|
|
Лютий. 2
Софія Малильо
День за днем – зима збігає,
сонце сили набирає,
і надія ожива,
сниться вже весна деревам,
люба протеплінь квітнева,
теплий дощик і трава.
Після ночі з вітром – свистом
сонце сяє променисто,
та спішить за небозвід:
це ж бо тільки місяць лютий,
ще морозам лютим бути,
ще зимі кориться світ.
Світ наш рідний, світ північний,
розмаїтий, бо циклічний,
і химерний, як і ми:
в липні спека допікає,
в жовтні листя облітає
у передчутті зими.
Ну а нині у нас лютий,
що несе нам, не збагнути,
не вгадати до пуття.
Ждуть пташата терпеливо
і являють людям диво
нездоланних сил буття.
Тож і ми, аж ген до квітня,
набираймося терпіння,
як пташата ті малі.
Дні промчаться, мов на крилах,
і воскресне творча сила
з лона Матері-Землі.
2/II-1992.
Благословен одвічний лад природи
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
