Чапа. 2
Софія Малильо
Я не попрощалась із маленьким другом,
не сказала Чапі: «Прощавай, прости!»
І щемлять, як рана, каяття і туга,
їх мені в майбутність в серці понести.
Ми були з тобою, Чапо, незнайомі,
як мені почулось вперше твоє «гав».
Ти мене зустрінув при хазяйськім домі,
ти мені нічого злого не сказав.
Ми тоді з тобою бачились уперше.
Ти – відмінний сторож! Я – раптовий гість.
Та мене одразу признало твоє серце,
бо ж була у мене валізка, а не кість.
Я тебе, чорненького, приласкала вдячно,
в відповідь почула вдячне твоє «гав»,
і тоді лиш раптом стало мені лячно,
бо ти біг за мною – важко шкутильгав.
Як тобі живеться, мій маленький друже,
як ти коротаєш буття своє трудне?
Знаю-відчуваю: серце твоє тужить
і з далеких мандрів вигляда мене.
28/XII-1993.
Благословен одвічний лад природи
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
