Прости мені, мамо

Михайло Харишин

Забуксувала українська Україна,

Якщо є рух, чомусь лише назад,

Чекали раю всі, а маємо руїну,

І час від часу на Майдані маскарад.

Напевно, нам вже треба розпрощатись

Із символами шаблі й гопака,

А може краще просто всім прийняти

Личину дурнуватого хохла.

Можливо, час нарешті примиритись,

Що світ змінився, стерлася межа,

Народи розмиваються, щоб злитись,

І матиме лише землян Земля.

Мабуть, тоді нам легше буде жити,

Бо щезне віковічне поняття –

Свободу, край свій, пам'ять боронити,

Не буде споминів – не буде каяття.

Немає каяття – очищення не треба,

І совість викидайте на сміття,

Порхай як одноденка без потреби,

Та не звертай уваги на буття.

І зникне «сором», що дідусь був рудокопом,

Який, проте, багато знав поем.

Не внук, так правнук стане робокопом,

Живи й не думай, слухай ЕВМ.

Мабуть, старіти став, ніяк не зрозуміти,

Як можна легковірним таким буть,

Як довго хамство будем ще терпіти,

Коли вже витравим холопську з себе суть.

Прости нам, мамо, за злиденну старість,

Прости, що син не звівся твій з коліна,

За руки стомлені твої, за днів нерадість,

За честь потоптану прости нам, Україно.

24.02.2011, Кишинів