Оновлення

Софія Малильо

Полилися з глибин затамовані струмені,

і на волю проситься ще не мовлене слово,

в тишині визрівають думки недодумані,

почуття нерозділені виграють веселково.

І доля важка обертається досвідом,

і з нього не біль вже, а радість родиться світла.

І тінь вечорова перегукується з досвітом,

і душа спопеліла надією знову розквітла.

Та як мені, чим добрим людям воздати

за безцінний дарунок святої любові?

Душа нездоланно надолужує втрати,

шукаючи чудо-бальзам в материнському слові.

О слово цілюще з минулого незабутнього!

Нехай сподоблюся силу твою пізнати!

Таж недаром, як запоруку майбутнього,

тебе з молоком своїм мені дарувала Мати.

Серцем радісним знову добром причащаюся,

причащаюся людських сердець добротою.

За слабкості духу – каюся, каюся.

Хай Бог захистить мене Десницею пресвятою.

5/XII-1993.