Родимії поля

Іван Гушалевич

Ви милі мні, родимії поля!

Преділ ваш – небо голубоє,

І ви, дрімучії ліси, – туда,

Єще дитя не раз малоє,

Іграл я тихо, як мотиль,

З пестрих цвітів збивая пиль.

І нині тот ручай і колодязь,

Та прострінь лугів далека,

І серед ней курган, куди не раз

Ходив я, мальчик ніжний, злегка,

Єще і нині милі ви

Душі, застигшой для любві.

Там ніжний холоденький вітерок,

Як ангела крило, незримо

Надеждов віяв, кождий там цвіток

Розговорив з душов невинно.

І розговорам я внімав,

Другого щастя я не знав.

Ваш тісний мир – як він широкий бил!

І думав я, що ніт другого,

Щасливець беззаботний, я не снив,

Що пространніших миров много,

А все ж таки до смерті я

Жию лиш в вас, мої поля!

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Поезії Іоанна Гушалевича, 1861 р., с. 7 – 8.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 502.