Тужливая діва

Іван Гушалевич

Не роса паде, – а туча

На отчизну дорогу,

Не росте цвітка цвітуча

По шовковому лугу.

Кождим ранком я виходжу

І білою ножков броджу,

Цвітки не урву,

Вінка не сплету.

Цвітко моя дрібненькая,

Весна моя пізненькая,

Коли ж вас узрю?

Не вітрець віє, – а буря

По родимій стороні,

Не кує сива зозуля

В нашім садочку мені.

Все я бурю люту молю:

Не вій, буре, по роздоллю.

Не вій по лісу,

Не вій по саду, –

Ти зозулю іспугала,

Моє щастя розігнала,

Где ж я їх узрю?

Не летять веселі хмарки

По голубим небесам,

І не світять звізди яркі

Молодим моїм мечтам.

В тихий вечір, в тиху нічку

Не одну я шлю гадочку,

Не одну сльозу

За землю мою.

Земле моя рідненькая,

Сльозо моя тяженькая,

З вами я жию!

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Поезії Іоанна Гушалевича, 1861 р., с. 27 – 29.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 502 – 503.