Осіннє. 1
Софія Малильо
День такий! – словами не сказати,
хочеться природу обійняти
в надмірі дитинного чуття.
На деревах листя ще тріпоче,
та живе в нім відчуття пророче,
що ось-ось летіти в небуття.
Вже ж бо літо любе пролетіло,
в зливах живодайних одшуміло,
творчу силу втілило в плодах.
Ронять лист знеможені дерева,
їм потроху засинати треба,
щоб проспати зиму в холодах.
Все – немов знайоме і звичайне,
але скільки скрізь терпкої тайни!
Зупинися, друже, хоч на мить:
аби тайн отих збагнути святість,
аби серцем світ увесь обняти
в мить, коли за вітром лист летить.
Благословен одвічний лад природи
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
