Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Олександр Кониський / Проза / Антін Калина / 10. Повільне вмирання

Антін Калина

10. Повільне вмирання

Олександр Кониський

Минуло кілька літ. Нічого в селі Дідовому не перемінилося – усе, як було. На другу Пречисту [62] старий Яків Калина сидів під хатою на призьбі. Разом з ним сидів чоловік худий, блідо-жовтий, з лисою головою, з сивою бородою, але ще не старий. Добре було треба вдивлятися в нього, щоб признати в ньому того лікаря Антона Калину, котрого ми бачили таким молодим, здоровим, жвавим… Боже, боже! Чи вже ж таки десять, дванадцять літ можуть так зістарити чоловіка! Ба, не літа зістарили Калину, а недоля, заслання, тюрма, кріпость і втрата тієї живої люблячої душі, котра стала йому усім. Калина не жив, а вмирав, іменно вмирав, тлів… Чудно з ним сталося! В Петербурзі в кріпості продержали його тижнів зо три, а потім привезли його в третє отділєніє розпитувати про якийсь бунт розкольників. Калина дивувався, присягав, що ні розкольників ніяких не знає, і про бунт ні про який не чув.

– Як же не чули, коли все місто бачило вас на майдані! – сказав йому жандарм, котрий допитував його.

– Може, й бачили, та не мене.

– Як не вас?! Ви де були, в якому місці?

– В Царевомосковську.

– Де? – спитав удруге жандарм, ніби не дочуваючи.

– Хіба не чуєте – в Царевомосковську.

– От тобі й на! Як же се так? – жандарм почав швидко перекидувати пучками аркуші: читав, перечитував, краснів, мінився на лиці, а далі до Калини:

– А як вас звати?

– Антін зроду.

Жандарм взяв папір, написав, що Калина нічого про бунт розкольників не знає, дав йому підписати і звелів одвести його назад у кріпость.

Через кілька днів привели знов Калину і об’явили, що вийшла «невеличка помилка» і його даремно потривожили. Треба було привезти Андрія Калініна з Царевосанчурська, а писар помиливсь і написав телеграму до губернатора не в Казань, а в Кабарду, приказуючи «доставить в Петербург Калініна»… За таку помилку Калині зробили «полегкість» і заслали в тепліше трохи місце – Бугуруслан. Повезли Калину одні жандарми в Бугуруслан, а другі тим часом привезли Калініна, котрий справді-таки і вмер незабавом у кріпості.

Незгірша помилка вийшла і тоді, як писар робив справку Кабанову. Звичайно писар перш усього глянув у список «наличных арештантов». Калина там не стояв; тоді писар кинувся до списку померших і, знайшовши Калініна, задовольнився і дав посвідчення, що вмер Калина… А на ім’я звернути увагу – йому й думки не прийшло.

Прибувши до Бугуруслана, Калина занепав, переніс тиф і тільки через три чи чотири місяці став на ноги. Перша думка його була про Марину; послав він до неї лист – відповіді нема; послав другий – нема; нема й за третім. Тоді Калина написав до ісправника в Царевомосковськ, просячи хоча двома словами відповісти йому: де Марина? Довго, дуже довго не було й від ісправника листа, аж ось приходить до нього офіціальна відповідь: ісправник пише до бугурусланського ісправника, просячи об’явить Калині, що стара Кабаниха і син її вмерли з холери, а Марина з’їхала, нікому не сказавши куди, і ніхто не знає в Царевомосковську, де вона є тепер.

Калина, прочитавши сю відповідь, ні скрикнув, ні зітхнув, навіть з місця не піднявся – він одеревенів наче… Очуняв він вже вночі. «Що ж це таке! Невже ж вона мені зрадила? Ні, ні! Сього не може бути! Але де ж вона, де ж її шукати і як шукати, коли я прикутий до Бугуруслана… Писати – куди? Ох, ох!.. Гм, а чом же вона не відповідала на мої листи? Хіба не застали вже її, а може, й не доходили?..»

Чого, чого не передумав, не перегадав тоді Калина! Він ходив кілька днів наче божевільний, а далі махнув рукою. «Ex! Зрадила вона! Не любила вона мене… їй здавалося, що любить; коли б любила, знайшла б мене…»

Безталанний! Він грішив против Марини, не знаючи, як вона його шукала, як їздила і чого добула…

В 187* року Калину визволили з заслання, і він прибув до батька в своє рідне село Дідове.

Отакі-то пригоди, отаке-то лихо зістарили Антона Калину і з тридцятип’ятилітнього чоловіка зробили діда!.. Літо сталося йому зимою…

– Глянь, Антоне, яке куряво! – сказав старий, вказуючи на шлях.

– Хтось поштовими біжить… От скоро не буде сього курява… Чули, може, будують залізницю у Крим…

– Коли то ще вона поспіє!..

А куряво ставало ближче і ближче – от вже воно порівнялось з хатою Калини.

– Татусю, татусю! – несамовито скрикнув Антон. – Вона, вона! Ті самі очі!..

– Господь з тобою, Антоне! Чи ти при собі! Схаменись та розкажи толком: що таке – хто вона?

– Вона, вона, татусю! Марина!

– Яка Марина? – дивувався старий.

– Моя Марина! Дайте швидше мені коняку – побіжу, дожену її, поки перепрягатимуть коні на станції – я дожену… Швидше!..

А старий, хрестячись, дивився на нього і не знав, що й думати. Миттю Антін побіг в загороду, піймав першого коня, накинув на нього оброть і охляб погнав шляхом, тільки курява замітала слід його. Старий Калина не вспів допитати свого сина, дивився услід його і тільки хрестився та старими устами шепотів: «Заступнице усердная, заступи його і помилуй! Луці і Клеопі спутешествовав в Емаус…» А через годину Антін вертався тихою ходою. Він був такий хмурий, що старий, дивлячись на нього, боявся й спитати і мовчки підійшов узять від нього коня.

– І тут невдача, тату! Так вже мені на роду написано… Завтра, тату, скоро світ – прощайте, поїду в Крим!

Старий слухав і нічого не розумів.

– Вона, тату, була. Серце моє вгадало, та не поспів я… Може, воно й краще так… Поки я дотюпав до станції, вона вже далеко опинилась, але довідався з поштової книжки, що проїхала іменно Марина.

– Та скажи ти мені, будь ласкав, що за Марина така?

Верзеш: вона, вона, Марина – а я нічогісінько не розумію, що воно й до чого.

– Коли так, тату, слухайте, – і Калина усе розказав батькові.

Усі ще спали і в домі, і в селі, як старий Калина виряджав до Криму свого сина, благословляючи його «на путь довгий, на путь добрий» і шепочучи знов: «Луці і Клеопі…»

– Прощайте, татусю! Жив буду – вернуся незабавом.

– Прощай синку! Пришли звістку.

– Як тільки приїду до Ялти, зараз пришлю.


Примітки

62. Друга Пречиста – церковне свято на честь народження Богородиці, що відзначається 8 вересня за старим стилем.

Бугуруслан – місто в Оренбурзькій області РФ.

Подається за виданням: Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 120 – 123.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 181

Модифіковано : 2.06.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.