Варіант
Юрій Федькович
Осьмий поменник Тарасові Григоровичеві Шевчеиці на вічную пам’ять
И видех под олтарем душы избиенных за слово божие и за сведителство, еже имеяху. И вопияху гласом великим, глаголюще: доколе, владико, святый и истинный, не судити и не мстиши крове нашея от живущих на земли?
Апокалипсис
І ми, врешті, запитаєм
Тебе, боже правий,
Коли уже мстити будем
На царях лукавих,
На владиках тих неситих
Ті криваві ріки,
Що сипались і сиплються
Вовіки і віки
З святих твоїх мучеників,
Поборників слова?
Чи ж навіки сидітимуть
Кати на престолах,
Кати правди, кати волі,
Кати всего духа,
І оперед народами
Затикати уха?..
Много муть они сидіти,
Правду нечувати;
Много муть они сидіти,
Святих убивати,
Бо й ми сидим та дивимся,
Заложивши руки,
Як ті звірі їх погані
На двоякі муки
Христів наших по одному
Ведуть на Голготу.
А та мати Україна,
Та болізна мати,
Вмивається кривавими,
Під хрестами стоя!..
А на кого єї сльози
Упадуть? – Я боюсь,
Що на нас они упадуть
І на наші діти!..
Тяжка судьба судилася
Спасителям світа,
Бо вни муся свойов кровйов
Твердить своє діло,
І на хрести віддавати
І душу, і тіло.
Да горе нам, як та кров їх
Задарма пропала,
Як ті речі їх святії
Вітри розмахали:
Бо з вівтаря в праведного
Вни правити будуть
Всю кров свою, – не в убійців,
О ні, браття! – будуть
У нас її вни правити
До каплі одної,
А праведний пожалуєсь
Крові їх святої.
Бо і нам зіслав пророка
Небесний владика
І проповів єго слово
Він добре й велико,
Єго слово до усіх нас!
А ми ж, пани-браття?..
Він нам велів учитися
І других навчати;
Він нам казав по-своєму
Вести своє діло;
Він нам казав не по корчмах
Ніже по весіллях
Увихатись, а у своїй
І хаті, і школі
Добувати свого щастя,
І сили, і волі.
А ми ж єго послухали?
Удармось у груди,
Та лишімо забріхувать
І себе, і люди,
Що ось то ми: і те, і те,
І те учинили!..
Нічого ми не вчинили,
Хоть дав бог і сили,
І руки дав, і часу дав;
На то, аби спати?
Ні, не на то, аби спати,
А на тоє, браття,
Аби в люди допровадить
І себе, і тії
Брати наші ледащії,
Недбалі, сліпії,
А тогді аж ме нам ялось
Єго спом’янути
І увінчать пам’ять єго
Барвінком і рутов.
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Вісник Академії наук Української РСР», 1953, № 12, с. 51 – 53.
Автограф зберігається в ЦНБ, ф. X, № 16.
Подається за автографом.
Подається за виданням: {Юрій Федькович} Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Листи. – К.: Наукова думка, 1985 р., с. 141 – 143.