Травень. 1
Софія Малильо
Витьохкують, висвистують, щебечуть
Співці малесенькі на всі лади.
То – клич Природи в нашу колотнечу,
В сум’яття наше, торжище біди.
Весни буяння! Гомінке, яскраве.
Крізь грюкіт-стукіт і коліс виття.
Ось-ось сягне свого зеніту травень,
Спішить творити – множити життя.
Висвистують, цвірінькають, щебечуть
(А ми заледве чи зважаємо на них).
В гніздечках нищечком висиджують малечу,
І в цьому тайна тайн симфоній тих.
Прислухаймось чутливими серцями:
Дзвенять сади й гаї, поля й ліси.
Ото природа птаства голосами
Навчає нас гармонії краси.
16/V-1990.
Благословен одвічний лад природи
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
