Лебедка

Іван Гушалевич

По тихим волнам Дуная

Біла лебедка пливе

І, на берег позирая,

Мнить: гроза її не найде.

Снила вчора, снить і нині

Все о милой лиш родині,

О гніздечку молодім

І о щастю золотім.

Вдаль пливе, бідна, не знає,

Що їй завтра предстоїть;

Небесам все повіряє,

Пред грозою не дрожить.

Но спіши, лебедко біла,

Ти на коршунів забила:

За тобою вслід летять

І кігті свої острять.

І спішить вона, бідненька,

І все молить небеса:

Чей родина їй рідненька

Буде ціла, як була.

І надії не теряє,

І на грозу забуває,

Поки птенців не найшла.

О щасливая вона!

Но тут коршуни віються,

І в отдалі – туча, грім;

Коршуни о добич б’ються

Над лебединим гніздом.

То уєдіє не ваше!

Меж всіма давно найкраще

То лебедине гніздо,

Воно в силу вже взросло!

І, всплеснувши, птиці білі

Вон прогнали коршунів:

Слава вам, синове смілі,

З всіх родной землі кінців!

А ти плинь, лебедко біла,

Відь твоя родня премила

Все з тобов і за тобов –

Не боїться коршунов!

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Зоря галицька яко альбум на год 1860», с. 45.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 500 – 501.