«Я знаю, знаю: то дитячий лепет…»

Софія Малильо

Я знаю, знаю: то дитячий лепет,

Оті мої наївні, скромні вірші.

Та хай вони й убогі, й щонайгірші, –

В них – почуттів моїх щонайщиріший трепет.

Я виливаю в них сумного серця ношу, –

Нехай воно хоч те зазнає щастя.

Я із упадку Словом дух підношу,

Інакше-бо йому і не підняться.

Я так хотіла б радість оспівати,

Людського духу всесвіт безбережний,

Та біль, один лиш біль прийшлось пізнати

Моїй душі чутливій і бентежній.

Як ожила, вона запрагла Слова,

Та й з ким же їй на світі розмовляти?

Хай ним освітиться самотність вечорова.

Хай зазвучать ним скромні мої дати.

31/V-1990.