Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Ф / Юрій Федькович / Казки / Глогорожечка

Глогорожечка

Юрій Федькович

Цікава казочка

Був то собі цар та цариця, та не було в них дітей. А вони стали ся журити:

– Що, – кажуть, – будемо ми тепер робити, що у нас нема дітей, а то вже і старість за плечима?

Отак вони журяться.

Але раз пішла цариця купатися, та влізла в воду, аж тут і вилазить великий рак на берег. Вилазить та й каже до цариці:

Царице, царице!

Тобі щось дома годиться:

А що – мені не казати,

А тобі треба о колисочку дбати.

От і народилася їм дитинка, донечка, а вони назвали ю Глогорожечка, та й кажуть:

– Кого би то у куми запросити?

А цар повідає:

– У нашому царстві є тринадцять баб вішунок, от тих і ми запросимо в куми. Вони нашій дитині щастя навіщають.

А цариця каже:

– Відки ж нам, чоловіче, запросити усіх тринадцять віщунок у куми, коли у нас лиш дванадцять золотих ложечок та й чарочок, то ж для одної би не стало.

– Ну, то запросім хіба лиш дванадцять, – каже цар.

От вони запросили лиш дванадцять. а тринадцяту ні.

А зараз по вечері стали баби приговорювати і офіровщину давати. Одна дарувала її щастям, друга здоровл’ям, трета красою великою, четверта долею доброю, і так дальше, аж прийшло до того, щоби дванадцята її дарувала. Аж тут і явилася та тринадцята баба, ню була не прошена, та й каже з серцем:

– А я дарую царівочку Глогорожечку так, аби вона на п’ятнадцятім року укололася на вертено, та й відразу померла!

Як вона се сказала, так і зникла. Але та дванадцята баба, що то приходив на ню ряд, сказала:

– Ні, – каже, – вона не має умерти, але має лиш твердо заснути, та через сто рік спати!

Тогди і розійшлися всі.

А Глогорожечка росте собі та росте, аж виросла собі така красна, що такої і в світі не було. А цар і нагадав собі, що та недобра баба віщувала, та й дав такий розказ, щоби у єго царстві усі кужілки та веретена попалити. От і попалили усі кужілки та веретена, а Глогорожечка нічого і не знає, але літає собі пустенька по царських палатах та дворах, аж побігла вона одної днини – а се було саме тогди, як їй п’ятнадцятий рочок кінчився – до одної старесенької кімнати, що була вона на золотий ключ замкнена.

Але вона тим не питала, відчинила борше кімнату, дивиться – аж тут спдить собі стара старесенька бабуся, тай пряде.

– Ох бабусю, а се ви що таке? – питає Глогорожечка.

– Пряду, доню, – каже баба, киваючи головою, а веретено так і фуркотить!

А царівочка стала просити:

– Ану най і я, бабусечко, буду прясти! ану най і я, сизокрила!…

От і вихопила бабі веретено з рук, та коли не вколеться!… А як скоро вкололась, так відразу і повалилась на ослін, неначе мертва, та й твердо заснула, а за нею і все, що було не було у царськім дворі, стало твердо спати: і цар, і цариця. і слуги і кухарі, і коні на стайні, і голуби на хаті, ба навіть і мухи на стіні, як лазили, так позасипляли. І мало того, але навіть старший кухар, як термосив кухтика здорово за чуприну, так з чуприною у руках і заснув, а піродраха, що дерла пір’я на печі, шубовстнула зовсім у пір’я, що аж її не видно стало, та й уснула.

А доокола царського двора став рости глоговий живий пліт, та такий уже високий, та густий вріс, що навіть і золотого когутика на вежі не видно було, такий то густий та високий глоговий пліт уріс! А як о тім чутка по світі розійшлась, так стали молоді царевичі з усіх країв з’їжджатись, аби прекрасну Глогорожечку видіти, та її з прокляття освободити. Так коли все годі! як котрий лиш приближиться до глоголового плоту, так гологи єго як ухоплять, як обгорнуть своїми галузками, то вже і не пускають. Але так їм і добре сталося, бо не хотіли слухати старенького одного пустельника, що близько замку сидів, та кожного напоминав, хто прийшов, аби там не ближився.

Але одного разу приїхав туди один молоденький, прехороший царевич, такий, що такого мабуть і в світі не було. А пустельник каже до нього:

– Не іди туди, синку, бо тебе би шкода було, аби ти такий молодий так марно погиб, як ті другі!

Але царевич каже:

– Що ж робити, дідусю, коли я мушу іти, бо мені так у сні казано, щоби я ішов!

От і пішов він до глогового плоту. Але пліт не ловив єго своїми колючими галузками, як тих других. лиш проступився єму красненько, бо то минало тої днини сто рік, як Глогорожечка спала. От він увійшов у палату, аж тут усе ще спало, як зразу: і король, і краля, і слуги, і коні, і пси, і голуби на даху, і мухи по стінах, і кухар з кухтиковою чупруною у руках, і піродраха на печі у пір’ї, і дівка, як каплуна скубала, і все.

Але царевич не дивився на нічо, – лиш пішов право у ту кімнату, де Глогорожечка спала.

– Яка ж вона красна! – думає він собі, – ану хіба я її прибуджу!

От і будить її, а вона тогди відразу і зірвалась! І все, що спало, пробудилось: і король, і краля, і слуги, і коні. і голуби, і мухи, і піродраха на печі, і дівка з каплуном, і все, а кухар термосив кухтика далі все за чуприну, та ще єго раз і в потилицю здорово лупнув.

Тогди і зробили Глогорожечці з хорошим царевичем весілля. І я там був, сім пар чобіт гуляючи подер, а як стали на віват стріляти, то я зо страху аж сюди забіг, аби вам сю казочку розповісти. От вона і вся!


Примітки

Друковано в книжечці під назвою «Ластівка, читанка для руського народу коштомъ й заходомъ тов. «Просвіта» у Львові, 1874», с. 57 – 61. Друкуємо з першодруку.

Казка сеся – се переробка народної теми, поміщеної у збірці братів Грімів під заголовком «Dornröschen» (Kinder u. Hausmärchen. Berlin 1880. 195).

Подається за виданням: Федькович Ю. Писання. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., т. 2, с. 358 – 361.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 982

Модифіковано : 14.03.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.