Бажання. 1

Софія Малильо

У медитації п’янкому забутті,

в гарячому пориві почуттів –

така висока й чиста насолода!

У них самих – і засіб, і мета,

душі та серця загадка свята,

за муки існування нагорода.

Коли у вир задуми поринаю,

солодшого собі не прагну раю

і вдячна долі за добро і зло.

Та як знайти в безмежних духу пущах

думки-слова, не лиш для мене сущі,

а щоб давали ближньому тепло?

Аби йому були, мов сходинки з біди,

у розпачі – ковтком живлющої води

і талісманом, що долає втому.

Даруй мені, Всевишній, силу ту –

самій зійти на Правди висоту

і пособити в тім комусь другому!

5/XI-1991.