Дума

Іван Гушалевич

Розлетілись наші думи,

Як птиці бездомні,

Надоїли серцю суми

І ночі безсонні.

Бідне серце в горю ниє,

Хто ж в него загляне?

Хто ж в него потіху вліє,

Як вже дум не стане?

Тяжко з ними розставатись,

Без них – нема світу,

Єще тяжче їм блукатись

Самим без привіту.

Не буде так душа друга

Без них горювати, –

З ними легше нам бувало

Терпіти, страдати!

Кажуть люди, що сред моря

Бездонность чорная

І що в серці серед горя

Ніч темна, страшная!

Хто ізмірить ту глубину,

Дно достигне моря?

Ніхто в нічку, ніхто в днину

Не розжене горя!

Горе люте, горе чорне

Очі ізсушило.

К серцю щастя хто пригорне,

Як щастя не било?

Шовк-травиця в степу, в полі

Скучить за росинков –

Бідне серденько в неволі

За милою днинков.

Ніч минула, на востоці

Небо прояснилось –

Цвітка рада, що росинки

Досита напилась.

А для тебе, бідне серце,

Где роса – потіха?

Нема… Боже, завидують

Нам і рідной стріхи!

Руське серце, бідне серце

Скілько ж натерпілось!

Чому ти над камень твердше

На світ не родилось?

Чому давно не спочило

Під земнов могилов?

Чому, чому… Бо то серце

Все в надії жило!

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Письменники Західної України 30 – 50-років XIX ст., 1965 р., с. 500 – 501. Автограф зберігається в Відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. 125, № 29.

Подається за автографом.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 492 – 493.