Джон Фаулз (John Fowles 1926 – 2005)

Зіньчук І.

Народився 31 березня 1926 р. в графство Ессекс. Вчився в приватній школі в Бедфорді, був здібним учнем і хорошим спортсменом. Відслуживши два роки в морській піхоті, продовжив освіту в Оксфордському університеті, де в 1950 р. отримав ступінь бакалавра гуманітарних наук за фахом «французька література». Наступні десять років викладав англійську мову і літературу у Франції і Греції і в навчальних закладах Лондона і його околиць.

Перший опублікований роман, Колекціонер (The Collector, 1963), приніс йому успіх і позбавив від необхідності заробляти на життя вчительською працею. До кінця 1960-х років вийшли в світ ще два романи – Волхв (The Magus, 1965; переписаний варіант 1977) і Жінка французького лейтенанта (The French Lieutenant’s Woman, 1969), а також два видання книги «Арістос» У «Колекціонерові», «Волхвові» і «Арістосі»увага автора зосереджена на проблемі людської свободи (її природа, межі і пов’язане з нею відчуття відповідальності), а також на співвідношенні любові, самопізнання і свободи вибору. Важливо відзначти, що саме вищезазначені проблеми визначають тематику всіх творів письменника.

Його герої і героїні прагнуть якось реалізувати себе у складних суспільних умовах.

Дослідники вважають, що книга «Жінка французького лейтенанта»,

кращий твір Фаулза. Інтелектуальний роман, переносить читача у світ вікторіанської англії, але в одночас, не дозволяє забути про те, що він (читач) – сучасна людина відокремлена від того, що відбувається великим історичним періодом.

Слід згадати два інші твори письменника – епопею «Денієл Мартін» (Daniel Martin, 1977) та повість «Мантіса» (Mantissa, 1982). 4 листопада 2005 року письменника не стало.

«Жінка французького лейтенанта»

Постмодерністичний інтелектуальний роман.

Жителі містечка Лайм Ріджес, яке знаходиться на південно-західному узбережжі Англії, вважають Сару Вудраф божевільною повією, бо вона ні з ким не розмовляє, і щодня ходить до моря зустрічати французького лейтенанта Варгена, якого вона доглядала після корабельної катастрофи, коли працювала гувернанткою в домі місіс Табольт, доглядала її дітей Поля та Віргінію. Лейтенант казав, що кохає її, обіцяв одруження, але покинув, тому її називають жінкою французького лейтенанта.

Невдовзі Сара залишила дім місіс Табольт і, за рекомендацією священника, найнялася в компаньйонки до власниці пансіону місіс Поултні. Вона прийняла Сару, тому що прагнула робити добрі вчинки, вихваляючись своєю благородністю і моральністю, хоча, насправді, була злою, лицемірною жінкою.

Чарльз Смітсон – багатий аристократ, послідовник Дарвіна, займається вивченням морських їжаків, збирається одружуватися з міс Ернестіною Фрімен, дочкою комерсанта з Лондона, яка приїхала в Лайм на кілька тижнів в гості до тітки Трентер.

Одного разу, вивчаючи морських їжаків на узбережжі, Чарльз випадково зустрічає Сару, ввічливо розпочинає розмову, але вона відразу йде геть. Дізнавшись про прогулянку компаньйонки, місіс Поултні сварить її, забороняє гуляти в малолюдних місцях, тому що це дуже аморально для молодої жінки і такі вчинки порушують суспільні норми пристойності вікторіанської Англії. Місіс Поултні наказує економці міс Ферлі стежити за Сарою і доповідати їй.

Одного дня Чарльз отримує анонімну записку, в якій його просять прийти на узбережжя. Прийшовши у вказане місце, він побачив, що саме Сара Вудраф призначила йому зустріч, вона віддає йому морського їжака і каже, що прагне бачити його щодня, їй більше нікому довіритись, тому вона розказує про Варгена, як поїхала за ним в Уеймут і, знайшовши його в дешевому готелі, віддалась йому, осоромившись на все життя. Чарльз прагне допомогти їй, його друг лікар Гроган радить помістити її в лікарню для божевільних, однак Смітсон не хоче цього, дає їй гроші і радить поїхати з Лайма, оскільки боїться скомпрометувати себе, зустрічаючись на одинці з молодою жінкою. Ферлі бачила, що Сара зустрічалася з Чарльзом і розповіла про це місіс Поултні і та звільняє Сару. Вона їде в Ексетер і поселяється в дешевому готелі місіс Едінгот.

Тим часом Чарльз отримує листа від свого дядька Баронета сера Роберта, який живе маєтку Вінзіет у передмісті Лондона. Коли Чарльз приїхав, дядько повідомив йому, що одружується з міс Томкінс і сподівається мати сина, який успадкує маєток і гроші.

Повернувшись в Лайм, Смітсон розповів нареченій, що його мрія стати господарем маєтку Вінзіет не здійсниться. Ернестіна попросила його зустрітися в Лондоні з її батьком і розказати йому все. Містер Фрімен запропонував майбутньому зятеві посаду в одній із своїх фірм. Після розмови з містером Фріменом Чарльз почувався маріонеткою в руках тестя і розумів, що йому прийдеться відробляти придане дружини все життя.

Увечері Чарльз зустрічає давніх друзів, але не залишається з ними в трактирі, щоб розважатися з дівчатами. Дорогою він зустрічає повію дуже схожу на Сару, яка розповідає йому, що змушена вести таке життя через брак грошей на виховання маленької доньки. Чарльз залишає їй гроші і йде геть. Повертаючись в Лайм, Смітсон заїжджає Ексетер, знаходить готель в якому поселилась Сара, вона зізнається йому у коханні, а наступного дня проганяє, бо вважає, що не достойна його, адже він заручений і має високе становище у суспільстві. Пізніше виявляється, що Сара вигадала історію з французьким лейтенантом, і те, що була повією, через те, що не могла досягти вищого становища в суспільстві.

Автор пропонує читачеві три варіанти кінцівки роману:

1-й – Чарльз кається за свій вчинок перед Ернестіною і одружується з нею.

2-й – Чарльз розриває заручини з Ернестіною, Містер Фрімен примушує його підписати документ про визнання вини перед його донькою. Ім’я коханки Чарльза містер Фрімен дізнається від його слуги, Сема, який кохає служницю Ернестіни Мері. Сем видав господаря, щоб догодити містерові Фрімену, який взяв його на роботу в один із своїх магазинів. Підписавши документ, Чарльз їде в Ексетер, щоб запропонувати Сарі одруження, однак коли він приїхав туди, вона вже виїхала з готелю місіс Едінгот, і після довгої подорожі Європою і Америкою не знаходить своєї коханої.

3-й: – Чарльз розсилає оголошення з прикметами Сари в газети і через деякий час отримує повідомлення про те, що її знайшли. Прийшовши за вказаною адресою, Чарльз бачить Сару, яка живе в багатому будинку і працює моделлю художника, який погодився стати хресним батьком її доньки. Вона каже, що кохає Чарльза, але не хоче втрачати свободи, тому не одружиться з ним.

Залишивши дві кінцівки відкритими, Джон Фаулз спонукає читача до роздумів. Він прагне оживити інтелектуальний дух епохи, художні традиції 19-го століття, для цього використовує епіграфи до розділів з творів Тенісона, Остін, Арнольда і інших кумирів вікторіанців.

Сара Вудраф значно переважає освіченістю і моральністю тих, кому служить, але приречена жити на землі, де панують забобони суспільної моралі.

«Колекціонер»

Психологічний детектив.

Головний герой – Фредерік Клегг, більше любить називати себе Фердінандом, – адже так красивіше, акуратний молодий чоловік, сирота, зберіг вдячність до тітки, яка його виховала, добре вчився в школі, в армії не мав претензій по службі. Згодом зайняв посаду клерка в муніципалітеті провінційного містечка, колекціонер метеликів, за примхою фортуни виграє в лотерею понад 72 тисячі фунтів. У Лондоні, де Клегг та його друзі розважаються і витрачають гроші, герой розшукує Міранду, дівчину, яку раніше палко кохав, тепер – студентку художнього коледжу.

Вчинки Міранди сповнені духовності, крім навчання, вона брала участь у маршах за мир і роззброєння, збирала гроші для голодуючих дітей Африки.

Клегг купує старовинний котедж у безлюдному місці недалеко від Лондона, ремонтує його, встановивши у підвалі оббиті залізом двері вагою 1 тонну, а потім викрадає Міранду і замикає її.

В ув’язненні в душі дівчини боролися відчуття гідності і страху, апатії і виклику, поривання до звільнення і спроб компромісу з її мучителем. Міранда зауважує: «зовсім нормальний юнак може перетворитися на жорстоку і підлу істоту, вигравши купу грошей і робити те, що ти робиш зі мною». Вона намагається навчити його поваги до того, що відчуває інша людина, відкривати йому ідеали краси і культури, щоб позбавити його «одержимості». Однак, всі спроби зазнали невдачі, тому що бездушність і жорстокість Клегга неможливо змінити перевихованням.

Визначальне місце в розвитку характеру Міранди належить мистецтву. Спогад про власну творчість і про художника Джорджа Престона, який сповідує ідеали добра і гуманізму, допомагає героїні витримувати труднощі ув’язнення.

Ув’язнення героїні в підвалі триває близько двох місяців і завершується її смертю від запалення легень. Клегг, тим часом, готується до викрадення чергової жертви.

Клегг – не честолюбний і майже байдужий до своєї роботи. Єдина духовна пожива для нього – газети, з яких він переймав свої моральні та політичні критерії, а ще порнографічні журнали, популярні видання з ентомології та книга «Секрети Гестапо» -«все про тортури, які їм доводилося вживати під час війни». Клегг цинічно розмірковує про падіння моралі в сучасному йому суспільстві і пишається своїм людяним ставленням до полонянки. Він лицемірить перед самим собою, намагаючись приховати свої мерзенні інстинкти та помисли смиренністю. Він самовдоволено підбиває підсумки: «На мою думку, багато людей, які сьогодні всім задоволені, завтра вчинили б те саме, що й я, якби мали час і гроші. Влада розбещує, а Гроші і є Влада».

Цей роман – екзистенціальна притча. Автор показує цілковиту бездуховність героя. Три основні критерії екзистенціалізму – свобода, краса і любов чужі йому. Він легко відбирає свободу і життя Міранди. Перед красою Клегг сліпий, а колекція метеликів – лише нікчемна спроба зрозуміти її.