Т687 у Ланди записано назву місяця Pop.

Е.Томпсон свого часу запропонував читати Т168 як b’en-ich, виходячи з того, що знак Т687, мовляв, зображує око, ich. Однак за такого читання смисл записів залишався дуже каламутним. Ю.В. Кнорозов порівняв знак Т168 із досить рідкісним складеним суфіксом іменників -b’entsil- і вирішив читати Т687 як -tsil. Але і Е. Томпсон, і Ю.В. Кнорозов не взяли до уваги очевидної тотожності знаку Т687 у складі Т168 і у запису назви місяця Pop. Це помітив Флойд Лаунсбері, який запропонував читати назву дня, записану знаком Т584, і сам знак як ah, а Т687 як po. Їхнє сполучення – ah po –він зіставив із титулами правителів какчікелів XV-XVI ст. ahposotsil та ahpoxahil.

Проте, по-перше, ці титули є похідними від ah pop Sotsil та ah pop Xahil, “господар циновки (знаку влади)” роду Соціль і роду Шахіль, отже, титулу ah po не існувало. По-друге, в записах знаки сполучаються не тільки в послідовності 584.687, ah-po, а й у послідовності 687.584, проте, слово po-ah є позбавленим смислу. Найголовніше ж полягає в тому, що в паралельних текстах, наприклад, на одвірках 1 та 3 з Йашчілана, знаку Т168 відповідає виконаний силабічними знаками запис 228.683:130, a-ja-w(a), тобто, цей знак передає добре відомий титул ajaw, “владар”.

Це зазначив і сам Ф.Лаунсбері, але він вважав, що знак Т168 може мати подвійне читання. Наступні дослідження показали, що для такого припущення немає підстав. Просто у писемності майя існує клас знаків (назвемо їх складеними знаками), які зовнішньо є сполученнями самостійних знаків, але читання такого сполучення є іншим, ніж сполучення читань знаків, з яких воно складається. Крім Т168, AJAW, такими складеними знаками є, наприклад, сполучення знаків Т74 (окремо читається ma), Т528 (окремо читається ku або TUUN) і Т518 (читається TE'), яке читається KALOOM TE', або сполучення знаків Т561 (окремо читається CHAN), Т544 (окремо читається K'IN) та Т526 (окремо читається KAB’), які разом мають читання PASAH.

Поряд із складеними знаками, які набувають читання, відмінні від читань вихідних елементів, є складені знаки, в яких читання одного з елементів “поглинає” читання іншого, так що той залишається “німим”. Так, сполучення Т74 (ma) і Т184 (K'INICH) = K'INICH, сполучення Т244 (NAAB’) і Т522 (WINIK) = NAAB’.

Нарешті, існували так звані “семантичні детермінативи”. Вони не читалися але грали роль в ототожненні знаків майя. Особливо поширені вони серед знаків, що репрезентують дні календаря майя. Так, знаки, вписані в своєрідні “картуші”, позначали назви днів. Наприклад, відомий вже нам Т528, вписаний в цей “картуш” читався вже не TUUN і не ku, а імовірно CHAHUK.

Якою мовою писали стародавні майя?

На перший погляд питання: “Якою мовою писали стародавні майя?” – належить до риторичних, тобто, таких, що їх ставлять для прикрашення розмови. Здається очевидним, що стародавні майя писали власною мовою. Іспанські автори одностайно і недвозначно кажуть, що ієрогліфічна писемність була поширена на Юкатані, отож, мова писемності – це мова майя Юкатану, так звана юкатекська. Але насправді все значно складніше.

По-перше, відомо чимало прикладів, коли мова, якою писали, відрізнялася від мови, якою розмовляли. У стародавній Месопотамії кінця ІІІ – початку ІІ тисячоліть до н.е. розмовляли аккадською мовою, а писали більш давньою і зовсім несхожою шумерською. Пізніше розмовною стала арамейська, але мовою писемності залишалася аккадська. На батьківщині Олександра Великого, у стародавній Македонії, писали виключно грецькою, хоча розмовляли власною, давньомакедонською мовою. На багатомовному мусульманському Сході раннього середньовіччя єдиною мовою вченості та писемності була арабська, а у Франції аж до початку XVI століття офіційні документи складалися давно вже мертвою латиною. Заздалегідь подібний варіант не можна виключати й у випадку майя. Тим більше, іспанські автори XVI-XVII століть Б. де Лісана та П. Бельтран де Санта Роса кажуть, що на Юкатані жерці знали якусь стародавню мову, невідому простим індіанцям.

Інша обставина, яку необхідно взяти до уваги, полягає в тому, що мова майя у вузькому розумінні, тобто юкатекська – це лише одна з 31 відомої зараз мови, які належать до мовної сім’ї майя-кіче (або мов майя у широкому розумінні). У цій мовній сім’ї виділяють вісім основних груп: юкатекську (півострівну), чоланську, цельталанську, кіче, мам, канхобаль, мотосінтлек і вастек.

При цьому писемні пам’ятки майя зустрічаються на території, яку на час іспанського завоювання заселяли народи щонайменше трьох мовних груп: півострівної, чоланської і цельталанської.

Ранні дослідники писемності майя (Л. де Роні, С.Томас) працювали головним чином з матеріалами рукописів, що походять з Юкатану, тому вони вважали мову ієрогліфічної писемності юкатекською. Для прихильників “ідеографічної теорії” питання мови написів були не особливо важливими. Ю.В. Кнорозов подібно Л. де Роні розглядав мову ієрогліфічних текстів як в основі своїй юкатекську, хоча звернув увагу на її відмінність від мови колоніальної доби. Зокрема, слово “олень”, яке в юкатекській вимовляється keh, в рукописах записано chi або chi-h(i). Ю.В.Кнорозов пояснював цю різницю тим, що мова рукописів є стародавнім варіантом юкатекської мови. Однак більш докладні дослідження історії розвитку юкатекської показали, що в ній слово “олень” ніколи не промовлялося chih. Зате саме так це слово звучить у чоланських мовах.

Американські дослідники 1980-1990-х років, зокрема Л. Шіле, Л. Кемпбелл, Дж. Джастесон виявили в ієрогліфічних текстах велику кількість записів, що відповідають саме чоланським, а не півострівним варіантам вимови, наприклад: pa-t(i), pat = “позаду” (юкатекське pach); yo-OTOT-ti, otot = “будинок (такогось)” (юкатекське otoch); u-ti-y(a), uti = “сталося” (юкатекське uchi); su-ts’(i) = suuts’, “кажан” (юкатекське sots’ ).

В подальшому було встановлено, що і система дієслівних суфіксів, яка репрезентована в ієрогліфічних текстах, є дуже близькою до граматичних показників однієї з чоланських мов – відомої в записах колоніальної доби, а нині зниклої мови чольті (її нащадком імовірно є мова сучасних індіанців чорті, які мешкають поблизу кордону Гватемали і Гондурасу). С. Хаустон, Дж. Робертсон і Д. Стюарт висунули гіпотезу, що мова чольті безпосередньо розвинулася з мови класичних майя і, відповідно, ієрогліфічної писемності – “класичної чольті”.

Дійсно, з відомих мов майя чольті є найближчою до мови пам’яток ієрогліфічної писемності. Однак твердження про пряме походження чольті від мови ієрогліфічної писемності здається надто категоричним.

В ієрогліфічних текстах зустрічається чимало записів, які відповідають не чоланським (у тому числі чольтіанським), а півострівним формам. Наприклад, слово “бог” в текстах читається K’UH, а в чольті “ідол” – ch’u [8]; слово “брати, взяти” принаймні в деяких випадках записано K’AM, а в чольті воно промовлялося ch’am; знайдено запис числівника “чотири” знаками ka- і na-, тобто, kan, а в чольті “чотири” – chan.

До того ж, як і в інших чоланських мовах, у чольті наявний так званий “передприголосний спірант” (наприклад, слово “ягуар”, що в юкатекській вимовляється b’alam, в чольті мало вигляд b’ahlan). Безперечних доказів того, що це фонетичне явище якось відображається в ієрогліфічних записах, установити не вдалося.

З іншого боку, з’ясувалося, що мова написів не була однаковою в усіх містах класичних майя. Наприклад, згадане вже дієслово “взяв” у Паленке читалося k’amaw (на півострівний штиб), а у розташованому неподалік П’єдрас-Неграс – ch’amaw (“по-чоланському”); слово “священний” в Йашчілані і Сейбалі промовляли k’uhul, а в Караколі – k’uul; слово “дім, будинок” у Чіч’еен-Іца звучало otot, у чоланській спосіб, а в Шкалумкіні – otoch, у юкатекській.

Нарешті, деякі слова з написів зараз відомі лише в цельталанських мовах, наприклад, t’ab’i, “розпочинатися; з’являтися на світ”, tsutsi, “закінчуватися”, uxb’al, “бути відполірованим”, k’el, “зображення”.

Найбільш імовірним поясненням таких особливостей мови ієрогліфічних написів майя може бути наступне. Народ, у середовищі якого виникла писемність, а мабуть і вся класична культура майя, утворився внаслідок змішання різних, хоч і споріднених, етнічних груп, одні з яких були чоланськими, а інші – півострівними. При цьому внаслідок такого змішання сформувалася не один монолітний етнос, а декілька груп, у мовах яких співвідношення чоланських і півострівних елементів було неоднаковим. Крім того, у формування деяких з цих груп та їхніх діалектів узяли участь цельталанці, які внесли власні мовні особливості.

Діалект якоїсь з цих змішаних груп поза сумнівом став предком чольті та чорті, але якою була участь саме його носіїв у створенні класичної культури та писемності майя, зараз визначити складно.

В подальшому писемність поширилася на центральний і північний Юкатан, де розмовляли чисто півострівними мовами. Мова текстів вочевидь зберегла там свій особливий характер, однак зазнала додаткового впливу півострівних елементів, які значно більш відчутні в юкатанських написах і особливо в рукописах [9].

Докладніше з правилами читання та перекладу ієрогліфічних текстів майя читач може ознайомитися в електронному посібнику, складеному автором:

Віктор Талах. (2019 р.)

Примітки

1. О.Мандельштам зазначає це для музичних записів:

“Нотне письмо тішить око не менше, ніж сама музика слух. Чорниши фортепіанної гами, як ліхтарики, лізуть угору та донизу. Кожен такт – це човенце, навантажене родзинками й чорним виноградом. Нотна сторінка це – по-перше, диспозиція бою парусних флотилій, по-друге – це план, за яким потопає ніч, організована у кісточки слив. Величезні концертні спуски шопенівських мазурок, широкі сходи із дзвониками лістівских етюдів, висячі парки з куртинами Моцарта, що тремтять на п`яти дротинах, – не мають нічого спільного з низькорослим чагарником бетховенівських сонат. Міражні міста нотних знаків стоять, мов шпаківні у киплячій смолі. Нотний виноградник Шуберта завжди роздзьобаний до кісточок і відшмаганий бурею.

Коли сотні ліхтариків з драбинками метушаться на вулицях, підвішуючи бемолі до іржавих гаків, зміцнюючи флюгери діезів, знімаючи цілі вивіски худорлявих тактів, – це, звичайно, Бетховен; але коли кавалерія восьмих і шістнадцятих в паперових сутанах із кінськими значками рветься в атаку – це теж Бетховен. Нотна сторінка – це революція у старовинному німецькому місті. Головаті діти. Шпаки. Розпрягають карету князя. Шахісти вибігають з кав’ярень, розмахуючи ферзями та пішаками. Ось черепахи, витягнувши ніжну голову, змагаються з перегонів – це Гендель. Проте до чого ж войовничі сторінки Баха – ці разючі низки сушених грибів” (О.Мандельштам. Египетская марка. // Мандельштам О.Э. Четвертая проза., М.,1991. Сс.22-23).

2. Точніше, майя застосовували, принаймні у календарних розрахунках, квазі-двадцяткову систему, в якій другий розряд дорівнював не 20 х 20 = 400, а 20 х 18 = 360.

3. Поняття знаку фіксує

“здатність матеріальних речей, подій, а також чуттєвих образів виражати ідеальний зміст, відмінний від їхнього безпосереднього, чуттєво-тілесного буття” (Современная западная философия. Словарь., М.,1991. С. 276).

Один з найцікавіших сучасних філософів, що займався питаннями знаку та значення, П.Рікьор, писав:

“Я називаю символом будь-яку структуру значення, де один смисл – прямий, первинний, буквальний, означає водночас й іншій смисл, непрямий, вторинний, іншомовний, який може бути зрозумілим лише через перший” (Рикёр П. Конфликт интерпретаций., М.,1995. С. 18).

4. Ланда Д. де. Сообщение о делах в Юкатане. С. 194.

5. Там саме. С. 193-194.

6. В тих випадках, коли голосний фонетичного комплементу аналогічний голосному попередньої морфемограми, цей голосний є простим. Наприклад: K`IN-ni = k`in, “Сонце, день”; HOL-lo = hol, “голова”.

У разі, коли фонетичний комплемент містить голосний і, голосний, записаний морфемограмою (якщо це не і), є довгим, наприклад: TUN-ni = tuun “камінь”, OK-ki = ook, “нога, підпора, стовп”. Якщо голосний у складі, записаному морфемограмою – це і, для зазначення його довготи використовується фонетичний комплемент, який передає склад із голосним а: AYIN-na = Ahiin, “крокодил”.

У випадку, коли фонетичний комплемент передає склад із голосним а, голосний у складі, записаному попередньою морфемограмою (крім голосних а та і), є реартикульованим, наприклад: CH’EN-na = ch’e’en, “печера; колодязь”; JUN-na = ju’un, “папір, книжка”. Якщо голосний, записаний морфемограмою – це а або і, фонетичний комплемент, що зазначає реартикульований голосний, має передавати склад із голосним u: AN-nu = a’n, “буття, існування” чи “слідування”.

Ті самі правила читання існують і для чисто силабічних записів, тільки в них якість записаного голосного залежить від голосного останнього складу, що при читанні опускається:

wi-ts(i) = wits ,”пагорб, гора” (проста голосна);

u-s(i) = uus ,”москіт” (проста голосна);

yi-ts’i-n(a) = y-its’iin ,”молодший брат (такого-то)” (довга голосна);

b`u-l(a) = b`u’ul ,”квасоля” (реартикульована голосна);

chi-k(u) = chi`ik ,”коаті (тварина)” (реартикульована голосна)

У разі, коли треба було зазначити кінцеву голосну з придихом, наприкінці запису вміщували силабограму відповідної голосної, наприклад:

mo-o-= mo`, “папуга”.

7. Можливе також читання kan.

8. Пояснення С.Хаустона, Дж.Робертсона і Д.Стюарта, що форма k`uh – архаїзм, який зберігся у “класичній чольті”, залишає відкритим питання: звідки в такому разі в колоніальному чольті з`явився “неологізм” сh`u ?

9. Наприклад, числівник “три”, який в класичних написах із Гватемали і Чіапасу читається HUX, у Дрезденському рукопису записано знаками, o-x(o), ox, саме так, як слово “три” вимовляється в юкатекській.