1. «Чи він пишний, чи нещасливий?»
Юрій Федькович
«Чи він пишний, чи нещасливий?
Усі жовняри говорили.
«Чи він студений як зима,
Чи серця у грудях нема,
Що все мовчить як та могила.
Нікого й словом не займа?»
Жовняри своє говорили,
А він як думав так дума.
За Віднею в царських садах,
У Красні Кирници
Стоїт стрілец на шельваху
В павах-порошницях
Перед рожев найкращою –
Король-місяць світит,
А він стоїт та дивиться
На рожеві квіти,
Та й засміявсь. – «Оже, оже,
ти роже моя,
Цісарськими стрільчиками
вартованая!
Вартую тя, пантрую тя
ні місяць, ні день,
Вартую те, препишная,
вже рік і оден.
Хіба тебе і на третій
маю вартувать.
Рожевої твої квітки
собі не вломать?
О, не буду, рожевая
ти доле моя;
Обломлю тя, учахну тя
в неділю до дня..
Ще й затичу за кресаню
стрілецьку мою,
Молодому царевичу
тобов пофалюсь.
Ще й на базар понесу тя –
на панський базар,
А як з тобов нагуляюсь –
панам тя продам!»
Та й посягнув за рожею
Стрілец молоденький.
Згиналася, хилялася
До самої землі, –
Хилялася, згиналася –
Віти поламала,
А нарешті – такі речи
В ночі промовляла:
«О ти стрільче – самовільче,
колючий ти гліг.
Ходи ж тепер вінчатися
зо мною під моріг!
Рожеві мої квіти
не гордим стрільцям,
Рожевую свою волю
опришку не дам.
Рожевую свою красу
не пущу водою,
Рожева моя слава
загине з тобою.
Не будеш ти красуватися,
як той райський птах,
На кресані мої квіти –
в цісарських садах!
Не будеш ти молодому
царю ся фалить,
На базари з гільтаями
кохання ділить.
Ізвійтеся два-три вітри,
ви мої брати,
Поззівайте із-за моря
макові цвіти!
Постеліте, нарядіте
обом нам посаг,
Щоб фудульний той людський син
мягонько да ліг.
А я з ножем дві Маланці
в дружби да спрошу,
Невінчану свою постіль
кров’ю да зрошу».
От там ‘го рано і застали. –
Кров’ю умита мурава,
А він убитий в ні лежить;
Лівою ручкою держить
Кресаню в павах, а у праві
Рожева квіточка кровава –
Притис до серденька, та й спить.
Примітки
Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 175 – 177.