Травень. 5
Софія Малильо
Вишенька китайська спалахнула біло.
Вранці налетіла холоднеча зла,
вихрі деревинку рвали ошаліло.
Як вона жадала світла і тепла!
Одцвіла без сонця вишенька тужлива,
під дощем, туманом згасла, мов свіча.
Естафету свята підхопила слива
та її сестриця, скромна алича.
Листям забуяли вишенька і слива,
щебет солов’їний хлинув над селом,
сонечко всміхнулось ясно і пестливо,
обняло природу сяйвом і теплом.
Потім уже груші фати повдягали,
яблуні у гості скликали комах,
сонечка кульбабок рясно запалали
в невимовно пишних ярих килимах.
Жаль мені безмірно, та не маю хисту:
з деревом, як джмелик, мови не веду,
не співаю пісні молодому листу,
ніжному суцвіттю, юному плоду.
9/V-1991.
Благословен одвічний лад природи
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
