Слово. 3. Друг

Софія Малильо

Я знов живу: ти знов зі мною, Слово.

Хай наша бесіда – наївна і проста…

З тобою разом зірвем ті окови,

що гнітять важко душу та вуста.

Як жаль! Не всі доступні вже нам теми,

бо стільки почуттів загинуло навік!

Життя – жорстоке, а душа – не кремінь.

Змілів ущент снаги її потік.

Яке то щастя, що під вечір віку

Ще дух воскрес хоч для таких розмов!

Минають днів миттєвості без ліку.

Навідуйся, мій друже, знов і знов!

5/IX-1990.