Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Ф / Юрій Федькович / Казки / Хитрий кравець

Хитрий кравець

Юрій Федькович

Казка

Був тото собі раз один кравець, та такий бідалах, що не мав у своїм маєтку більше, як одного п’ятака. От і став він собі думати:

– Що я тепер з тим п’ятаком зроблю? Але я знаю, що столиця недалеко: помандрую я туда, може мені там яке щастя лучится.

От і зв’язав він свої манатки в хустину, та й пішов.

Іде він, що іде, іде що іде, аж тут і зголоднів.

– Що я тепер з моїм п’ятаком зроблю? – думає він собі, – от поверну я хіба до отої там корчми, куплю собі за два крейцари хліба, а за три кисляку, то і пообідаю собі, як який барон.

От і повернув він до тої корчми, казав собі дати хліба, молока, та й став затинати, як який змолотник.

Але у тій корчмі було страх-страшенне багато мух, а як завітрили молоко, так і злетілись усі до кравця і присіли стів роєм, а се так кравця роззлостило, що тарахнув обома руками по столові і убив тільки мух, кілько лиш під обі долоні влізалось. Тогди він був ще цікавий і знати, кілько то він їх убив, і нарахував аж сто, а сим рицарським ділом так дуже врадувався, що взяв великий аркуш паперю, і написав на нім великими буквами:

Я б’ю, моспане,

Сто душ на снідання!

Сей аркуш пришив він собі на плечи і помчав у столицю.

А у столиці зайшов він невмівки аж перед цісарський палац та й став. Цісар сидів собі тогди у вікні, та й дивився, як люди ходять, а як уздрів нашого кравця з аркушем на плечах, та й прочитав, що на тім аркушп було наппсано, так зараз послав він одного служилого, аби закликав кравця до нього.

– А ти хто? – питає цісар.

– Той, що мені на плечах наппсано.

– Такого мені давно треба було, – каже цісар, – бо в мене є за містом один двір, але в тім дворі ніхто не може сидітн, бо кожної ночі приходять туда дванадцять медведів, а кого знайдуть у дворі, того відразу на дрібні кавалки розривають. Убий ти тих медведів, то будеш мати від мене велику надгороду.

– Се мені фрашки, – каже кравець, надувшись як индик, – лиш дайте мені, найясніший пане, через три місяці добре їсти й пити, а тогди не бійтесь, що я і сто медведям капурис зроблю!

Цісар на все пристав, а кравець так собі гадає:

– Хоть мене цісар за три місяці скаже і стратити, то най хоть знаю, що-м попожив собі добре!…

А як три місяці минули, тогди казав кравець завезти у пустий двір велику бочку доброго, солодкого вина і цілого печеного вола, взяв з собов гостру шаблю, вино казав виточити у цебри, а сам сховався добре у закуток, аби єго не видко. На се прийшли і медведі, аж дванадцять їх, а як занюхали печеного вола, так ну єго собі затинати!… Але по такій сутій вечері схотілось їм і пити, а вони гай до вина!… та так собі підтрубили, що як стояли, так і попадали п’яні. Сего ж кравцеві лиш треба було: взяв шаблю, та й повідтинав усім голови.

А цісар каже до кравця:

– З тебе зух хлопець, нема що й казати! Але як мені ще одно дію зробиш, то дам тобі мою доньку і половину мого царства. Як же гадаєш?

– Буду чути, найясніший пане, – каже кравець.

– Річ така, – каже цісар, – у мене є прекрасний город. Але ніхто не може до нього приступити, бо унадилися там три велети, а то такі непевні, що кожного в кавалки рвуть, хто лиш до того города наближится. Якже ж гадаєш?

– І се в мене фрашки, – каже кравець, – лиш дайте мені, найясніший пане, через цілий піврік добре їсти й пити, тогди не журіться, що і велетів туда не впряжу, куда медведів.

Цісар пристав і на се.

А за піврік узяв кравець глобє свіжого сира, завив єго у сивий папір, аби виглядав як камінь, та й пішов у город. Аж тут зараз і велет встріт нього:

– А що, сякий-такий сину? Прийшов з нами боротися?

– Будемо видіти…

На се вхопив з землі камінь, та й подавив єго в кулаці, а то так кріпко, що на дрібні кавалки розсипавсь.

– А що, кравче? Як тобі ся штучка вподобалась?

– Овва! – каже кравец глумлячись, – що мені за діло показав! Але зроби ти так, як я…

На се взяв нишком сир, здоймив єго нібито камінь з землі, подавив у кулаці, а з сира почурів дзер.

– А що? – питає тогди велета, – потрафиш так?

– Сего я вже не потрафлю, – каже велет. – Але знаєш ти що? Коли ж ти такий дужий та такий з тебе козак, що можеш з каменя воду видавити, то пристань до нас!

– І овшем, – каже кравець, – коли лиш маєте що пити, а то аби було лаштом!

– Лиш тим не журися, – каже велет, – у нас минається що днини бочка вина, то буде і для тебе доста. А тепер ходи зо мнов, най тебе обзнакомлю з моїми товаришами.

Але другі велети були з сего дуже недовольні, та й радятся сами межи собов:

– Що нам тепер з бідов робити?

– Але упіймо ми єго добре, а відтак єго убє’мо.

Але хитрий кравец зараз покмітив, що вони собі гадають, та й каже:

– Я, братчики, дуже трудний, ляжу на годину, а як присплюся, тогди встану, і будемо пити аж до білої днини.

Се було велетам дуже вигідно; от і завели вони єго у одну кімнату і положили в постіль, а самі пішли у світлицю, аби ждати, аж доки кравець засне.

Але кравец не був дурний: як лиш уздрів, що велити забрались, а він назбирав всілякого фантя, зробив з нього ніби чоловіка і положив у постіль, а сам вліз під постіль, і став нібито хропіти. На се ввійшов один велет потихоньку з булавов, та як утаращить нев по лахманах, то аж постіль розломилась.

Тогди велети вернулись у світлицу, та як стануть з радіщ пити, то так попились, що аж під стів попадали. А кравец виліз потихоньку з-під постелі, взяв шаблю з клинка, і повідтинав усім голови. Тогди цісар видав великий бал, і заручив кравця з свойов доньков, а за місяць мало бути весілля.

Але се учув близький король, що сватав цісарську доньку за свого сина, та й видав цісареві війну, а цісар каже до кравця:

– Тепер же сину, покажи, що ти варт моїм зятем бути, і дайся тому гордому королеві взнаки, аби єго другий раз не кортіло цісарські доньки сватати!

– І се в мене фрашки, – каже кравець, пошкрібавшись нишком в голов, – кажіть лиш, коли маю на війну рушити?

– Про мене і завтра, – каже цісар, – а з мої стайні най тобі осідлають котре найкращого і найдужчого коня.

Але кравец не брав цісарського коня, але казав собі осідлати худого та сліпого бороняка, такого, що ледве ноги за собов волочив, а то з тої причини, що боявся на доброго коня сідати, бо він ще з роду на кони не сидів. Отак і поїхав він на війну, на сміх та на вдивовижу усему війську.

А як стали до вогню, і начали з гармат стріляти, то стара дерлюга так ся під кравцем перепудила, що як чкурнула, так би ся ніхто був і не сподівав, аби стара здохлятина тільки сили мала. Але що була сліпа, так летіла вона навгадь, а то просто простісько на один великий, дерев’яний хрест. Тогди наш кравець не знав зо страху, що робити, і обчепився хреста. Але хрест, як був порохнавий, так і вломився, і як хруснув, то наш бороняк ще дужче перепудивсь, як від гармат, і давай назад утікати, але не до свого війська, але прямісько на неприятеля. А неприятель знов, узрівши таку неслихану та невидану дивоглядію – рицаря з превеликим хрестом, як верже зброю до землі, та як дасть драла!… Аж закурилось!…

Тогди цісар казав зробити гучне весілля, дав кравцеві доньку, царство і корону, а сам сидить собі у запічку та онуки колише.

З німецького на наш лад переповів Федькович.

22 н. ст. Новембра 1886.


Примітки

Друкуємо з автографу (власність тов. «Руська Бесіда» в Чернівцях), що займає 2 аркуші такого самого паперу, який ми описали, говорячи про автограф казки «Голодний чорт». На кінці дата і підпис автора.

Казка сеся – очевидна переробка того тексту народного оповідання, яка знаходиться у збірці бр. Грімів «Kinder und Hausmärchen» Berlin 1880. с. 85 – 92, під заголовком «Das tapfere Schneiderlein». Українсько-руський текст тої самої теми бачимо у Чубинського (Труди, т. 2, с. 635, «Швець-богатир, Ян Фабіян, сто душ зараз убіям); В. Гнатюка (Етнографічні матеріали з Угорської Русі, т. 2 – Етногрографіний збірник, т. 4 «Циган воїн»).

Сесю Федьковичеву казку надруковано в «Бібліотеці для молодіжи», 1886 р., с. 167 – 172.

Подається за виданням: Федькович Ю. Писання. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., т. 2, с. 397 – 401.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 142

Модифіковано : 18.01.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.